КАРПАТИ. ВЕСНА. ПЛЕНЕР-2007

М.Ф.Керечанин – лауреат фонду Миру, почесний член Спілки художників Росії і міжнародної асоціації мистецтв ЮНЕСКО. Його живописні роботи відзначаються стриманістю барвистих переливів. Енергія, наполегливість визначили творче лідерство в союзі КЕТ. Тематичне вподобання – рідна земля.

Відкрив пленер Микола Федорович проханням вшанувати хвилиною мовчання пам’ять одного із засновників КЕТ, творця уні-кального музею «Сріберна Земля» Василя Тегзи. Всі учасники пленера завмерли, згадуючи В. Тегзу.

Далі він продовжив:

– Тут і зараз народжується мистецтво майбутнього. Якщо уявити собі художню карту світу, то на ній всього декілька центрів, де йде насичене художнє життя. Художники – це «люди Світу». Я зроблю все можливе, щоб Закарпаття стало ще одним художнім центром.

Закарпаття зачаровує. Чарує. Стародавня земля багата талантами, традиціями. Вона вабить тих, кого хвилюють вічні теми.

Що пишуть художники?

Теми творчості різноманітні – хто зображає Карпати з усіх боків, без втоми підіймаючись на круті вершини, на інших полотнах народжуються жанрові замальовки, впізнавані мотиви сільського життя, а ось на цих полотнах – кульбаби, первоцвіти і – бузок, запашні кетяги красуються одне перед одним, оповиті «бузковим туманом», ніби питають: «хто гарніший?».

Загальне враження – світ весняний і радісний!

Зібрати всіх разом – не можливо. Але трапилося чудо – в перший травневий день відзначали день народження Серафими Сенкевич (Миколаїв), Заслуженої діячки мистецтв України. Сима відомий і улюблений художник в багатьох країнах. Її пейзажі, натюрморти, портрети звучать кольором і музикою.

Слово Симі Сенкевич:

– І в майбутньому художника привертатиме неповторність кожної пори року, повінь фарб, захоплююча уяву. Я продовжую пошук своєї «формули весни». Можливо, це буде цикл картин-роздумів, який стане найважливішим в моїй творчості і саме в ньому відобразяться художні погляди на мистецтво майбутнього.

До розмови приєднується М. Ф. Керечанин:

– У звичці зникає щастя відкриття, видиме підміняється знаним. Пленер загострює мисливський інстинкт ока і смак до швидкоплинного. Позбавлене умовної рами, видовище природи розсипається на фрагменти, кожний з яких може стати самостійним мотивом...

– Так, – погоджується приваблива москвичка Катерина Ушанова – пленер дозволяє заново пережити відчуття живописної сенсації і перед цими барвистими міражами ясно відчуваєш, що ніхто і ніколи вже так не напише, ніхто так не побачить...

Роботи К. Ушанової – реалістичний імпресіонізм. Полотна відрізняються властивою їй глибокою розробкою колірного колориту. Вона завжди в творчому пошуку-горінні.

– А я завмираю від краси, – говорить Тетяна Васильева (Російська Фередація, Комі, Сиктивкар). Т. Васильева – заслужений діяч мистецтв і народний художник республіки Комі. Її акварелі, пастелі – легкі і вишукані, глибокі за кольором. Тетяна – завзята мандрівниця, шукає і знаходить небачене. «Творчість завжди найживіша і найрадісніша сторона життя. Першопроходцям, чиї душі повні творчих ідей, завжди важко. Якщо ж їм вдається створити щось свіже, цікаве, нове – це спочатку викликає нерозуміння людей, яких лякає новизна... Але тільки вперед в незвідане...».

Пошук нового в живописі головне в творчому характері П. А. Чеканцева (він з Москви, живописець, графік, член Спілки художників Росії, доцент кафедри живопису МГПУ). Вдумливий, цілеспрямований. Картини П. Чеканцева емоційно напружені, а драматизм посилюється кольором.

Він філософствує:

– У мистецтві зріють нові повороти. Може бути вони не носитимуть яскраво виражений революційний характер. Навпаки – застосовуючи нові технології, матеріали, мистецтво плавно еволюціонує, а це приведе до зникнення антагонізму між масовою культурою і духовно-інтелектуальним мистецтвом. Вони просто знаходитимуться на «різних поверхах». Я думаю, «масовики» добре зароблятимуть на своїх кітчевих роботах, всіляких арт-акциях, інсталяціях, а «елітаристів» почне субсидувати держава, щоб зберегти генофонд національного мистецтва, його великі пластичні ідеї.

М. Ф. Керечанин: «Так, це очевидно. Але мені хочеться додати, що майбутнє формується сьогодні – починаючи зі школи, сім’ї, вчителів дитинства і юності. Мені пощастило – моє дитинство подарувало мені зустрічі з чудовими людьми. Я вбирав кожне слово і фарби А. Ерделі, розмовляв з А. Кашшаєм, Л. Мартоном. І надалі доля зводила мене з майстрами своєї справи, багатогранними своїм талантом. Я по-своєму бачу художника майбутнього, але для цього треба зберегти і допомогти сьогоднішньому – ось я організовую пленери, щоб художники спілкувалися з природою, один з одним. Знали, що вони потрібні! Гірко від того, що стільки років пройшло в боротьбі з бюрократами від влади, відстоюванні свого законного місця серед союзів художників. Не одержуючи ні моральної, ні матеріальної підтримки, доводилося шукати союзників, спонсорів. Але ці роки не пройшли даремно. Нині в царині культури появились прогресивні керівники, змінюється відношення до творчих союзів – ось де я бачу можливість створення сучасних відносин «влада-художник».

Якось всі засумували. Розмова перейшла на інше. А потім всі замовкли. Задумалася й Інна Володимирівна Кушніренко (Миколаїв). У її натюрмортах прогресує те чудове, але зникаюче простодушно-радісне сприйняття світу. Вона пройнята спорідненою симпатією до всього живого на Землі.

І. Кушніренко: «Для мене пленер – насолода природою, свободою, спілкуванням. Творчість мінлива. Соцреалізм змінила різножанровість. Пройшло декілька років і знов реалізм затребуваний – про нього говорять, його купують... Художник майбутнього – професіонал натхненний і далекий від банальності...».

Свою думку виказує ужгородська художниця Людмила Боршош-Літун:

– Художник завтрашнього дня буде здатний на ризик...

Людмила здивувала всіх, хто знав її багато років – розробила нову техніку і, не забуваючи про реалістичні пейзажі, портрети, працює в стилі «арт-модерн».

Не став відмовчуватися і відбуватися жартами В. Брензович. Багато-гранний трудолюбивий художник-живописець, художник по дереву. Василь, з добрим гумором, завжди прийде на допомогу, дасть ділову пораду:

– Мені ніде так легко не пишеться... Відступає повсякденна суєта. У Карпатах хочу писати все – і сільську церкву, і мости через потічки, і п’янке чисте повітря, і цілющу воду...

Сьогодні немало художників задоволених елементарним «запахом фарби». Вони хочуть передати в роботах «щось», що привернуло їх в натурі. «Потоки» живопису – реакція на побачене. А завтра до цього додасться, обов’язково, емо-ційна й інтелектуальна сила. Винайдений намальований світ – щирий дарунок, який художник запропонує глядачу.

А Ви як гадаєте, Лавранте?

Лаврант Бокотей. Він фантазує – могутньою енергетикою барвистих поверхонь своїх космічних картин. Повернувся в Чинадієво з Ноябрьська (Росія).

«Я,– говорить Лаврант,– в Росії – російський, в Угорщині – угорець, а в Україні – Українець». Карпати, його батьківщина, звуть, надихають. Художник у пошуках творчого «Я» сплавляв воєдино стилі і течії мистецтва ХХ століття:

– Підійматися до зірок добре, коли Бог створює ситуацію, коли ясно бачиш картину зсередини, а потім – наяву. Картини живуть своїм життям, говорять, загадують загадки, одухотворяють. Стають спочатку частиною інтер’єру, а потім – необхідною частиною життя. З’явився глядач 21 століття – вимогливий, виборчий.

Так закінчилася ця розмова про майбутнє. Пролетіли в роботі весняні дні Відшуміла прощальна виставка в холі «Континенту».

Роботи перед глядачем. Збентежені увагою, художники по-новому бачать свої роботи.

А глядачі – розбрелися хто куди. Вибирають «свою» картину, щоб удосталь намилуватися, або поспішають побачити все відразу.

Приїхали друзі КЕТ, вони підтримують спілку з перших днів становлення, чекають нових робіт. Серед них: начальник обласного управління культури Ю. Ф. Глеба, зав. відділом управління культури Р. М. Акулова, депутат облради, фракція «Народна», спонсор Олександр Антал, депутат облради Віктор Беркович та багато інших. Представники преси ставлять запитання, а художники відбуваються жартами:

– Ми виразили все в картинах. Враження. У них наше весняне хвилювання душі.

Яким же бути мистецтву XXI століття?

Чи не риторичне це питання? В жодному випадку. Адже вони серед нас – художники XXI століття – століття, в якому вони живуть і творять.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати