Не той тепер Ужгород...

До речі, саме тоді в Ужгороді був відкритий другий на теренах колишнього СРСР скансен — музей під відкритим небом. До нього перевезли десятки будівель — зразків народної архітектури та побуту з різних місцевостей краю. Музей діє дотепер.

Тоді закарпатці демонстрували іншим, як слід любити, шанувати власну історико-культурну спадщину. Може, робили б це і надалі, якби... Охоронці культурної спадщини краю сьогодні вже закликають: слід рятувати старовинний Ужгород, поки його не спотворили безсистемною, непродуманою та невиразною забудовою центральних вуличок і кварталів!

Закарпаття — єдина область в Україні, де немає самостійного державного органу охорони культурної спадщини. Два роки тому він був, але помаранчева влада ліквідувала. Троє фахівців влилися до управління культури, в якому не створено навіть профільного відділу. Для порівняння: сусідня Львівська область, яка за насиченістю пам’ятками програє Закарпатській, має штатні одиниці в управлінні охорони культурної спадщини в області... Тим часом нині в обласному центрі Закарпаття нараховується 8 пам’яток національного значення, 24 — місцевого і 14 внесених до Єдиного державного реєстру пам’яток історії та культури. Низка вулиць, кварталів мають статус заповідних зон, в яких змінювати фасади будинків, а тим паче зводити нові — не дозволяється.

Іван Демко, який протягом десятиліть був відповідальним і вченим секретарем обласного відділення Товариства з охорони пам’яток історії та культури, три роки — заступником голови, а нині — методист управління культури, бачить корінь проблеми у недосконалому законодавстві, а також відсутності виконавчої вертикалі в органах державної влади. «Охороною пам’яток мають займатися на всіх рівнях, починаючи від центрального органу і закінчуючи на місцях. У районних державних адміністраціях і виконкомах міст повинно бути хоча б по одному інспектору», — каже пан Демко.

Ужгородська міська влада на кожному кроці демонструє, що охоронний статус пам’яток міста для неї небагато важить. Виходить так, що держчиновники йдуть проти... держави. Вона відповідальна за збереження пам’яток, але саме з волі державних мужів реліквії — свідки історії та культури — зникають. Привабливі куточки віддаються «грошовим мішкам», які на власний смак споруджують супермаркети, банки, котеджі, спотворюючи архітектурну цілісність історичного центру. «Ми не маємо жодного прикладу, коли б за порушення законодавства у цій сфері хтось із чиновників був покараний. Не діють правоохоронні органи. На наші подання прокуратура адекватно не реагує, не зупиняє тих, хто порушує закон», — додає Іван Демко.

Від 2000 року в Ужгороді втрачено вже чотири пам’ятки — більше, ніж за весь період після Другої світової війни. Серед утрат — фрагмент міського млина, будинок на площі Корятовича, в якому мешкав угорський художник Іяс. На місці млина будується елітний житловий комплекс, другу пам’ятку змінив до невпізнанності банк «Аваль». Навіть меморіальну дошку — пам’ять про художника — знято.

Неспроможність захистити ще одну пам’ятку — будинок на вулиці Тихій, де жив і працював художник світового рівня Адальберт Ерделі, —міська влада продемонструвала нещодавно. У будівлі постановою ще колишнього Закарпатського облвиконкому, прийнятою у 80-х роках минулого століття, місцеву владу зобов’язали створити меморіальний музей Ерделі. Цю споруду, де до останнього часу зберігалися настінні розписи видатного майстра пензля, з дозволу влади продали. Будинок повністю переплановано, ліквідовано навіть настінні розписи видатного майстра.

Утрачено і житловий будинок від 1873 року. Ця єдина в місті пам’ятка, віднесена до категорії житлових споруд, із далеких радянських часів мала охоронний статус. Її стерли з лиця землі, звівши готель «Атлант», невиразну еклектичну споруду.

На грані зникнення — садибний будинок 1629 року родини Дьондьоші в мікрорайоні Радванка. Тут виламані вікна, двері, впали димарі, провалюється стеля, живуть самопоселенці. На даху іншої пам’ятки національного значення від 1781 року — винного льоху та гамазея, що навпроти міської ради, — крізь діряву покрівлю випхалося дерево. Здійнялося догори вже на три метри.

Спеціаліст відділу облуправління культури Томаш Сопко невтішний: «За таких темпів змін, що відбуваються в центральній охоронній частині міста, через кілька років Ужгород остаточно може втратити історичне обличчя. Старовинні вулички перестануть сприйматися як цілісні архітектурні ансамблі».

Працівники міського управління архітектури й містобудування нарікають на відсутність коштів у міському бюджеті, прогалини в законі про охорону історико-культурної спадщини, самовільні дії власників будівель під час реконструкції тощо. Про те, як використовують надані їм права для припинення знущання над пам’ятками, — ні пари з вуст.

Днями у центрі Ужгорода, прокладаючи каналізацію, будівельники наштовхнулися на мости, які в законсервованому вигляді простояли під землею кількасот років. Замість того, щоб викликати археологів, які мали обстежити артефакти і зробити висновки про їхню цінність, залишки інженерних споруд... знесли.

Більше року тому науковці Ужгородського національного університету, обласного краєзнавчого музею спільно з ентузіастами взялися сформувати перелік пам’яток Ужгорода. Але цьому на заваді став заступник завідувача юридичним відділом Закарпатської облдержадміністрації Віктор Свистак, котрий наклав вето на підготовлене працівниками управління культури розпорядження голови облдержадміністрації. Укладений перелік не затверджується ось уже восьмий місяць. Пам’ятки продовжують знищувати. Де вже тут до ностальгічних думок про «маленький Париж»...

Теги:

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати