Приватний винороб поза законом

Іван Іванович мешкає в центрі села. Його будинок можна знайти без особливих труднощів. Адже біля його воріт гостей зустрічає справжній символ виноробства — старовинний виноградний прес. Утім, застати чоловіка вдома, а особливо у цю «гарячу» пору — важко. Він цілими днями на горі за селом, на винограднику, там, де народжується його вино.

— Зацікавився я лозою ще замолоду, — згадує господар. — У Берегівській школі №1, де навчався, вели уроки виноградарства. Корифеї закарпатського виноградарства три роки навчали нас, як доглядати за лозою, а у випускному класі навіть видали посвідчення-диплом молодшого агронома-виноградаря.

Щоправда, після завершення школи отриманий диплом молодому Івану Урсті особливо не пригодився, бо пішов працювати у місцевий райвиконком. Утім, для власних потреб щороку виготовляв удома по кілька десятків літрів вина. Та справжнім професіоналом Іван Іванович став на початку 90-х років, коли взяв у оренду кілька гектарів землі, що належала місцевому радгоспу.

— Коли почав закладати виноградники на Великій горі, мене часом сприймали як такого, що підриває... засади колективного господарювання, — згадує співрозмовник. – Але згодом у сусідніх селах з’явилося ще кілька ентузіастів, які почали відроджувати виноградарство та виноробство. Так невдовзі на Закарпатті з’явилося таке поняття, як приватний винороб.

На трьох гектарах землі Іван Урста для початку заклав сім тисяч кущів винограду. Нині вже доглядає 15 тисяч. Вирощує такі сорти, як «Голубок», «Сапераві», «Голубий Франк», «Трамінер», «Черсегі Фюсереш», «Мускат Оттонель», «Каберне Франц» та чимало інших. Із них щоосені виготовляє по 5-6 тисяч літрів вина.

— За виноградом потрібен постійний догляд, — пояснює чоловік. — У лютому обрізаю лозу, навесні обкопую кожен корч, міжряддя обробляю вручну або ж трактором. Позакореневе підживлення даю двічі на рік. А цьогоріч, на жаль, не встиг вчасно обрізати лозу — моїх рук замало, аби обробити самотужки все. І хоча довелося узяти ще двох помічників, завершив обрізку тільки у квітні, — показує намозолені долоні.

Іван Іванович запрошує до власної дегустаційної зали. Вона розташована у невеличкому погребі на подвір’ї. Тут чоловік зберігає кілька сотень літрів хмільного трунку різних сортів. Решта вина — у бочках у пивниці.

Чоловік відкриває одну з бочок і темно-червоний густий напій наповнює кришталевий фужер.

— Це моє «дітище» — «Унікум»! Виготовив його за власним рецептом з перестиглих ягід, — пригощає вином з терпкувато-солодким присмаком.

На полицях зали декілька десятків пляшок. На кожній із них вказано сорт та рік. Цю колекцію червоних і білих вин чоловік збирає вже понад десяток років. Іван Іванович каже, що найбільшою проблемою приватного винороба є реалізація вина.

— Держава, на жаль, не цінує нашої роботи, — зітхає. — Для законодавця такі, як я, навіть не існують, хоча саме приватники вирощують 40 відсотків винограду. Але збути виготовлене приватні винороби можуть тільки на фестивалях вина. Якщо ж я буду ним торгувати вдома, матиму проблеми із податківцями...

Щоб заповнити цю законодавчу прогалину, ще 2004 року Іван Іванович разом із науковцями Бактянського агропромислового інституту написав законопроект «Про виноград і вино». Через тодішнього народного депутата від Берегівського округу Іштвана Гайдоша подали його у Верховну Раду. Пропонувалося взяти за взірець досвід угорців. Там органи місцевого самоврядування обліковують, скільки приватні винороби мають сортів винограду, скільки виробляють вина. Із загальної кількості напою 360 літрів господар залишає собі, за решту сплачує акцизний збір і легально реалізовує, де і як хоче.

— На Закарпатті таких приватних виноробів, як я, — каже Іван Урста, — сотні, а то й тисячі. Але, виходить, що ми поза законом, щось на кшталт нелегальних виробників.

Іван Іванович вважає: якби в Україні узаконили приватних виноробів, це б поповнило місцеві бюджети коштами та й навело лад у збуті «домашніх» вин. Непокоїть чоловіка те, що останнім часом з’явилося чимало недобросовісних виноробів.

— Наприклад, у нашому та по сусідніх селах туристам часто пропонують придбати вино певного сорту. Натомість часом підсовують підробку, — каже він. — А чужа недобросовісність б'є по довірі до кожного з нас.

Поки що Іван Урста змушений брати участь у різних фестивалях, аби більш-менш легально реалізувати виплекане нелегкою працею вино. І скрізь, пригощаючи цим сонячним трунком людей, наголошує: ним треба насолоджуватись, а не впиватися.

Теги: винороб, вино, Урста

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати