Кароліна Бундаш видрукувала в «Ґражді» своє поетичне Альтер Еґо

Мені важливо сказати про зорі. Та для по¬чатку визначитися з другим "я" Кароліни Бундаш. У моєму сприйнятті-прочитанні − це, першочергово, зорі, казка, аромат груш, запах дощу – і все у стилі неореалізму італійського чи "нової хвилі" французького кіно. Так несподівано, водночас так легко читати про, здавалось би, одвічні теми-проблеми людської екзистенції, про формування досвіду, складання багажу вражень, елементарні факти об'єктивної дійсності чи складні етапи становлення світогляду. Банальне пережиття днів в особливій манері світосприймання Кароліни Бундаш видалося мені слайдом якогось із фільмів Годара, де будь-що (важливе чи абсурдне) неодмінно трансформується у дивовижі свого другого "я". До речі, сама ідея "альтер еґо" основна характерна риса цього напряму в кінематографі. Знаємо, що персонаж кількох фільмів Антуан Дуанель − альтер еґо його творця, режисера і сценариста Франсуа Трюффо. У такому світлі, Кароліна уявилася мені отим "янголеням в костюмчику багряному", про якого сама пише, посеред окремого химерного сузір'я. Оце її найпевніше альтер еґо. Принагідно зауважу, що одним із варіантів назви збірки був "Alter ego (Інше Я)".

Але мені важливо сказати про зорі. "Я напевне знаю: поети − це зорі," − написала Дарина Галатченко про Григорія Чубая. За однією з легенд, зірки − це ангели, які сидять на сходах неба із запаленими свічками. За іншими уявленнями, зірки − то душі живих. Коли людина народжується − Бог запалює на небі нову зірку-свічку. І нехай воно банально звучить, але все ж переконана, Кароліна загорілася потужною енергією на небесному схилі серед інших достойних поетів. Вірші Кароліни рясніють сузір'ями, спалахами та іншими можливими варіаціями самосвітних розжарених небесних тіл. Авторка правдиво відчула:

Такі вірші не пишуть...
... Їх збирають по краплі –
Кожну мить,
                      Кожен день, 
                                              Кожну думку,
Кожну усмішку ловлять,
Але й кожну вбирають сльозу...

Попри те, Кароліна Бундаш діє виклично, приймає усі умови "гри" і створює друге, віддзеркалене зображення світу своєї душі. Тут варто сказати ще про казки. Точніше, казки ХХІ століття. Як на мене, дуже актуально, в міру гіперболізовано зображена тенденція "забування" казкових сюжетів, внаслідок простого їх незнання. "Я не казкар ще. В Андерсена вчуся," − пише авторка, ніби наголошуючи, що неможливо створити навіть такий, на перший погляд, наївно-простий текст, що містить казка, не маючи при тому вчителів-орієнтирів. "Карпатська казка" − завершальний акорд збірки. Ба, навіть не акорд, а заключна симфонія. Повна міфологем, кольорів та мелодій українських народних вірувань, тобто ще один орієнтир. Ілюстративна рефлексія до прочитаного − роботи сучасної литовської казкарки-художниці Сіґуте Ах. І тексти Кароліни Бундаш, і малюнки Сіґуте Ах суголосно повітряні, небесні, трепетні та ніжні.

Після усього написаного залишається хіба висловити сподівання, що, поки приїде принц на білому мопеді, Кароліна питиме ранкову каву, спостерігаючи день, писатиме так само емоційно-виважено, тривожно і легко.

Теги: вірш, збірка, поет

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати