Закарпатська співачка Віра Баганич: Її пісня — її доля

Працівники культури, облдержадміністрації, аматори сцени з смт. Воловець, рідні, друзі та добрі наставники співачки засвідчили їй свою глибоку шану, її самобутньому талантові, що справді заслуговує уваги й оцінки держави, бажали їй доброго здоров’я, родинного щастя й творчого довголіття.

У свій солідний вік співачка Віра Баганич-Гамага у чудовій формі. Голосом дужим, глибинно-народним, вона продовжує хвилювати слухачів. Зі своїм фольклорно-етнографічним ансамблем „Верховинка” у складі цимбаліста Олександра Ленарта та Юрія Філіпа (басоля) збирає великі аудиторії шанувальників свого пісенного таланту у різних містах та селах Закарпаття, а також на сценах колективів міста Ужгорода.

Всюди, де б не виступала Віра Баганич, її оголошують як заслужену народну співачку, незважаючи на те, що звання такого на державному рівні їй не присвоювали – народ сам визначається, кого і як потрібно шанувати. А в таких питаннях люди рідко помиляються.

Як на мене, то хто-хто, а Віра Баганич, співачка, яку породили і якій путівку у творче мистецьке життя вручила закарпатська глибинка, ніколи не зраджувала ні собі, ні духу народної пісні. Вона ще у пору свого дитинства від матері Ганни Іванівни та батька Степана Юрійовича успадкувала любов до пісенної народної скарбниці, з якої черпає натхнення для того, щоб ця живодайна криниця народного духу, народної мудрості не висохла і не зміліла.

Своїм диво-співом Віра Баганич почала чарувати широку публіку ще в пору далекої юності, коли виступала на аматорській сцені у рідному Волівці, пізніше – у містах і селах області. Вона була учасницею фестивалів аматорського мистецтва, їй аплодувала навіть столична публіка.

Така творча активність аматорки і незаперечний талант у 1961 р., після республіканського огляду самодіяльних колективів, привела юне обдарування у Закарпатський Заслужений народний хор. Тут вона майже відразу – через чотири місяці – стала провідною солісткою. І, звичайно, заздрісників вистачало.

Вірі Баганич підкорялися провідні сцени Європи – Чехії, Угорщини, Румунії, Польщі, Німеччини. Її репертуар складали переважно ліричні пісні, пісні-балади, соціально-побутові та обрядові пісні, колядки, віншування. Широта діапазону її творчості пояснюється й тим, що вона, працюючи у народному хорі, одночасно співпрацювала з колективом обласної філармонії, з яким виїжджала на гастролі. Усе складалося, як і повинно складатися у талановитої людини. Це на перший погляд. У 1979 році Віра Баганич перестала бути солісткою хору. То був важкий час. Велася боротьба з етнографізмом. Почався наступ на народну пісню. Репертуар Віри Баганич перекреслили – тужливі пісні і балади виявилися непотрібними. Радянська доба вимагала співати жартівливі і веселі коломийки про щасливе життя у Союзі республік-сестер. Образа була надто важкою. Співачка навіть відразу хотіла залишити сцену, але на деякий час залишилася. Проспівала ще два роки і пішла з великої сцени.

Можемо уявити собі трагізм долі талановитої людини, яка, через безглузду комуністичну заідеологізованість та особистий конфлікт з керівництвом хору, змушена була придушити в собі голос чарівної Верховини, розірвати життєдайний ланцюг спілкування зі слухачем, без якого не мислила себе. Відчула себе піщинкою у великій морській стихії – і це в пору великої всенародної шани, у пору буйного розквіту її самобутньо-неповторного таланту.

Професійна баладистка Віра Степанівна Баганич залишилася вірною своєму покликанню – доносити до людей силу і красу народної пісні, її могутній вплив на свідомість і почуття людей. Слухати її пісні-балади без хвилювання просто неможливо. Вона відчуває, що потрібна людям, тому йде до них. Співає тому, що не може не співати. Перестати співати для Віри Степанівни – все одно, що не жити. Шкода, що у свій час її закоханість у народну пісню та самопожертву не оцінили належним чином ті, від кого це залежало. Нехай це залишається на їхній совісті. Я вважаю, що цю помилку ще можна виправити. Добру справу зробити ніколи не пізно. Слово за управлінням культури і за численними товариствами культурологічного напрямку.

Екс-начальник Управління культури облдержадміністрації Василь Степанович Габорець, виступаючи на вечорі вшанування, визначив, що у виконанні Віри Баганич балада отримала друге дихання, і якби ввели приз за виконання народної пісні, цю нагороду неодмінно доручили б вручати талановитій баладистці Вірі Степанівні Баганич. Пан Габорець також наголосив, що почесних звань співачка не має, зате в неї багато шанувальників її таланту у різних куточках не лише нашого краю, країни, але й світу. Бо славу про наш рідний край по світах Віра Баганич розносила в своїх піснях і після того, як залишила Закарпатський народний хор і пішла працювати у готель „Закарпаття”.

Уже в новій іпостасі з новими колективами вона побувала у Югославії, Німеччині, Франції, Індії, Китаї. А значно раніше своїм мистецтвом співу вона підкорила публіку прибалтійських республік, Осетії, Узбекистану, Томська, Оренбурга, Москви і Ленінграда. То були щасливі дні духовного і творчого злету, за якими прийшло глибоке розчарування у жорстокому світі, який вмить може проковтнути чи розчавити людину, як комашку, чи просто відкинути на узбіччя, як непотріб. Це про талановитих. А на що може сподіватися простий пересічний громадянин із широкого загалу?! Отож бо!

Добре, що співачка Віра Степанівна Баганич знайшла у собі силу духу перебороти труднощі, пов’язані з професійною діяльністю. Робота у готелі „Закарпаття” повернула її до активного творчого життя. Без її співу не проходила жодна вечірка. Її запрошували на родинні свята. А поїздки по закордонах – то була справжня насолода.

Оглядаючись на пройдене і пережите, Віра Степанівна любовно й шанобливо згадує свою першу вчительку-наставницю Катерину Петрівну Мадяр, яка перша помітила дар юної дівчини і сказала їй, що має талант до народної пісні, згадує добрі настанови талановитих митців Закарпаття Дезидерія Задора, Степана Мартона, Михайла Кречка, які шліфували її талант уже у згадуваному народному хорі.

Завдячує чоловікові Олександру Гамазі, колишньому артистові знаменитої капели бандуристів, а згодом солістові хору. Він у найважчі хвилини душевних потрясінь був поруч як найкращий друг і порадник. Допомагають у дні важкої розпуки син Олександр – артист Закарпатського облмуздрамтеатру, та невістка Катерина Якубик, також артистка цього ж театру. А з добрими дітьми і щирими друзями завжди легше долати труднощі.

Радіє, що знайшлися небайдужі до її творчості люди – кандидат філологічних наук Валерій Падяк, який у видавництві свого імені за участю члена Ліги національних композиторів України у 2000 році видав книжку „Співає Віра Баганич”, у якій зібрано 64 фольклорні пісні, що складають репертуар співачки. Видавництво Валерія Падяка випустило і відеокасету, на якій записано 35 русинських народних пісень, також з репертуару співачки-баладистки. А це вже щось.

Пані Віра і зараз їздить по селах, збираючи перли живої народної пісні. Вона вважає, що хтось повинен це робити, щоб залишити нащадкам у спадок. Збираючи нові пісні, вона разом з тим поповнює свій репертуар.

Віра Степанівна завжди у пошукові, у творчій праці. То ж побажаймо їй нових знахідок, цікавих зустрічей і великого натхнення.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати