Василь Кузан. Людина, що покликана творити

Василь Кузан. Людина, що покликана творити

«Поезія – це вищий рівень спілкування. Тут є якісь вищі рівні, які дозволяють нам спілкуватися. Вона чудово сприймається людьми, які мають ліричну, відкриту і щиру душу. Поезія потребує натхнення. Її не можна творити просто так. Я не уявляю свого життя без поезії».

Василь Кузан

Саме такою поет Василь Кузан бачить в своєму житті поезію, яку творить за покликом душі, завдяки таланту, даному Богом, а ще тому, що не уявляє свого життя без поезії.

Можливість поспілкуватися з відомим закарпатським поетом у мене була перед початком творчої зустрічі з Василем Кузаном 24 січня 2012 р. о 16 год. у приміщенні читальної зали Мукачівської міської центральної бібліотеки ім. О.Духновича. Приємно, що познайомитися з творчістю поета прийшло чимало шанувальників поетичного мистецтва, з якими автор спілкувався, відповідав на питання, розказував про себе, читав власні вірші. Провідний бібліотекар Тетяна Туряниця представила  присутнім поета Василя Кузана, читала його поезію. До слова запрошувалися мукачівські поети, серед яких – голова Мукачівського міського літературного об’єднання «Рідне слово» Михайло Шушкевич та член  літоб’єднання, поетеса Тетяна Рибар, презентація нової збірки якої нещодавно пройшла в стінах Мукачівської бібліотеки, а також з теплими, щирими словами привітали поета журналіст Оксана Головчук та поетеса Тетяна Ратушняк. Присутні щиро сприймали п. Василя, його творчість, спілкування тривало понад дві години, проте стан душі після такої зустрічі з людиною непересічного таланту у кожного з присутніх був піднесений. Наприкінці творчої зустрічі поет подарував одну із своїх збірок за змістовніше з усіх, на його думку, запитання поетесі, автору-виконавцю Імі Микуліній, а також кілька збірок Мукачівській бібліотеці.

Розмова з п. Василем вкотре переконала мене в тому, що творча особистість на землі здатна завжди створювати навколо себе лише прекрасний світ,  –  світ мистецтва, витончений, як душа митця…

– П. Василю, скажіть, коли ви зрозуміли, що покликані стати поетом? Адже чимало людей намагаються писати вірші, та не у всіх це виходить вдало…

– Це сталося ще в старших класах школи, коли робив перші свої поетичні спроби. Пізніше, на другому курсі УжНУ, де я навчався на математичному факультеті, у мене виникла ідея видати свою першу збірку і я почав серйозно займатися саме поезією. Тоді я задумався про це конкретно і поставив перед собою завдання. В той час я був членом літературної студії імені Вакарова при університеті, яку очолював Василь Степанович Поп, член Спілки письменників та професор УжДУ, та членом літстудії при газеті «Молодь Закарпаття», яку очолював письменник Василь Басараб.

– Памятаєте той період у своєму житті, коли зявилася потреба видати поетичну збірку?В певний момент виникла внутрішня потреба у цьому і ви зрозуміли: пора… Це було саме так?

– Процес видання дебютної збірки виявився важким і довготривалим, а шлях до своєї мети – тернистим. У 1989 році, на останньому курсі університету, була готова до друку моя перша книжка, але з’явилася вона на світ під назвою «Загублене мовчання», налічувала приблизно 60-70 віршів, 50 сторінок і була видана у видавництві НСП України в Києві лише у 1996-му році. Як бачите, важкий шлях до свого народження, вона, так чи інакше, пройшла, і її поява стала для мене справжньою винагородою. Я відчував неабияку гордість, ще б пак – моя перша поетична збірка згідно з угодою зі спонсорами – українською громадою Австралії – була поширена по всіх країнах світу, де є українська діаспора! Ці почуття неможливо було передати… 

Друга збірка мала назву «Непаралельні поцілунки», та, на жаль, світ їй побачити не судилось.  Етапними у своїй творчості я вважаю першу книжку «Загублене мовчання», яка надзвичайно довго і важко народжувалася, «Демони дівочих дегустацій», «Верлібрідо» і «33 вірші», яка вийшла у Польщі.

На сьогодні мною видано 10 книг, і працю, вкладену в них, вважаю невід’ємною частиною свого життя. Загалом, повну інформацію про видані збірки можна прочитати тут, де розміщені мої книги з фотографіями обкладинок і всіма вихідними даними: http://poezia.org/ua/personnels/212/. 

– Хто допоміг вам в творчому спрямуванні, побачив вашу подальшу перспективу і підтримав ваше рішення займатися творчістю серйозно?

– Цією людиною, безумовно, став для мене мій вчитель математики у роки навчання в школі – Цапів Мар’ян Володимирович. Завдяки йому я  багато чого зрозумів, зокрема те, що особистість вчителя – це мистецтво бути людиною, перш за все. І в людині все повинно бути гармонійно поєднано. Отже, до поезії я прийшов, власне, через математичне мистецтво, хоча і не займаюсь точними науками все життя, натомість, як бачите, в математиці і поезії теж можлива гармонія, вірніше, ні математики, ні поезії бути без гармонії просто не може.

– Які поети, письменники є для вас взірцем, в кого ви вчилися поетичній майстерності?

– Вчуся завжди і в усіх. Щирості, відкритості, незакомплексованості, здатності сприймати світ і радіти його красі. Серед письменників у різні часи у мене були різні ідеали. Але наближчими для мене були: Леся Українка, Єсєнін, Блок, Стус, Симоненко, Оскар Уальд, Зюскінд, Екзюпері, Бальзак, Хемінгуей, Вінграновський…

– Провідна тема вашої творчості – яка вона?Чи існують ще й інші теми, в яких ви творите?

– Звичайно, моя  тема – тема кохання. Кохання – це саме та одвічна тема, з якою стикаються всі без вийнятку люди і без якої людина, на мій погляд, просто не здатна існувати як частина Всесвіту. Стосунки між чоловіком і жінкою, людина і людські стосунки, сприйняття світу, пошук себе в цьому світі, патріотична тема громадянського спрямування, пейзажна лірика з філософським підтекстом… Останнім часом мені цікаво писати про жінку, як жінка сприймає світ, свого роду психологічні дослідження. Про це в мене є цикл віршів, написаних від імені жінки. Це той спектр моїх зацікавлень, якими я керуюся. Ми всі – трохи філософи, й у кожного – своя філософія, своя правда. І більшість моїх творів з’являються з життя. Але провідною, тим не менше, продовжує залишатися тема кохання.

– Що надихає вас?

– Знаєте, творчість – це такий непередбачений процес… Натхнення  з’являється тоді, коли цього не чекаєш, натомість з’являється думка, хід якої неможливо зупинити, і тоді потрібно встигнути записати на папір, щоб не забути. Надихають найрізноманітніші ситуації: це може бути, скажімо, гарна жінка, відвідання виставки картин, ситуації з життя, в яких знаходжу для себе натхнення.

– Хто є для вас найсуворішим критиком, як ставляться друзі, родина до вашої творчості?

– Друзі шанують мене за мою творчість, поважають, прислухаються до моєї думки, до висловлювань, які стосуються не тільки поезії, літератури загалом, але і щодо загальносуспільних питань, філософії життя, політичної ситуації… Є люди, які просто закохані у мої вірші – сплять із ними, прокидаються, живуть, ходять на роботу, відпочивають. Такий собі фан-клуб. Рідні – так само. Рідні часто є найстрогішими і найвимогливішими критиками. Моя дружина надзвичайно вимоглива до друкованого слова. Якби вона прочитала деякі тексти до того, як я їх опублікую – вони ніколи не побачили б світ. Тому я волію показувати їй далеко не все написане. Але ще вимогливішим критиком і цензором для своїх віршів є я сам. Перед тим, як опублікувати у книзі чи на сайті я тисячу разів зважую, сумніваюся, і коли вже даю можливість читати всім, то рідко яке зауваження можу врахувати. Але буває і таке. Особливо це стосується мого життя на «Поетичних майстернях». Там зібралися такі люди, професіонали високого рівня, до яких варто прислуховуватися. Взагалі, я колись сказав, що вчуся завжди і від усіх. Це кредо і надалі залишається моїм. Інколи від молодого початкуючого поета можна навчитися більше, ніж від досвідченого «олауреаченого» визнаного метра. Молодь щира і не закомплексована, а нашому поколінню цього ой як бракує.

– Чи важко писати вірші, на вашу думку? Чи можна навчитися це робити?

– Це так само, як виростити хороший урожай помідорів, наприклад. Чи побудувати будинок, виховати дитину, довести теорему, намалювати портрет. Для того, хто цим займається, хто присвячує улюбленому заняттю час і енергію, фізичну та духовну, хто жити без цього не може – все просто. Береш і пишеш. Головне знайти цікаву тему і якісно її опрацювати, постаратися висловити своє бачення по особливому, так, як більше ніхто в світі не зможе. Бо кожна людина, кожен із нас  – унікальний і неповторний. Так як бачимо ми – ніхто більше не бачить, так, як відчуваємо – теж ніхто. Але почуття і переживання у всіх дуже схожі. От коли твій твір знайде відгук у багатьох душах, когось надихне, когось змусить задуматися, переосмислити щось, переглянути свої стосунки з оточуючими і рідними – оце справді успішний твір. Такий написати справді важко і не кожному дано створити хоча б один такий текст.

Писати вірші не важко, коли є натхнення. Але навчитися писати вірші неможливо, адже процес створення вірша – це не просто римування і підбір слів. Це, насамперед, логічний хід думки, витончений і багатогранний. Штучно це зробити, гадаю, неможливо.

– Окрім віршів та прози, ви пишете також і пісні, ви є автором  понад 100 пісень. Хто є їх виконавцями? З ким сьогодні співпрацюєте у творчих проектах – композитори, аранжувальники, співаки?

– Серед професійних композиторів, боюся когось забути, варто назвати наступних:  Степан Гіга, Микола Свидюк, Ярослав Музика, Петро Матій, артист Ужгородського театру «Шарж» Сергій Соболь, автор-виконавець Роберт Голованенко. Із аранжувальників усіх не знаю, бо вони працюють з композиторами та виконавцями, але найбільше зроблено із Степаном Гігою, Юрсеном, Русланом Талабірою, Віталіком Повханичем, Олександром Ухачем… Також співпрацюю з Генадієм М’ясоєдовим, керівником рок-гурту «Калєкция» (м.Харків), Оксаною Первовою-Рошка, Леонтійєм Ленартом, Сергієм Калініченко, Лесею Худою… Сподіваюся, що щось гарного у нас вийде при співпраці з Ігорем Біликом та Мар’яною Лиховид, творчість яких мені імпонує.

– П. Василю, як ставиться до вашої творчості ваша родина – дружина, донька, син? Чи поєднали вони своє життя з творчими професіями?

– Моя дружина, Тетяна, вона ж – перший композитор, із яким я почав працювати серйозно. Пісня «Мамин вальс», написана нею , звучить майже на всіх закарпатських весіллях, а у виконанні Народної артистки України Валентини Степової двічі брала участь у проекті «Пісня року». Син Валентин, який також написав одну пісню на мої слова, – журналіст, поет, музикант, фотограф. У 2011 році видав свою першу книгу під назвою «Щось», в якій відразу можна помітити сучасний індивідуальний стиль поета, що торкається самого серця, і це мені особливо приємно, як батькові. Від мами він унаслідував музичний дар, від мене – поетичний, а від обох – здатність творити. Донька Олександра закінчує тепер одинадцятий клас, але її творча натура проявляється у повсякденному житті уже. Яскравий приклад цьому – створена нею пісня. Майбутнє своє бачу в онуках…

– Ви – людина з регаліями, з певними нагородами і заслугами. Адже відомо, що ви, окрім того, що поет і прзаїк, також ви  – лауреат конкурсу патріотичної поезії, що його проводила газета «Вечірній Ленінград» у 1983 році, дипломант  Міжнародного конкурсу творів молодих авторів"Гранослов"(1993 р.), двічі  лауреат літературної премії імені Федора Потушняка: за поезію та літературознавство,  автор низки літературознавчих, критичних та краєзнавчих матеріалів у пресі, журналіст, фотограф, тамада, автор десятьох книГ, літературознавчі статті та публіцистику видали окремими книгами та публікували  у різних часописах. Крім того, ви –  член Національної Спілки журналістів України, член Національної Спілки письменників України. Окремі ваші тексти перекладені польською, німецькою, словацькою, російською, чеською, та англійською мовами, хоча почалося все з угорської ще за часів ваших перших публікацій у студентські роки.

… Скажіть, чи не обтяжливим для вас є визнання і чи впливають регалії на особистість людини?

– Визнання не буває обтяжливим, якщо його не сприймати серйозно. Популярність – це продукт дорогий, але він швидко псується. Потрібно постійно працювати – це головне. До тих, хто працює, визнання рано чи пізно, а таки приходить.

– Частину життя ви прожили в Петербурзі. Що вас повязувало на той час з північною столицею Росії?

– Я дуже любив і люблю це місто. Поїхав туди поступати після школи. Відтак вчився, працював, служив в армії. Спогадів багато, більше приємних. Найбільше мене приваблювало в Петербурзі те, що там надзвичайно красиво, люди ввічливі і культурні, багато парків і музеїв – більшість із яких я відвідав. Деякі, як Ермітаж, по кілька разів.

– Ви працювали протягом п’яти років на керівній посаді – начальником відділу культури і туризму Іршавської районної державної адміністрації. Зараз працюєте системним адміністратором інтернет-центру Іршавської районної бібліотеки. Так сталося, завдячуючи вашій ініціативі чи волею долі?Можливо, відчуваєте себе не зовсім на своєму місці на адміністративних посадах, оскільки ви – творча особистість?

– На всіх посадах я намагаюся працювати чесно і добросовісно. Віддаватися повністю. Робота начальника відділу культури і туризму надзвичайно цікава, напружена і дає можливість проявити свої організаторські здібності саме у сфері, яка мені близька – в культурі і мистецтві. Багато чого мені вдалося зреалізувати – відкрити музей Юрія Мейгеша у його рідному селі, започаткувати видавничий процес краєзнавчої літератури в районі, відкрити дві школи мистецтв, цей самий інтернет-центр, зініціювати і документально та організаційно оформити створення кількох колективів, що мають звання «народний»… Але така відповідальна робота не дає того, заради чого ми всі працюємо – матеріального задоволення. На жаль. Тим не менше, творчий потенціал можна реалізовувати на будь якій посаді.

– Як називатиметься ваша наступна книга?

– Моя книга, що скоро з’явиться на світ, матиме назву «Ваба» (спокуса, зваба), і в ній продовжуватиметься тема кохання, саме інтимна лірика і увійде в неї. Сподіваюсь, що книга неодмінно знайде свого читача і матиме добру славу.

– Що б ви хотіли побажати своїм читачам?

– Побажати хочу найголовнішого, на мій погляд – бачити в житті більше позитиву, творити добро і вірити в добро. Життя таке складне, непросте, проте, можливість сприймати «плюси» саме на фоні «мінусів», а не навпаки, суттєво змінить наше життя і ставлення до нього.

Таким є для нас сьогодні Василь Кузан, наш земляк з с. Довгого Іршавського району – поет, невиправний романтик і лірик зі своєю філософією життя, веселий, з неабияким почуттям гумору, життєрадісний і амбіційний митець, що обрав головною темою своєї творчості вічну і незбагненну тему кохання. Він вважає, що сутність поетичної натури – це щирість і відсутність фальшу, а цілеспрямованість і амбітність – потрібні якості характеру, а тому, поважає і підтримує людей із здоровими амбіціями.  Поет стверджує, що людина завжди, незалежно від обставин, в яких вона знаходиться, є вільною, а свобода в його розумінні – це потужна сила волі, сила духу людини, яка і робить її вільною.  У свої 49 років Василь Кузан сповнений майбутніми творчими планами, проектами. Щасливий? Так, тому що щастя, як він зазначив, полягає у позитиві, який людина створює і з яким живе.  Він вчиться завжди і у всіх, не зупиняючись на досягнутому, і знову йде далі, своєю життєвою дорогою. А глибоку одвічну філософію, в якій прослідковується піднесена сутність душі, ми бачимо у віршах поета: 

                                      Поезія не пишеться руками.

                                      Вона роками визріває в нитку

                                      І, на папір лягаючи рядками,

  Розмотує клубок слабкого серця.

       Сріблить волосся ностальгія слова,

Яку ніхто не висмикне зі скроні.

                                     А scripta manent. Vebra Volant.

                                     Минає все. Не все горить.

 

І справді, вічне не минає для митця  – людини, що покликана творити.

Мар’яна Лиховид, музикознавець, для Закарпаття онлайн

31 січня 2012р.

Теги: Василь Кузан, поет, вірші

Коментарі

Людмила Стражник 2012-02-09 / 18:05:14
З математиків--та в поети... Математиком Василь Кузан став, очевидно, під впливом доброго вчителя. А поезія... Цьому не навчитися, не перейняти, з цим треба народитися. Хай творча енергія, та й життєва також, дають наснагу творити далі, а головне--відчувати в цьому потребу й задоволення!

Іванка 2012-02-01 / 09:28:13

З хамством - на "Репортер". Вчіться доносити свої думки в цивілізоваий спосіб. Коментар видалено. Адмін

Аня 2012-01-31 / 16:20:01
Любимо Кузана!!!

НОВИНИ: Культура

21:31
Поетичний онлайн-квартирник організувала Закарпатська обласна бібліотека імені Ф. Потушняка
10:01
/ 1
Бойківські вишиті сорочки представили в Ужгороді
14:28
В Ужгороді до Дня захисту дітей проводять онлайн-конкурс "Країна дитячих мрій"
12:16
/ 1
Українці Словаччини святкують цьогоріч День вишиванки онлайн
01:56
Закарпатський народний хор запрошує на артмоб з нагоди Всесвітнього Дня вишиванки
11:03
/ 1
Чендей-fest 2020 на Закарпатті перенесено на вересень
10:37
Закарпатські художники відзначили Міжнародний день музеїв виставкою картин без глядачів
02:37
Артисти Закарпатського хору зняли ролик до Дня вишиванки
17:57
В Ужгородському замку з нагоди Дня музеїв відкрили дві виставки
10:47
Закарпатська обласна книгозбірня влаштовує "Поетичний квартирник online"
09:25
Ужгородська школярка дебютувала "Порожніми коридорами"
11:43
Закарпатська обласна філармонія представила концертну програму онлайн до Дня Європи
13:28
/ 1
У мукачівському "Паланку" відкриють музей ливарства
12:08
До Дня музеїв скансен в Ужгороді оголосив конкурс "Своя сорочка ближче до тіла"
09:08
Мукачівський історичний музей відновив свою роботу
16:46
В обласному краєзнавчому музеї в Ужгороді запропонують оглянути народні музичні інструменти та артефакти середньовічної церкви
03:56
/ 5
В Ужгороді відбулася акція на підтримку представників креативних індустрій
11:13
На Закарпатті визначили переможців дитячо-юнацького конкурсу образотворчого мистецтва "Легенди Карпат"
11:03
Конкурс імені Ірлявського на Закарпатті цьогоріч відбуватиметься дистанційно
09:52
Талановитих дітей запрошують виступити разом із Закарпатським народним хором
15:29
В Ужгородському замку відкриють виставку знахідок з розкопок церкви Св. Юрія
22:23
Історичний музей у мукачівському замку "Паланок" відкриється для відвідувачів з 12 травня
09:48
/ 1
"Ерделівські читання" на Закарпатті перенесли з травня на жовтень
22:51
Ужгородка в Італії виставила на аукціон свою картину, аби допомогти лікарям
04:46
/ 3
Найкращим українським фільмом визнано стрічку, відзняту закарпатцем, на Закарпатті та про Закарпаття
» Всі новини