- Як до Вас зазвичай звертаються – пані Галино, Галино Петрівно, Галю? - Зазвичай в родині мене звуть Галюся, Галинка, а в повсякденному житті звертаються більш офіційно. Можуть називати пані Галина, Галина. Хоча для мене це не принципово.
- Мало хто знає, що Ви вийшли заміж, народили доньку Олександру в травні. Ваш чоловік Ігор Дір – посол України в Швейцарії, до того ж – ужгородець. Цю інформацію ви не схотіли повідомити журналістці, яка брала у вас інтерв’ю. Чому?
- Бачите, вам і так все відомо. На все свій час. Не люблю розказувати про особисте життя для широкого загалу. Я вийшла заміж, торік у травні в нас народилася чудова дівчинка. Ми назвали її Александра. Вдома називаємо її Сандрочка, принцеса, доця. Бути мамою - це щось неймовірне. Вона навіть допомагає мені, коли я співаю. Намагається теж заспівати. Щодня помічаю, як вона росте, змінюється. Ранкова посмішка - це найдорожчий подарунок, який тільки може бути.
- Розкажіть, як ви познайомилися з Ігорем Діром?
- Наші сім’ї знайомі багато років. Тому нашу зустріч не можна назвати випадковістю. Ми познайомились в Києві, і під час розмови з’ясувалося, що ми ходили в гості один до одного ще тоді, коли наші батьки були молодими. Земля кругла. Напевно, це доля.
- Яким уявляли свого чоловіка в юності?
- Сильним, мудрим, люблячим, турботливим .Просто хотілося, щоб всі найкращі якості були саме в мого чоловіка. А ще я уявляла його схожим на свого батька (Петро Гаврилко – упродовж 23-х років працює директором Ужгородського комерційного технікуму – прим. автора). Загалом так і сталося, навіть за зодіакальним знаком однакові – Леви.
- Що цінуєте в чоловіках і в людях загалом?
- Інтелект та щирість, чесність і порядність. Захоплююсь людьми, які змогли самореалізуватися. Мені здається, що працьовита людина завжди знайде собі місце в житті. Хоча іноді треба, щоб і доля посміхнулась. А ще, на мою думку, люди просто мають стати добрішими та підтримувати один одного в будь-яких ситуаціях.
- Влітку в Ужгороді ви мали зустріч з представниками Громадської Ради. Ділові якості, дипломатичність, впевненість у собі мені дуже сподобалися у вашому чоловікові. Скажіть, чим завоював вас Ігор?
- Повагою і любов’ю до своїх батьків, теплотою, турботою та ніжністю.
Але на сьогоднішній день для мене найголовніше, що мій чоловік і сам чудовий батько.
- Прізвища не змінили?
- Щасливе спільне життя не залежить від зміни прізвища. Тому для нас це питання не було принциповим. Тим більше, що глядач знає мене як Галину Гаврилко.
- Чи легко бути дружиною посла? Що є головним вашого статусу?
- Для мене це не складно, оскільки я людина відкрита. Люблю знайомитися з різними цікавими людьми. Вони надихають мене на позитивне сприйняття життя. А взагалі-то бути дружиною посла – це відповідально. Я супроводжую чоловіка під час багатьох офіційних та протокольних заходів, де треба багато спілкуватися . Представляючи свою країну, необхідно знати її історію, культуру, сучасні тенденції розвитку, а це потребує постійної роботи над собою.
- Ви – у хорошій фізичній формі. Привідкрийте секрет.
- Дієт не дотримуюсь, оскільки переконана, що дитину потрібно годувати материнським молоком. А моя фізична форма – це результат відвідувань спортивної зали. В цій державі (Швейцарії – прим. автора) майже всі люди займаються спортом. Дивлячись на них, розумію, що здоровий спосіб життя – це запорука довголіття, успіху і просто хорошого настрою.
- Ви сказали, що встигаєте і гастролювати? Без пісні, без концертів, без глядачів не уявляєте свого подальшого життя?
- Я дуже рада, що мій спів був оцінений не тільки на батьківщині, але і тут. Я дала низку концертів у таких містах Швейцарії як: Цюріх, Берн, Раперсвіль. Дуже запам’яталися виступи у казковому куточку Німеччини «Європа Парку». ФРН мене також гарно приймала в концертному залі Блек Форест та у відомому місті Баден-Баден. Публіка тут щира і відкрита. Є чудовий вислів «Музика - це подих ангела у вашій душі». Я намагаюсь донести подих ангела до серця кожної людини.
- Розкажіть про свій репертуар. Про публіку, шанувальників.
- Мій репертуар багатогранний: це і класичні твори відомих світових композиторів, і класика в сучасній обробці, й авторські пісні. Пригадую випадок з концерту в Європа Парку, коли в мене за один вечір з’явилася велика кількість шанувальників. Їм настільки сподобався мій спів, що я не встигла роздавати автографи. На запитання журналістів звідки я, гордо відповідала: «З України». А деякі з них цікавились, де і коли будуть наступні виступи. На своїх концертах я відчуваю неймовірно високий рівень позитивних вібрацій, які є відлунням моєї любові до глядачів.
- Коли востаннє співали для великої родини Гаврилків? Як часто збираєтеся у родинному колі?
- Започаткувала спів у нашій родині мама. І жодне сімейне торжество не проходить без музики та співу, оскільки у всіх моїх сестер і братів є музична освіта. Використовуємо кожну нагоду, щоб зібратися у родинному колі, але, на жаль, це не вдається робити часто, бо ми далеко від Закарпаття.
- У Європі виступаєте під своїм іменем чи під сценічним?
- Колись під сценічними, але зараз як в Європі, так і в Україні - під власним ім’ям.
- Ви маєте академічну освіту. Чи даєте приватні уроку?
- Наразі ні, тому що займаюся сольною кар’єрою. Можливо, коли вирішу піти зі сцени, буду займатися педагогічною практикою.
- До речі, те, що ви пішли у шоу-бізнес, для багатьох було несподіванкою. Адже ви могли стати відомою піаністкою. Не жалкуєте?
- Голос - це також своєрідний інструмент, який зачіпає струни душі людей. А з фортепіано я ніколи не розлучалася, оскільки воно мій помічник у написанні музики. Практично кожен вечір моїми найкращими, вдячними слухачами є чоловік і донька.
- Що являє собою шоу-бізнес України і Швейцарії? Які між ними відмінності і що є спільного?
- Наразі моя діяльність носить класичний напрямок. Європейська спільнота більш налаштована, ніж українська на сприйняття класичної музики. Я би сказала, що класичний спів, це - елітний вид мистецтва. Глибоко вірю, що настане час, коли наше телебачення та радіомовлення будуть зацікавленні в ротації класичного матеріалу. Адже ми повинні думати про наступне покоління, яке має виховуватися на високому - мистецтві.
- Проведіть паралелі між успішною жінкою України і успішною жінкою Швейцарії.
- Успішна жінка - це самореалізована жінка, яка може бути не тільки хорошою матір’ю, чудовою господинею, але і реалізувати себе як особистість.
Мені складно провести паралель, адже гендерна політика в нашій країні далека від ідеалу. А в Швейцарії Президент - жінка, і в Уряді більше жінок, аніж чоловіків. Україні є чому повчитися у Швейцарії.
- Ви контактуєте із дружинами інших послів? Які помітили відмінності між собою і ними?
- Так, звичайно. Практично з усіма в мене склалися дружні стосунки. В Берні існує жіночий клуб, членами якого є дружини послів. Ми збираємось для того, щоб більше пізнавати Швейцарію, знайомитись з культурним життям країни через відвідування театрів, музеїв, виставок та концертів. А відмінності… Я наймолодша дружина посла в цілому дипломатичному корпусі.
- За якою методикою хочете виховувати вашу дочку?
- В свій час я перечитала багато літератури щодо виховання дітей і зрозуміла одне: в першу чергу дитину треба любити, приділяти їй увагу з перших хвилин її життя. А що стосується методик, то нещодавно дізналася про японську. Вона передбачає, що до трьох років до дитини треба відноситись як до божества. З трьох до шести років – як до раба (навчати дитину життєвим навичкам). А з шести – як до рівноправної людини. Чомусь мені здається, що саме ця методика є мудрою.
- Якою мовою розмовляєте з нею?
- Українською, але батько інколи російською, а бабуся - на закарпатському діалекті. Звичайно, в нас великі плани щодо виховання та навчання нашої дитини. Звісно, ми не будемо зупинятися на цих мовах. В планах є вивчення англійської та французької, при бажанні можна збільшувати список, адже скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина. Ми з чоловіком поділимось. Він буде навчати Сандру мовам, а я - музики.
- Ви – з багатодітної сім’ї. Скільки дітей плануєте народити?
- Це питання перспективи, яке в нашій сім’ї ще не обговорювалося.
- Які страви готуєте собі і чоловікові?
- Насамперед готую закарпатські страви. Скажу по секрету, інколи заглядаю в кулінарну книгу, яку видав мій батько. Вона так і називається «Закарпатські страви». Але дуже люблю експериментувати. Вмію готувати страви із італійської, французької та грузинської кухні.
- Чи маєте спільні проекти із чоловіком?
- Найцінніший наш проект - це наша донечка. Ми намагаємося приділити їй якомога більше часу. Найкращий подарунок, який ми можемо зробити для неї - це подарувати свою любов. А як дружина посла, я маю певні обов’язки, які передбачаються в рамках виконання чоловіком його офіційних функцій.
- Чоловік не заперечував, аби ви продовжували співати?
- Він завжди підтримує мене і всіляко допомагає. Коли до нас приходять гості, то він просить мене заспівати. Ігор пишається мною.
- Філософія вашого життя, кредо.
- «Препятствия появляются тогда, когда перестаешь смотреть на цель». Коли ти ставиш перед собою ціль і впевнено, маленькими кроками, ідеш вперед, то завжди досягнеш результату. Я вважаю, що в житті немає помилок, є тільки уроки. Немає негативного досвіду, є тільки можливість для руху, росту. Одні двері зачиняються і завжди відчиняються другі.
- Як би ви сказали про себе: ким ви є і яка ваша місія на цій землі?
- Насамперед я жінка, дружина і мама. Місія кожної людини знайти своє покликання, ставити собі цілі, мріяти і реалізовувати їх. Не можливо попасти в ціль, яку не бачиш. Я впевнена, що реалізувати мрії уві сні не можливо. Ціль життя - це життя з ціллю. Моя ціль - залишити слід в історії. Служити людям співом. Дарувати радість і світло. Робити світ кращим. Мені здається, що саме через музику можна передати свої почуття, переживання, емоції, тим самим дати можливість людям доторкнутися до прекрасного - мистецтва.
- Ким мріяли стати у дитинстві?
- В дитинстві мріяла стати відомою артисткою. Переглядаючи свої дитячі відеозаписи, я побачила, що дуже любила позувати на камеру. Вже тоді було зрозуміло, що я хочу бути публічною особою. І вже з 5 років я займалася музикою. А в 12 років відбувся мій перший виступ на великій сцені драматичного театру. Після цього я зрозуміла, що це моя стихія. Тому дуже важливо прислухатися до своїх дітей саме в дитинстві. Побачити, до чого тяжіють вони, чим люблять займатися, розкрити їх таланти, розвивати їх. Чесно кажучи, я безмежно вдячна своїм батькам за те, що вони відкрили в мені таланти ще в ранньому дитинстві. І вже з малечку займалася грою на фортепіано. І все моє свідоме життя пов’язане з музикою.
- Чи маєте зараз мрію і яких зусиль докладаєте у її здійсненні?
- Основна моя мрія стала реальністю. Це - сім’я, люблячий чоловік, дитина. Успіху і щастя не можна добитися відразу, вони приходять пізніше, як незапланований результат відданості справі, набагато значнішій ніж ти сам. Мрія без дії ніколи не реалізується. Але насамперед її треба сформулювати в своїй свідомості, а вже потім реалізовувати її в життя. Наразі я хочу співати та дарувати свою творчість людям. У моїх планах - записувати альбоми, знімати відеокліпи, створити цікаву програму на телебаченні. Я глибоко вірю, що мені це все вдасться реалізувати найближчим часом.
- Найгероїчніший ваш вчинок.
- Можливо, він ще попереду. Але для мене справжнім випробуванням став переїзд до Швейцарії, де все нове і немає моєї родини, старих друзів.
- Ви – представник Громадської ради при закарпатській обласній державній адміністрації в Європейському Союзі та Швейцарській Конфедерації. Розкажіть про цю роботу.
- До Громадської ради при Закарпатській ОДА входять близько 90 громадських організацій. На мою думку, це хороше об’єднання зусиль влади та жителів області з метою реалізації цікавих ідей та вирішення певних соціальних проблем Закарпаття.
Як представник Ради в Швейцарії, я працюю над питаннями налагодження контактів з подібними організаціями в цій державі, пошуком та реалізацією проектів співробітництва в гуманітарній та культурній сферах.
Тетяна Грицищук, "Калейдоскоп оголошень"