Мирослава Сополиґу, директора Музею української культури в місті Свидник на Пряшівщині (Словаччина), знають як авторитетного етнографа, автора більш як 20 монографій та 500 статей. Він від 1986 року очолює музей. Тиждень спілкувався з автором ілюстрованої монографії "Українці Словаччини" напередодні виходу її українського видання.
– Нещодавно я звернувся до своїх ужгородських студентів-україністів із запитанням, де проходить західна межа українських етнічних теренів, а ті у відповідь лише здивовано перезирнулися: мовляв, хіба мені не відомо, що західний кордон України проходить саме в Ужгороді. Переадресовую це запитання вам як етнологу.
– На жаль, люди плутають політичні кордони з етнічними. Цьому значно сприяє й політика держав, у яких з тих чи інших причин опинилися українські терени. Отже, не диво, що й серед українців є чимало таких, що західну межу українських етнічних теренів ототожнюють із сучасним політичним словацько-українським кордоном. Однак історія склалася так, що й у Словаччині нині проживає численна українська громада, приблизна кількість якої складає 150–180 тис. жителів, хоча, щоправда, статистичні дані за останніми переписами говорять лише про 30–40 тис. громадян цієї національності. Русини-українці заселяють близько 300 сіл, компактно розташованих на території Північно-Східної Словаччини вздовж словацько-польського кордону, починаючи найсхіднішими селами Новоселиця, Збій, Улич-Кривий, Руський Грабовець, що межують з Україною, аж до найзахіднішого українського села Остурня під Татрами.
– Тобто є всі підстави змінити відомі слова "Від Кубані аж до Сяну-річки" на "Від Кубані аж до села Остурні".
– Варто знати, що смуга українських поселень простяглася від українсько-словацького кордону в північно-західному напрямку приблизно аж на 300 км. Українці в межах нинішньої Словаччини належать до історичних національностей, бо живуть на цій території споконвіку. Русини-українці були першими, які компактно заселили ці землі, отже, їх слід вважати автохтонами.
БИЧ АСИМІЛЯЦІЇ
– Найбільшою бідою для будь-якої національної меншини є загроза асиміляції. Чи є якісь особливості асиміляційних загроз для українців Словаччини?
– На жаль, в умовах нашого регіонутенденції прискорення асиміляції завжди мали місце. Ні мадяри (угорці – Ред.), ні чехи, ані словаки не хотіли й нині не дуже хочуть визнавати закарпатських українців частиною вже сформованої української нації. Як за часів Австро-Угорщини, так і в період першої Чехословацької Республіки та, на диво, і після так званої оксамитової революції 1989 року не рідко приховують, перекручують і спотворюють історію цього населення, дискримінують його мову, культуру. Чужинці завжди чинили різні перешкоди й плеканню культури, зумисне дробили й протиставляли одні регіони української етнічної території іншим, навіть у назвах. Беззастережно трактували закарпатських українців як складову інших націй – угорців, росіян, словаків, поляків, а то й взагалі вважали їх екзотичними безіменними тубільцями.
Систематичне поглиблення етнічної дезінтеграції та етнокультурної регіоналізації українства, на жаль, мають місце і в сучасному житті Словаччини. У цьому контексті слід торкнутися актуальної проблеми так званого політичного русинізму та пов'язаної з нею програми деукраїнізації, яку після 1989 року активно протегували державні органи, зокрема чехословацький федеральний уряд, у координації із закордонними експонентами типу Павла-Роберта Магочі (Канада). Різні теорії про відмінність русинів од українців, як і намагання створити якийсь окремий "русинський народ" та "державу Русинія", мають очевидний політичний характер. Політичний русинізм є наразі однією з найбільших асиміляційних загроз для українців Словаччини.
– Для себе я умовно поділив історію словацьких українців на три періоди: перший – період біологічного виживання, коли предки нинішніх пряшівців у вкрай складних природнокліматичних умовах колонізували південні схили Карпат. Другий – соціальне виживання в умовах безземелля, нестатків та голоду. Третій – період національного виживання під денаціоналізаційним тиском Угорського королівства, Чехословацької та Словацької держав. Чи буде четвертий період в історії українців Східної Словаччини?
– Щодо наступного періоду, то я, як оптиміст, назвав би його періодом національної стабілізації та прогресу українства взагалі. Головна причина сучасного нестабільного стану українства в карпатському регіоні, також у Словаччині, полягає в тому, що воно взагалі, тобто українська ідея, уже століттями перебуває в перманентній кризі. Політика царської Росії, як і радянської системи в Україні, була спрямована супроти корінного населення. Системне винищування українства, довготривала цілеспрямована русифікація закономірно негативно впливали й на розвиток українців зарубіжжя. Під гаслом інтернаціоналізації та так званої консолідації радянського народу було знекровлено та здеформовано національну свідомість українців. Унаслідок системного ігнорування їхніх прав на національно-культурний розвиток, через звуження сфери вжитку української мови, зловмисне стирання історичної пам'яті, ліквідацію національного шкільництва та культурно-освітніх закладів, послідовне руйнування соціально-економічної та культурно-традиційної основи українського села, дискримінацію та переслідування, масові виселення й переселення значна кількість українців асимілювалася. Приблизно в таких же умовах перебували й українські меншини в сусідніх країнах, зокрема й у Словаччині.
Україна має всі передумови стати політично стабільною, економічно сильною, справді незалежною та авторитетною державою. Тоді й не буде ніяких підстав для спекуляцій навколо тотожності українців у Словаччині. Належність до великого українського народу стане престижною. Назва українець звучатиме гордо.
КУЛЬТУРНІ ВІЙНИ
– Яка історія й місія Музею української культури?
– Це найстаріший та один з найбільш представницьких музеїв такого типу в Словаччині, який цього року відзначає своє 55-річчя. За його зразком після 1989 року почали виникати подібні музеї й для інших національних меншин Словаччини. Парадоксально, що якраз тоді, як їх закладали, почалася дика й абсурдна ліквідація Музею української культури. "Останньою цитаделлю українства" назвали цей музей вороги та зрадники нашого народу, які в рамках сумнозвізної "програми деукраїнізації" безуспішно штурмували його майже два десятки років. Від 1991 року з їхньої ініціативи аж 8 разів мінялися його офіційні назви, а ще більше було неофіційних. На думку аполегетів русинства, найбільшою й непростимою провиною цього музею було те, що він у своєму найменуванні гордо ніс означення "український". Історія Музею української культури складна й драматична. Його колектив зазнав чимало зневаг, принижень, переслідувань, але так само й радості з успіхів. На думку багатьох відвідувачів, у Свиднику зараз найбільший та найкращий український музей поза межами України.
– У київському видавництві "Темпора" вийшла друком монографія "Українці Словаччини: матеріальні вияви народної культури та мистецтва", яка спершу була опублікована в братиславському академічному видавництві 2006 року. Який основний результат досліджень, представлених у цій книжці?
– Ця публікація – один з результатів моєї майже 40-річної роботи в галузі етнологічних досліджень українців Пряшівщини. Це, по суті, перша спроба комплексного аналізу матеріальних виявів народної культури найзахіднішого клину української етнічної території, яка в силу історичних обставин політично відмежована від своєї материнської країни. Предметом мого зацікавлення в цій монографії є форми поселень, типи забудови дворів, народне будівництво, традиційні промисли, одяг, харчування, сакральне та інші вияви народного мистецтва. Збережені традиції народної культури є незаперечним доказом того, що вона має українську основу.
Любомир Белей, Український тиждень
2011-06-22 / 14:31:00
Історична довідка - спеціально для соррія:
26 жовтня 1918 року делегати малих народів Європи, серед яких був і делегат угорських русинів і майбутній перший губернатор Підкарпатської Русі Григорій Жаткович, підписали «Декларацію незалежності центральноєвропейських народів».
Від українського (галицького) народу окремо цю декларацію підписав Ніколай Цеглінський, від румунського – капітан Васіл Стойка, від чеського - майбутній президент Чехословаччини Томаш Массарик та іші представники поневолених європейських народів.
Таким чином русини ще 26 жовтня 1918 року отримали офіційне міжнародне визнання як один із центральноєвропейських народів з усіма правами на самовизначення та створення власної державності. Ці права народу вже ніким не можуть бути скасовані, забрані, тільки сам народ шляхом демократичного волевиявлення може приймати рішення про власне перебування та його форму, статус, в складі тої чи іншої держави або про створення власної державності.
В другій половині 1919 року Великими союзними державами було прийнято кінцеве рішення про входження «території русинів на південь від Карпат» в склад новоствореної Чехословацкої Республіки, у статусі найбільш широкої территориально-политичної автономії, сумісної з єдністюЧСР. Цим же рішенням Галичина була повернена Польщі як "історична польська територія".
Це було зафіксованно в Версальскому мирному договорі (ст. 81), Сен-Жеменскому мирному договорі з Австрією ст.53, Сент-Жерменскому мирному договорі с ЧСР (ст.10-13), Тріанонскому мирному договорі (ст. 4) і частково – в Севрскому мирному договорі (ст.2). Кордони новоствореної ЧСР, в склад якої ввійшла Підкарпатська Русь, були встановлені «Радою десяти», яка прийняла відповідну Постанову 12.06.1919 року.
2011-06-22 / 12:59:00
А оце що, не фантазії, не результат діяльності нижнього спинного мозку, причому з перепою:сорри, 22.06.2011 10:32
"Ну так, звичайно, отримав. Ще й при максимально можливому сприянні усіх державнихї органів і спецслужб Словаччини. Зі словацьких мадярів окрему націю створити не змогли, бо мадяри за гроші не продаються, і тому влада максимум, що змогла, це організувати лояльну до себе мадярську організацію MOST. А ви за бабло готовы були цілий народ створити...
Не переживай: архіви спецслужб з подій 90-х-поч.2000-х рр. також будуть відкриті. І твоє прізвище тм також буде, як прізвище Маґочі - серед аґентів спецслужб комуністичної Чехословаччини..."
2011-06-22 / 11:23:00
Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Залиште ваші фантазії при вас, а тут, в межах "Правил..", висловлюйте свою думку по суті публікації. Адмін
2011-06-22 / 10:46:00
Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Адмін
сорри 2011-06-22 / 10:32:00
анонім, 22.06.2011 10:24
... русини - корінний народ, який отримав визнання та право на самовизначення (с)
Ну так, звичайно, отримав. Ще й при максимально можливому сприянні усіх державнихї органів і спецслужб Словаччини. Зі словацьких мадярів окрему націю створити не змогли, бо мадяри за гроші не продаються, і тому влада максимум, що змогла, це організувати лояльну до себе мадярську організацію MOST. А ви за бабло готовы були цілий народ створити...
Не переживай: архіви спецслужб з подій 90-х-поч.2000-х рр. також будуть відкриті. І твоє прізвище тм також буде, як прізвище Маґочі - серед аґентів спецслужб комуністичної Чехословаччини...
2011-06-22 / 10:24:00
Повна історична безграмотність та політична пропаганда у радянсько-українському дусі. Українці в Словаччині - емігранти з України, а русини - корінний народ, який отримав визнання та право на самовизначення разом з чехами, словаками та іншими поневоленими народами центральної Європи після першої світоволї війни.
KK 2011-06-21 / 21:54:00
Різні теорії про відмінність русинів од українців, як і намагання створити якийсь окремий "русинський народ" та "державу Русинія", мають очевидний політичний характер. Політичний русинізм є наразі однією з найбільших асиміляційних загроз для українців Словаччини.'
Приблизно пів року назад почалися всякі спроби на цйому сайті практично сповнити цю політичну роботу, майже щоденно, Rusyn Val (Lashkun val). Але уже давно перейшли його 'оригінальні' погляди і можливість затуманення українського народу, глупими археїчнами спробами! Lushkan Val, вернис' назад до школи ФСБ, бо ви уже давно тут провалилися!!!
Українець 2011-06-21 / 21:39:00
А який чудовий науковий збірник Музею української культури
Ужгород 2011-06-21 / 21:24:00
Мирослав Сополига -- справжній подвижник нашої культури! А український музей у Свиднику -- справжнє диво! Рекомендую всім відвідати
Rusyn Val 2011-06-21 / 21:22:00
Что не надо?Статистика наука точная.Только и всего.
А читаю я "руснак.ск".Украинской пропаганды и здесь хватает
местный 2011-06-21 / 21:08:00
Млядь, Rusyn Val, ну не надо...
Музей ведет поистине подвижническую работу.
Кроме всего прочего, издает свой Журнал (о культуре русинов - украинцев Словакии).
Я его читал - а Вы?
Rusyn Val 2011-06-21 / 20:39:00
Відповідно до перепису населення в Словакії за 2001 рік(рік 2011 спрацьовується) русинів-українців(саме так словацька статистика українців) нараховувалось 10 814 осіб.Русинів - 24 201 особа.
Кривить душею пан директор.