Шість днів тривав у Міжгір'ї VIII Міжнародний фестиваль юних талантів "Рекітське сузір'я-2011"! Львів, Полтава, Київ, Одещина, Рівненщина, Миколаївщина, Кіровоградщина, Крим, Ужгород Мукачево, Міжгірщина, Іршавщина, Виноградівщина – така українська географія чудового заходу, коріння якого в'ється полонинами й лісами з високогірного села Рекіти. Натомість міжнародний статус фестивалю підтвердили, зокрема, й троє... громадян США, Гани і Нігерії. Надіслали свої роботи і українські діти з Росії, Франції, Польщі, Ізраїлю. До речі, якщо раніше учасники змагалися у двох-трьох-п'яти номінаціях, то цьогоріч у семи. Але про все по порядку, точніше поденно.
Закарпатці захищають свій токан із бриндзою, шкварками і яфинами
5 липня. Двір Міжгірського професійного ліцею. Зворушливо спостерігати, як чимало учасників фестивалю обнімаються, цілуються, сміються, стрибають від радості, ручкаються, діляться враженнями. Енна хвиля святкового настрою народжується, коли юнки-міжгірчанки в національних костюмах пригощають усіх короваєм (туди-сюди, туди-сюди – і його вже не щипають, а відламують шматками), а колектив "Троїсті музики" грає народні мелодії, коломийки.
На обід – ... токан із бриндзою, шкварками або яфинами. Щоправда, для окремих гостей ця страва – диковинка. Приміром, один із керівників одеської делегації цікавиться російською в місцевих: "Что это?" Йому українською пояснюють. Хоче брати цілу тарілку яфин, але дівчата-поварки тактовно, по-верховинському зупиняють: "Намітуйте, намітуйте!" "Что-что?" – запитує чоловік. "Накидуйте ложкою", – хтось виступив у ролі перекладача. За кількома столами реальний факт перетворився вже ледь не на анекдот. Ще один одеський педагог тривожно зауважує: "С такой пищей наши дети будут голодные. Некоторые вообще отказываются кушать". Доводиться захищати своє, мовляв, це елітна страва в ужгородських ресторанах, до того ж – надзвичайно корисна. Жінка намагається зробити вигляд, ніби вірить...
Закарпатська делегація поселяється на околиці Міжгір'я у фешенебельному мотелі "Трембіта". Умови – мінімум "тризіркові". Усі – діти й дорослі – в захваті. Захват підсилюють фантастичні гірські краєвиди, щоправда, він на йоту послаблюється похмурою сирою погодою.
Журі реально "журиться", аналізуючи, дискутуючи, сперечаючись
6 липня. Урочисте відкриття фестивалю проходить під дощем. Гімн, виступи, привітання, побажання, представлення керівником Закарпатського відділення ГО МАЛіЖ Іриною Гармасій номінацій і голів журі. Це – поезія (голова – провідний письменник, член НСПУ Василь Кузан, Іршава), проза (учитель української мови й літератури, Герой України Тетяна Балагура, Полтава), журналістика (знакова дослідниця бойківського етносу Наталя Кляшторна, Київ), образотворче мистецтво (відомий художник, член НСХУ Василь Вовчок, Ужгород), художнє фото (провідний фотограф Ярослав Макар, Ужгород), авторська пісня (відома співачка, заслужена артистка України Наталія Мізєва, Полтава) і літературно-мистецька композиція (знаний педагог Марія Войтик, Теплодар). Тобто Мала академія літератури і журналістики вкотре доводить високий рівень проведення "Рекітського сузір'я". На завершення відкриття – милий концерт. Танці, співи талановитої юні, акцент на святі Івана Купала, костюми знову зворушують до глибини душі, викликають масу емоцій.
Далі – кількагодинне ознайомлення професіоналів з творчими доробками конкурсантів молодшої, середньої і старшої вікової груп. Згодом дізнаюся, що в кожній номінації журі реально "журиться", аналізуючи, дискутуючи, сперечаючись, подекуди й сварячись. Хто на віршах, хто на оповіданнях, хто на фотографіях, хто на малюнках, хто на шкільних газетах... Зрештою, нічого дивного: поєднання об'єктивності зі суб'єктивністю – річ природна. Поступово вимальовується певна картина. Аби уникнути грубих непорозумінь, помилок, члени журі тієї чи іншої секції вважають за доцільне поспілкуватися з дітьми, поставити їм запитання. В одному з кабінетів з 24 учасниками майстер-клас проводить фотограф Ярослав Макар. П'ятеро-шестеро, слухаючи фахівця, роти пороззявляли, ще кілька "бояться" вийти в туалет, аби не порушити тишу.
День завершується розкладанням великої ватри. Фотоапарати клацають безперестанку. Через годину хлопці й дівчата з криками й писками починають стрибати через вогонь.
Захист робіт: кожна дитина – це неповторний світ
7 липня. До обіду члени журі продовжують аналізувати роботи і спілкуються з конкурсантами. Комусь доводиться захищати свої роботи у двох секціях – приміром, поезії і прози, поезії і журналістики, поезії та живопису. Так, з року в рік найбільше учасників намагаються засвітити себе віршами. Аксіома: кожна дитина – це неповторний світ. Одна намагається сподобатися журі, друга – ні; третя хвилюється, четверта – ні; п'ята – до болю відкрита, щира, шоста – вразлива... Але найпотужніше враження справляють, висловлюючись фігурально, діти-діаманти, яких, звісно, можна порахувати на пальцях однієї руки. Їхні роботи ніби сяють оригінальністю, новаторством, мисленням не по літах. Приміром, такими виявилися 16-річна полтавчанка Катерина Комар (приємно вразила журі пейзажами, портретами, натюрмортами), 12-річна ужгородка Даніела Якобчук (учасниця відбору на дитяче Євробачення-2009 так співала акапельно, що мурашки бігали по тілу) і 12-річний ужгородець Василь Малишка (лауреат різних міжнародних конкурсів, заступник головного редактора дитячої газети "Газетище" представив низку самобутніх нарисів, роздумів, інтерв'ю з письменниками, мамою).
Увечері – довгождана купальська дискотека. Юнь танцює, співає, розучує коломийки, грає на гітарі, слухає легенди, розповідає анекдоти майже до півночі.
Майстер-класи у колочавському музеї просто неба
8 липня. Нарешті цілком випогодилося. Чудовий сонячний ранок. Екскурсія до Колочави в скансен затримується. Через даішників, які зобов'язані супроводжувати автобуси. Випадково довідуюся, що керівники полтавської і кіровоградської груп горять бажанням побачити двох сестер-самітниць Анну і Калину Бряників у забутому Богом селі Кужбеї. "Так, це майже дві години йти вгору, причому глухим лісом. Можна запросто заблукати. Я піднімався туди вже тричі, але провідником бути не наважуся. Його найлегше знайти в селі Сойми. 50-100 гривень за послугу – і вперед!" – так раджу вийти зі ситуації.
У колочавському музеї "Старе село" учасники фестивалю побували, зокрема, в садибах бідняка, лісоруба, вівчаря, побачили жандармську станцію, старовинні млин, кузню, капличку, сотні всіляких експонатів, напилися з криниці смачної води. Педагог Тетяна Балагура навчає дітей нотувати думки, враження, сюжети для новел, оповідань. Натомість митець Василь Вовчок, поставивши біля входу в скансен мольберт, за дві години в оточенні дітей створює цікавий пейзаж. Тим часом журналісти Наталя Кляшторна й Михайло Фединишинець напроти жидівської корчми посвячують охочих у секрети своєї професії, проводячи заодно й майстер-клас із написання інформації. Укотре демонструє свій професіоналізм фотограф Ярослав Макар.
Гала-концерт і церемонія нагородження тривають три необтяжливі години
9 липня. Під звуки трембіти й народних мелодій понад 200 "сузір'ян" ідуть центральною вулицею Міжгір'я до Будинку культури. Попереду – уродженець Рекіт, "батько" фестивалю, письменник Василь Тарчинець. На середині путі дорослі не витримують і пускаються в танець. Зачудовані, веселі погляди верховинців, туристів.
Тон, настрій, високу планку гала-концерту (ведуча – керівник ужгородського МАЛіЖу Ольга Урста) одразу задає пісня "Гаданочка" у виконанні Даніели Якобчук. Дівчинка вкотре чарує як чистим голосом, так і стриманою поведінкою на сцені. Запам'ятовуються виступи Євгена Закерничного, Олени Мостової і Миколи Войтика з Теплодара Одеської області, Богдана Сулаєва і Богдана Перепелиці з Полтави, Розалії Фленько з Мукачева, а також два танці угорського музично-фольклорного колективу "Квітка" з Великої Доброні, що на Ужгородщині.
І нарешті результати конкурсу оголошує голова призового фонду Ірина Гармасій. Загалом церемонія нагородження триває півтори години. І-ІІІ місця – це цікаво, але ключовими родзинками фестивалю завжди були, є і будуть переможці над переможцями. Отже, в номінації "Поезія" гран-прі отримала Оксана Крьока (Міжгір'я), у прозі – Єлизавета Полич (Полтава), у журналістиці – Василь Малишка (Ужгород), в образотворчому мистецтві – Катерина Комар (Полтава), в художньому фото – Назар Кава (Львів), в авторській пісні – Богдан Сулаєв (Полтава), в літературно-музичній композиції – керівник мукачівського відділення ГО МАЛіЖу Магдалина Фенцик. Тобто рахунок між Полтавщиною й Закарпаттям – нічийний, 3:3. До речі, усі щасливчики сходять зі сцени з мікрохвильовими печами. Та це ще не все: міжнародний благодійний фонд "Смолоскип" встановив спеціальні нагороди, чи то пак призначив премії в 1000 гривень. Конвертам радіють дві поетеси – ужгородка Діана Коцак та мукачівка Евеліна Іванчо.
День завершується міні-екскурсією селищем. У центрі, коло пам'ятника Василеві Ґренджі-Донському Ірина Гармасій розповідає про життя і творчість великого земляка. Звідти – рукою подати до пам'ятника Тарасу Шевченку. Фото на згадку. Далі закарпатська група висаджує дві туї напроти Міжгірської ЗОШ №1. Захід – на честь видатного поета й публіциста Петра Скунця, котрий дивиться на всіх із меморіальної дошки. У школі діє й музей літератора. Завідувачка Марія Добоні показує його книги, особисті речі, коментує світлини, цитує вірші.
На душі трохи сумно: п'ять днів – що п'ять годин. Чи не всі обмінюються номерами телефонів, електронними адресами, подарунками.
Екскурсія на водоспад Шипіт і милуванння краєвидами з крісельного підйомника
10 липня. Екскурсія закарпатців на Синевирське озеро відміняється. Упродовж фестивалю автобус (до речі, відносно новий і, звісно, нашого запорізького виробництва) барахлив, тому водій Петро вирішує не ризикувати вдруге долати перевал. Зрештою, побувати в селі Пилипець на водоспаді Шипіт, намилуватися краєвидами з крісельного підйомника – майже рівноцінна заміна Морському Оку. На горі і діти, і дорослі западають на яфини. Ягід лишилося менше, ніж мало, але всі терпеливо їх визбирують. А вже через півтори години на станції Воловець усі прощаються з провідною стрийською поетесою, членом НСПУ Теодорою Савчинською-Латик і бойкинею Наталією Кляшторною.
Біля Середнього поетка-піснярка Маріанна Салай-Пак виявляє пропажу своєї сумки. Діти швидко допомагають вичислити, висловлюючись образно, винуватця творчої "енпе". Один із іршавських юних талантів випадково сплутав сумки, схопивши чужу і залишивши свою в автобусі. Тому ужгородці на трасі годину чекають повернення хлопця з півдороги. А може, це такий собі символічний знак, що наступний IХ фестиваль обов'язково відбудеться, незважаючи на будь-які організаційні чи фінансові труднощі.
Ніде правди діти: нині на Закарпатті проводиться стільки фестивалів, що хоч греблю гати, чи точніше – куди оком на мапу не кинь. Уже кожен район, кожне місто і чи не кожне друге село, мовити б, лізуть зі шкіри, аби виділитися, аби якось привабити туристів. Що й казати: фестивалі вина, слив'янки, сливового леквару, ріпи, бриндзи, меду, гуляшу, голубців, боґрачу, ухи – це добре (справді, як можна жити без випивки й закуски?!), фестивалі ковалів, різників, бондарів, гумору, карпатської культури – також файно (без видовищ і сміху – сумно жити), натомість фестиваль юних талантів – це благородно й далекоглядно.
Буде свято
Вітає Міжгіря
Біля ватри тепліше
14 липня 2011р.
Теги: Рекітське сузір'я, МАЛіЖ, фестиваль, Міжгір'я