Нині Ірися вже третій рік навчається у Віденському університеті, де вивчає германістику та психоаналіз, і навчається в магістратурі „славістики". Олександр Гаврош представивши письменницю, розповів про її творче зростання, згадавши, що презентований роман є третьою книгою Ірисі
Книга народилася як свого роду відлуння тірольських легенд, де свого часу молода закарпатська письменниця жила цілий рік. "Тіроль – один із найвіддалеших районів Німеччини, а село, в якому я жила, дуже нагадало мені рідне Закарпаття, і я відчула неабияку спорідненість із тією землею та людьми. А татцельвурм – це така собі динозавроящірка, – розповіла Ірися Ликович, – яка нібички жила в Альпах і час від часу крала худобу". Та роман, за словами авторки, зовсім не про ящурів, а про виховання людини за межами цивілізації.
Зацікавившись цією темою, Ірися Ликович тривалий час її вивчала і зустрічала цілком моторошні історії, коли діти виховувалися і росли далеко від людей, в одній зграї з тваринами. Тема диких дітей викликала моторошні асоціації та холодила кров, молода письменниця дізнавалася про дітей, які росли серед корів, дехто ріс, наче мауглі, серед вовків чи страусів або ж навіть папуг. „Для мене був вражаючим той факт, що якщо одну тварину виховала зовсім інша тварина, як-от кішку вигодувала собака, то при поверненні в рідну „зграю" кішка не втрачає інстинкту продовження роду. На відміну від людини, яка виросла серед тварин і повернулася до людей, втративши цей найголовніший інстинкт. Людина є єдиним видом, яка з ким виросла, тим себе і вважає". Саме така дитина – Віктор з Оберона – і є прототипом головного героя роману „Татцельвурм. Тірольська історія" Флоро. Зрештою, й сам роман про те, що трапляється з такими дітьми, які виросли поза цивілізацією.
Досліджуючи цю тему, письменниця зрозуміла, що всі неконтрольовані емоції є просто захисними механізмами людини як реакція на сильне потрясіння. Адже цією темою Ірися Ликович зацікавилася, натрапивши на неї в пошуках відповідей на власні особистісні питання. І хоча в новому романі немає жодної автобіографічної деталі, все ж він став свого роду сублімацією для молодої авторки, яка свого часу назвала післямову до твору „Сублімація як спосіб виправдання". „Мені здається, що в цьому романі є більше мене, ніж у всіх інших, попередніх моїх творах", – додала Ірися Ликович.
Паралельною темою, яка проходить в романі, є тема лавини (які, до речі, є частими в Тіролі). Усі історії, пов'язані з лавинами і описані в книзі, є документальними.
Книга є незвичайною історією з захопливим сюжетом, яка після прочитання не залишає байдужим нікого. В ньому дуже добре висвітлена людська психологія. Перший розділ „Татцельвурму" незабаром вийде на сторінках одного з німецьких журналів. Аналогів до роману в закарпатській, і на переконання Олександра Гавроша, в українській літературі немає
Hnat Kubov 2012-10-01 / 11:52:08
Мій відгук на книгу: http://hkhm.blogspot.com/2012/10/irysya-lykovych-tatzelwurm.html
Читач 2011-09-21 / 17:23:00
Книжка бомбезна! Всім раджу прочитати! А ще краще би було зняти за нею крутий голівудський фільм!
Пан Баклажан 2011-09-21 / 10:13:00
Напевно, цікаво. За можливістю почитаю.
А пані Ірисі пропоную тему для нового роману - казку для дорослих про "Зеннентунчі" ( Sennentuntschi), себто вівчарську ташку. Кажуть, в Альпах самотні чоловіки чинять собі даму з соломи, нарікають її Зеннентунчі, оживляють чаклунськими словами, а далі починається спочатку Ерос, а тоді Танатос. Тобто, усе що треба для літератора :)