– Альтернативної премії на сьогодні в Україні немає. Бо що українському письменнику присудити? Хіба цю, альтернативну, що торік отримав Василь Шкляр. Для мене це – певне визнання, я все ж таки житель провінції. Я друкувався в Україні, власне, але такого публічного визнання не мав.
– Ваша збірка називається «Луйтра в небо». «Луйтра», тобто «драбина», – слово діалектне і доволі екзотичне для центральної України. Не побоювались, що Вас не зрозуміють за межами Закарпаття?
– Ні, не боявся. Я й раніше читав у Києві на вечорах свої вірші, все це нормально сприймалося. Одна киянка якось мені сказала: я нічого не розумію, але це поезія…
– А про що книжка?
– Тематика книжки охоплює Закарпатський край і центральну Європу, суміжні країни. Це – історія, культура, етнографія. Там багато всього є. Книжка передає колорит Закарпаття.
– Загалом, закарпатська література (виправте, якщо помиляюсь) тривалий час залишалася доволі ізольованою. І от цього року – аж двоє номінантів на Шевченківську премію – Ви та Мирослав Дочинець. Із чим пов'язані такі зміни? Чи можна говорити про «Закарпатський феномен»?
– Це визначалося рівнем твору. Були широко визнані твори – Петра Скунця та Івана Чендея, наприклад, тобто попередніх лауреатів премії із Закарпаття. А інші були трохи так регіонально затиснутими. Це із продажем книжок та іншими такими речами було пов’язано. Закарпатська література не мала широкого виходу до українського читача і розходилася у районних книгарнях, обласних…А щодо «феноменів», то я їх не визнаю – Закарпатського, зокрема. Це штучне якесь таке – суто літературне – витворення. Є феномен української літератури, феномен української поезії. Про це в цілому можна говорити, а щодо якихось регіональних речей, я до цього не схиляюсь.
– На що плануєте витратити преміальні гроші та якою буде наступна книжка Петра Мідянки?
– Книжка – то буде, певно, есеїстика. А гроші вкладу в будівництво будинку.
Анастасія Москвичова, Радіо Свобода