Закарпатська казка Володимира Микити

«Мірка-мішання»

Живопис закарпатців — це цілий пласт винятково обдарованих мистців, що своїми полотнами забезпечили функціонування золотого фонду українського мистецтва. Серед них: Андрій Коцка, Йосип Бокшай, Адальберт Ерделі та багато інших. І в цьому різноманітті величезну вагу мають казкові та водночас автентичні полотна Володимира Микити.

Цього року відомий ужгородський майстер відзначив 80-річчя. Продовжуючи традиції класики, Володимир Микита впевнено веде лінію серйозного та принципово соціального малярства. Наприклад, у його роботі "Рани Карпат" (це картина далекого 1983 року) бачимо збірний образ наруги можновладців над природою карпатських гір. Проблема не нова, та все ще дуже актуальна... Сам художник упевнений, що доля подарувала йому велике щастя — народитися та жити у країні, де земна краса немовби втрачає свою реальність, де небо зливається з землею. Тут гордістю та самодостатністю наповнене все: від деревця на верхівці гори до весільного танку чи колискової матері.

Казкою, звісно ж закарпатською, можна назвати полотна художника, в яких органічно переплелися риси самобутньої Закарпатської школи живопису та традиційних підходів. Широкий декоративний мазок, гра світлотінню, напівтонами. Володимир Микита — учень Адальберта Ерделі, Йосипа Бокшая, Ернеста Контратовича. Водночас він віднайшов своє власне неповторне мистецьке обличчя, свій власний індивідуальний почерк. Характерною рисою його творчого "я" є різноманітність пошуків, стилістичних експериментів — від об'ємного реалізму, органічно народного примітивізму до імпресіонізму, навіть авангардизму. І скрізь — непідробне вболівання за долю України. Його громадська і творча позиції вирізняються щирістю почуттів, волелюбністю та безкомпромісністю.

"Осінь"

Зі своєї майстерні в Ужгороді Володимир Микита зробив музей — перший мистецький дім, де, як у традиційній гуцульській хижі, все нагадує про побут карпатських горян, про їхнє життя, де поруч із об'єктами традиційної культури картинам художника "легко дихається", тут вони повністю органічні серед килимів, верет, вишивок...

"Я відкрив цей музей без жодної допомоги влади. На жаль, музеїв моїх талановитих вчителів Ерделі та Бокшая досі не відкрито в Ужгороді. Та й що лише про Ужгород говорити? Он, музею мисткині світового рівня Тетяни Яблонської досі немає... Тож я вирішив самотужки відкрити невеличкий музей. Це не офіційна установа, тут немає працівників, але я всіх гостей радо приймаю, недалеко тут і моя майстерня. В експозиції музею 88 робіт — від моїх перших картин до полотен сьогоднішнього часу", — розповідає Володимир МИКИТА. В останні роки він творить неповторний "микитинський" світ живопису в жанрі портрета. Позаду участь у багатьох вітчизняних та зарубіжних виставках, міжнародних бієнале. Хоча у випадку Володимира Микити говорити про якийсь підсумок важко. Ця енергійна, з інтересом до життя людина вражає свіжістю роздумів і навіть молодечим оптимізмом. Естетика рухів, постава та щось ще, ледве вловиме, присутнє в цьому прекрасному митці, те, чого багатьом молодим художникам варто було б повчитися.

Теги: Володимир Микита, виставка, живопис

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати