Петро Мідянка: «Поезію режисує Господь...»

Інтерв’ю з цьогорічним лауреатом Шевченківської премії поетом Петром МІДЯНКОЮ

Петро Мідянка: «Поезію режисує Господь...»

— Найперше: дорогий Петре, прийми найщиріші вітання від мого й імені тисяч читачів «Голосу України» з високим визнанням твоєї творчості!..

— Дякую за привітання, пане Василю.
 
— «Луйтра в небо» — дев’ята твоя збірка. І саме вона так славно поцінована. Чи не вбачаєш у цьому знак згори, що треба було прийти до читача тричі по три, щоб про твою поезію заговорила Україна?..
 
— Слово «луйтра» до назви книжки я припасовував символічно. В Старому Завіті є оповідь про сон Якова. Йому наснилася драбина, по якій сходили та піднімалися ангели. Оскільки поезія — це політ ангела, а «луйтра» мені була цікавіша, бо все життя лазив по луйтрах — на горище, на оборіг, на дахи — й жодного разу не впав, то очевидно ангел беріг.
 
Я не знаю, де Господь поклав свій перст і свій знак, але на Карпати рукою не махнув, як говорили наші старі.
 
— Як мало хто з сучасних поетів, живеш і твориш у батьківській хаті, на праотчій землі... Кажуть, таланти народжуються в провінції, а розквітають у столиці...
 
— Більшість текстів і книжок по столицях друкував і я, незважаючи на те, що жив під Полонинським хребтом. Люблю вірш Наталки Білоцерківець «Ми помрем не в Парижі», я колись переписав його від руки з машинопису...
 
— А як тобі живеться у цьому красному карпатському селі Широкий Луг?
 
— Широкий Луг — приполонинське село, віддалене від Притисянської долини на тридцять кілометрів. Великі сніги взимку, лісиста та скалиста місцевість, бездоріжжя зробили його малодоступним для цивілізаційних рухів. Один партійний бос ще за радянської влади казав, що цивілізація закінчується за селом Нересниця. Там я годинами очікував на телефонний зв’язок з Києвом, коли видавав книжки чи просто спілкувався з людьми. Пригадую, як кидав у таксофон п’ятнадцятикопієчні монети та розмовляв з Ольгою Герасим’юк, що працювала тоді в київських газетах. Півзарплати кидав на книги й вертався додому робітничим автобусом. Батьки були ще дужі, опікувалися господарством самі. Нині Луг заполонив «дух євро», як і більшість закарпатських сіл. Але від того не поменшало ні снігу, ні паводків, перебоїв з електрикою. В часи мого дитинства на річці вимочували коноплі, гупали праники, а нині — поліетиленові міхи сміття. Зрештою, про все це є в «Луйтрі в небо», «Марамороському розломі». Нема захоплюючих сусідських історій, бо їх носії повмирали. Але ще тримається пам’ять, певні традиції, рельєф той само й сонце, місяць і зорі ті ж.
 
— Розкажи про роботу в школі, про своїх учнів, колег...
 
— Нинішня загальноосвітня школа та її гуманітаристика — це ціла проблема. Діти не читають, а отже, не люблять літератури, писати твори та перекази. У час меседжів та емейлів — це пережиток.
 
З мережею, телебаченням до школи прийшла купа нецензурщини, вседозволеність, сорокап’ятихвилинки Коменського — це теж анахронізм, як і радянська дидактика.
Я співчуваю молодим педагогам, переважно своїм учням, які, попри закарпатську повальну незайнятість удома тримаються школи в селі. Я витримав десятки тисяч дзвінків, десятки вчительських похоронів упереміш з поезією.
 
Тішуся, що маю порядних учнів.
 
Мені ще покійний Чендей писав: вчитель у своїй роботі ніколи не досягне абсолютного. Але я не шкодую за тридцятьма роками в освітянській царині.
 
— Петре, тебе називали представником українського постмодерного дискурсу... Як ставишся до такої оцінки?
 
— З теорії літератури я про постмодернізм не вчив, але писав, як дихав!
У нас мало фахових літературних критиків, котрі б мали над цим думати, пане Василю. Але це їхня справа...
 
— Що змінилося в українській літературі з 1990-х років?
 
— Ну, є дуже милі й талановиті письменники, значно молодші від мене. 
Я радію з творчості Сергія Жадана й Олега Коцарєва, багатьох інших, котрі тримають високу планку сучасної української літератури. В них вона ідеологічно незашорена, по-європейськи відкрита, це нова література.
 
Колись сербський русин-українець Михайло Ковач писав, що світ залишить на молодих. Я вірю в нашу талановиту молодь, незважаючи на значний скепсис моїх ровесників.
 
— Тепер ти переважно сидиш удома. Чи означає це — більше пишеш?..
 
— Я значною мірою прив’язаний до домівки, але це не означає, що багато пишу. В мене писання — непередбачувана штука. У пресі, в мережі, особливо з боку журналіста та дитячого літератора Олександра Гавроша лунали заяви, що новоспечений лауреат загубив обдарування... 
 
Поезію режисує Господь, знаючи краще, як увести митця в трансцедент.
 
— Поет Віктор Неборак каже, що ти розумно балансуєш між традицією та новішими пошуками, не надто експериментуючи, але тебе сприймають як новатора.
 
— Неборак прихильно ставився до моїх мовних експериментів. Я «втягував» у тексти українську, угорську, румунську ономастичну лексику. Мені просто нудно було писати Солотвино, коли існували в записах Слатінські Доли, коли розділене кордоном село має дві назви: Луг і Лунка ла Тіса, Великий Бичків і Боціцюл Маре. Це б міг зробити багато хто з українських поетів Закарпаття, але не зробили. Потім ці різні стародавні скриптури: штампи місця роботи мого батька в різних країнах Центральної Європи. То можна бачити з Кохівських колажів «Луйтри в небо».
 
— Ти пишеш колоритно, по-закарпатськи цифровано, знаходячи живильні, променисті та глибокі слова у мові краян і вводиш їх в обіг сучасної поезії і літератури...
 
— Мова моя українська. Українська мова прикордонного центральноєвропейського регіону. 
 
Якби я винятково писав за чинним одинадцятитомним Словником української мови, не був би Петром Мідянкою — хай дарує мені академік Микола Жулинський.
 
Я спілкувався з різними генераціями мовних носіїв, діалектизми й запозичення тільки розширюють мовну культуру. З цим були згодні навіть поети-неокласики, здається, найрафінованіші. Зеров міг утворити з латинського українське «Лукроза», але це Зеров!..
 
— Російський журнал «Новый мир» словами Володимира Єшкілєва промовляє, що тобі послана «місія, санкціонована вищими силами»...
 
— Сам Єшкілєв трохи містичний... Я з цією місією не погоджуюся... Але добре, що написав про мене цей «товстий» російський журнал (сміється).
 
— Не менш цікава і думка львівського художника Юрія Коха, який вважає, що «від поезії Мідянки візьме початок ціла «єврокарпатська» поезія.
 
— З Юрком Кохом ми приятелюємо з середини вісімдесятих, не боялися вийти на перший несанкціонований мітинг у Львові біля монумента Тудору. Юра прекрасний книжковий графік, організатор багатьох мистецьких проектів. Він добре знає мою творчість, тож слова його в мотто до «Луйтри в небо» цілком справедливі.
 
— Тобі близька тема культури в наших селах, адже на Закарпатті, як у жодній з областей України, на селі проживає дві третини мешканців. Не знаю, чи змінив би сказане колись: «довкіл невігласи і керівництво п’яне»?
 
— Культура закарпатського села різко відрізняється од інших українських сіл, наприклад, на Сході.
 
У віддаленому гірському Широкому Лузі живе три з половиною тисячі душ!..
У селах на Закарпатті здавна є певна побутова культура — забудова «хата до хати», живуть мудрі та майстровиті люди, великі моральні авторитети; збереглося шанобливе ставлення до роду; живучою є змагальність сімей трудитися по-справжньому, а значить, жити ліпше і заможніше...
 
Але не можуть усі селяни цікавитися культурою, любити балет і оперу, ходити в театр. Воно, зрештою, й непотрібне. Та є певний інтерес до літератури, до особи автора.
Якщо дивитися на громадську відповідальність — «де наше, а де моє», то не всі невігласи та профани. Це мною було сказано не в загальному плані, а в якомусь конкретному випадку — не можна під один гребінець стригти всіх.
 
А керівництво? Воно переважно таким і залишається. Це звичайний дрібний чиновник з усіма принадами та вадами начальницького крісла. Він добре знає, що посада його не довічна. Тому хоче весело пожити. І не завжди він піклується громадськими справами, бо своя сорочка ближче до тіла... 
 
— Поет і гроші — мабуть, у щоденних житейських буднях це не обійти...
 
— Своєрідність української видавничої справи, врегулювання авторського права не дають поетам змоги бути захищеними та нормально працювати. Гадалося, що з Іваном Манжурою закінчиться епоха бомжів української літератури, але ж ні... Тут триває своя ієрархія й свої розклади. Хтось заробляє багато, хтось мізер, але всі потребують їжі та пиття. Не всі ж, маючи родини, підтримують психоделічний стан. У більшості своїй поети — це безсребреники. Я повторю Оксану Забужко: «Нема гіршого, ніж бідний український письменник».
 
— Як гадаєш, що чекає на нашу давню культуру, традиції, народні пісні та музику у новому столітті, глобалістичні хвилі якого поглинають і перемішують у своєму вирі народи та мови?
 
— Глобальні комунікації не можуть знівелювати мистецтво. З часів античності було чимало потрясінь, але були Сенека, Овідій!..
 
Коли я слухав виступ Андрія Содомори, який розповідав про споглядання падіння листка антиками, був приголомшений. Вони мали час! Були несуєтні й немарнославні...
 
Як по-сучасному звучить Шевченко в Україні сьогодні?! 
 
Хіба через цифрові технології увійдеш у транс Шевченкових метафор? 
 
Техніка допоміжна й помічна, але тільки духовно розвинена людина здатна не розчинитися в глобальних потрясіннях.
 
— Над чим найбільше сушить голову поет Петро Мідянка?
 
— Над насущними питаннями побуту: як вижити в горах? 
 
Над творчістю я ніколи не сушив собі голову. 
 
Вона приходить сама по собі.

 

Василь Нитка, Голос України
14 березня 2012р.

Теги: Мідянка, поет

Коментарі

Релікт 2012-03-19 / 17:13:00
Цікава знахідка у редактора першої книжки Петра Мідянки.

Прихильниця Мідянки 2012-03-19 / 12:52:25
Шановний пане Петре. Я належу до тих ваших прихильників, які, можливо, менеше знаються на тонкощах прийомів у поезії чи на якихось літературознавчих "знамеників". Однак відчуваю і люблю те, що є у Вашій поезії.
Мені особливо прикро читати коменти тих, хто складає мені противагу у ставленні до Вас і вважає себе, що має на це право.
І хай Петровці вважає себе "до біса талановитим" (!), і хай його цімбори підтримують цей міф: вони недостойники, бо у них нема живої і стриманої любові і поваги до людей, такої як у Вас. І не пишуть вони так здорово, як Ви.

еФПе 2012-03-18 / 22:22:12
2Словянин 2012-03-18 / 21:35:37 2012-03-18 / 21:35:37
На жаль він є українофобом, але до-бісу талановитий... Якщо Федака проведе з ним виховну бесіду - наші люди можуть вийграти.

П.Словянин, а може все інакше. Є ж у природі такі індивиди, що не відчувають зовсім запахів, не знають кольорів, мають проблеми із зором... Уявіть собі такого неповносправного, що пробує вивести когось на правильний бік. Тут я більше про відчуття смаку і розуміння всяких замуток та еволюційних переходів...
А ще про того, що "до-біса талановитий"... Це у вас нині така промовшен-акція, чи якісь інші взаємні розрахунки?

Словянин 2012-03-18 / 21:35:37
Диба все правильно прокоментував. Залишився лише один нюанс - прокоментувати, як кажуть в народі, чисто масонські замутки, які, у даному випадку, сприяють розпалюванню міжсловянської ворожнечі. Сергій Федака еволюціонує у правильний бік. В який бік еволюціонує Іван Петровцій - не зрозуміло... Ваш сайт, п. Олеже, має виконувати, окрім іншого, і виховну роль... Хотілося би побачити хоч один фрагмент висловів Івана Петровція. На жаль він є українофобом, але до-бісу талановитий... Якщо Федака проведе з ним виховну бесіду - наші люди можуть вийграти.

Олег Диба 2012-03-18 / 20:28:19
Відповідно до "Правил коментування" видаляються будь-які коментарі, які містять хамство, матюки і ненависть. Незалежно від особи їх автора. А в коментарях пана Петровція всього цього - з надлишком. Більшого бруду в коментарях я ще не зустрічав за всю 6-річну історію існування Закарпаття онлайн. При чому, автор вперто ігнорував зауваження Адміна і знову і знову десятками дублював ті самі коментарі з матюками, брудом і ненавистю. Від бану таких коментаторів сайт не втратить, а, навпаки, тільки здобуде. Тут не помийна яма. Крапка.

Словянин 2012-03-18 / 20:01:38
Шановний п. Диба. Прохання - оприлюдніть хоч частку коментарів друга Сергія Федаки Івана Петровція. Інакше Ваш сайт втратить привабливість.

Олег Диба 2012-03-18 / 15:22:12

Петре, відповідні коментарі, написані від імені Миколи Рябчука, видалено через порушення "Правил коментування", але йдеться про оце: http://gazeta.ua/articles/ryabchuk/_relikt/426817

Микола Рябчук 2012-03-18 / 15:10:11

"Правилами коментування" заборонено використовувати як ніки прізвища інших людей. Коментар видалено. Адмін.

Мідянка 2012-03-18 / 14:53:12
Не знаю,хто прнпасував собі такий голосний "нік" рецензента моєї першої книжки , бо це не стиль Рябчука . Але хай буде Богу Боже , а кесарю кесареве.

Микола Рябчук 2012-03-18 / 14:17:11

"Правилами коментування" заборонено використовувати як ніки прізвища інших людей. Коментар видалено. Адмін

Мідянка 2012-03-17 / 18:29:01
Закарпаття не сповідує індуїзм щодо "священних корів".Перечитай останнє речення "Оптимістичних "лісорубів".Я добре вчив всторію й телрію критики . Дякую за вердикт.

Иван ПЕТРОВЦІЙ 2012-03-15 / 10:23:44

Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Адмін

Гаврош 2012-03-15 / 08:12:01
"У пресі, в мережі, особливо з боку журналіста та дитячого літератора Олександра Гавроша лунали заяви, що новоспечений лауреат загубив обдарування..."

Цікаво, де таке Петро Мідянка вичитав? Був би вдячний, якби він опублікував хоч одне посилання. Бо я насправді ніде такого не писав. Зате опублікував чимало іншого, чого Мідянка не помітив.

Петре, я тебе вітаю із заслуженою премією! Розслабся і отримуй задоволення! :) А критики не бійся. Ти ж не священна індійська корова... Якщо критикують, значить, це когось зачіпає.

читач 2012-03-15 / 07:57:44
дуже цікаве інтервю. А де можна почитати Петрові вірші?
тільки не кажіть: шукай у магазинах

НОВИНИ: Культура

21:31
Поетичний онлайн-квартирник організувала Закарпатська обласна бібліотека імені Ф. Потушняка
10:01
/ 1
Бойківські вишиті сорочки представили в Ужгороді
14:28
В Ужгороді до Дня захисту дітей проводять онлайн-конкурс "Країна дитячих мрій"
12:16
/ 1
Українці Словаччини святкують цьогоріч День вишиванки онлайн
01:56
Закарпатський народний хор запрошує на артмоб з нагоди Всесвітнього Дня вишиванки
11:03
/ 1
Чендей-fest 2020 на Закарпатті перенесено на вересень
10:37
Закарпатські художники відзначили Міжнародний день музеїв виставкою картин без глядачів
02:37
Артисти Закарпатського хору зняли ролик до Дня вишиванки
17:57
В Ужгородському замку з нагоди Дня музеїв відкрили дві виставки
10:47
Закарпатська обласна книгозбірня влаштовує "Поетичний квартирник online"
09:25
Ужгородська школярка дебютувала "Порожніми коридорами"
11:43
Закарпатська обласна філармонія представила концертну програму онлайн до Дня Європи
13:28
/ 1
У мукачівському "Паланку" відкриють музей ливарства
12:08
До Дня музеїв скансен в Ужгороді оголосив конкурс "Своя сорочка ближче до тіла"
09:08
Мукачівський історичний музей відновив свою роботу
16:46
В обласному краєзнавчому музеї в Ужгороді запропонують оглянути народні музичні інструменти та артефакти середньовічної церкви
03:56
/ 5
В Ужгороді відбулася акція на підтримку представників креативних індустрій
11:13
На Закарпатті визначили переможців дитячо-юнацького конкурсу образотворчого мистецтва "Легенди Карпат"
11:03
Конкурс імені Ірлявського на Закарпатті цьогоріч відбуватиметься дистанційно
09:52
Талановитих дітей запрошують виступити разом із Закарпатським народним хором
15:29
В Ужгородському замку відкриють виставку знахідок з розкопок церкви Св. Юрія
22:23
Історичний музей у мукачівському замку "Паланок" відкриється для відвідувачів з 12 травня
09:48
/ 1
"Ерделівські читання" на Закарпатті перенесли з травня на жовтень
22:51
Ужгородка в Італії виставила на аукціон свою картину, аби допомогти лікарям
04:46
/ 3
Найкращим українським фільмом визнано стрічку, відзняту закарпатцем, на Закарпатті та про Закарпаття
» Всі новини