В Ужгороді видали книжку про психоаналітичний аспект української народної чарівної казки

Зміст, система персонажів та особливості поетики на­род­ної казки можуть розглядатися не лише з позицій тра­ди­цій­но­го ідейно-тематичного аналізу, а й у світлі різних наукових тео­рій та методологій. Закономірно, що в такому разі ви­ни­ка­ти­муть нові, часто несподівані смислові інтерпретації того чи ін­шого казкового сюжету. Цілком новий шлях фольк­лорис­тич­ного аналізу обрала й Оксана Тиховська, представивши на суд наукової громадськості свою працю – осмислення худож­ньої системи українських народних чарівних казок, передусім за­карпатських, крізь призму координат психоаналізу, що до­сить незвично для традиційної фольклористики.

 

Закономірно, що методологічною основою монографії О. Ти­­ховської є вчення К.-Г. Юнга про колективне несвідоме, об­­ґрунтоване застосування якого дало змогу всебічно роз­гля­ну­ти проблему об'єктивації архетипів в українських чарівних каз­ках. Від­так дослідниця доречно інтерпретує чарівні казки як ме­та­фо­ричні сценарії становлення особистості, психо­логіч­ної іні­ціа­ції людини чи, кажучи мовою психоаналізу, – інди­ві­ду­ації.

 

У монографії цікаво висвітлено засади архетипного ана­лі­зу казок та міфів – відштовхнувшись від основоположних за­сад юнгіанської фольклористики, дослідниця передусім ак­цен­тує на проблемі відмінностей об'єктивації архетипів ко­лек­тивного несвідомого в "чоловічих" та "жіночих" казках, роз­межовує поняття "архетип" та "архетипний" образ, вибу­до­вуючи цікаві схеми класифікації та інтерпретації образів ге­ро­їв казки.

 

Логічно й переконливо поділивши українські чарівні каз­ки на дві групи – "чоловічі" й "жіночі", О. Тиховська тим са­мим наче повернула нас до джерел української фольк­ло­рис­ти­ки початку ХІХ ст. – класифікаційних концепцій М. Мак­си­мо­вича, М. Гоголя, І. Срезневського, П. Куліша.

 

Дослідниця закономірно інтерпретує "чоловічі" казки як роз­1горнуті метафоричні сценарії психологічної ініціації юна­ка, зазначаючи, що провідним у них є мотив складних ви­про­бу­вань. Цілком виправданим є й поглиблений аналіз архе­ти­пу Тіні, котра у казках може виконувати як позитивні, так і не­га­тивні функції. Авторка монографії завважує, що негативна Тінь об'єктивується в образах зрадливих побратимів, братів ге­роя, чорта, змія, підступного діда, царя Поганина або мініс­т­ра-віщуна тощо, у той же час коли помічники героя мають оче­видні риси позитивної Тіні.

 

Цікавими є й міркування О. Тиховської про казку як ме­та­фо­ричний сценарій вікової ініціації головного героя – на ньо­го спершу проектується Ego, а в фіналі казки – Самість. Ав­тор­ка розглядає такі персоніфіковані образи Самості, як ста­рий мудрий дідусь, бабуся, пара орлів, дикий чоловік, лісовий дух, велетень, перстень, годинник, гора тощо.

 

Використання категорій психоаналізу дало змогу до­слід­ни­ці по-новому проаналізувати особливості казкового по­той­біч­чя, в яке потрапляє герой – О. Тиховська пише про нього як сферу несвідомого, символами якого є ліс, чорна полонина, під­земелля, вершина гори, озеро тощо. Авторка монографії ар­гументовано доводить, що процес індивідуації передбачає аси­міляцію негативної Тіні та зникнення Тіні позитивної, ад­же тоді уже сам герой здатен виконати всі складні завдання, транс­формацію материнської Аніми на дорослу – одруження з принцесою.

 

Розглядаючи різні персоніфікації архетипу Аніми в "чоло­ві­чих" чарівних казках, що для української фольклористики є ціл­ком новою інтерпретацією образів казкових героїнь, до­слід­ниця розмежувала материнську Аніму (вона проектується на образи казкових матерів), що також може бути пози­тив­ною й негативною, інфантильну фемінність (принцеса-зра­д­ни­ця), істинну фемінність, себто сформовану Аніму чи, по-ін­шому, чарівну наречену, що нерідко допомагає героєві у ви­ко­нан­ні складних завдань або виступає як нагорода у боротьбі зі злот­ворцем.

 

У монографії акцентовано й на особливостях вияву етапів ста­новлення внутрішньої фемінності чоловіка, а відтак про­ана­лізовано кілька сценаріїв визволення від прокляття: смерть і воскресіння героя, покора інстинктивній Анімі, одруження й ри­туальне побиття, відрубування голови, використання чарів­но­го персня, купіль у чарівному озері з молоком тощо.

 

Цікаво осмислюється й архетип Страшної Матері (де­мо­ніч­ний аспект материнської Аніми) в "чоловічих" чарівних каз­ках, який може проектуватися на відьму-пряху, демо­ніч­но­го живого мерця, бабище, графиню, що ненавидить власного си­на, сестру, що прагне смерті брата тощо. Спираючись на пра­ці К.-Г. Юнга, Г. Загса, А. Дандеса, Х. Дікманна та інших уче­них, О. Тиховська всебічно з'ясовує причини появи такого об­разу, а саму демонічність казкових матерів розуміє як праг­нен­ня уникнути інцесту зі сином. Показовим у цьому плані є ква­ліфікований аналіз закарпатської казки "Про Білого По­ля­ни­на", котра не має варіантів в інших регіонах України. Ар­хе­тип матері, на думку дослідниці, тут проектується на муху й двох відьом, які знищують одна одну.

 

Уперше в українській фольклористиці на багатому фак­тич­­ному матеріалі осмислено особливості індивідуації ге­роїнь, підкреслено їхню відмінність від сценаріїв ініціації чо­ло­віка. Аналізуючи "жіночі" казки, авторка спиняється й на особ­ливостях психологічного переродження героїнь, котрі по­вин­ні зуміти домовитися з лісовими духами чи такими диво­виж­ними істотами, як старий дідусь чи бабуся, виконати їхні за­вдання, врешті перебороти страх. Дослідниця досить до­клад­но аналізує мотив подолання перешкод, які пасербиці чи­нить мачуха, наголошує на асиміляції негативної Тіні (зве­де­ної сестри), а відсутність образу рідної матері героїні по­яс­нює необхідністю відмежування від сім'ї й материнської опіки як запоруки вдалої індивідуації.

 

Оксана Тиховська по-новому осмислює роль і функцію чо­ловічих персонажів "жіночих" казок, кваліфікуючи їх як різні пер­соніфікації Анімуса героїні. Дослідниця слушно твердить, що позитивний Анімус проектується на принца, з яким у фі­на­лі одружується героїня, а негативний постає в образі Синьої бо­роди, розбійника, Духа, велетня, чорта, змія, шарканя то­що.

 

Авторка монографії окремо розглянула й казки типу 510В, ак­центувавши на явищі проективної інверсії, яка в "жіночих" ча­рівних казках під мотивом переслідування батьком доньки при­ховує інфантильну любов доньки до батька. Дослідниця до­ходить висновку, що індивідуація героїні починається зі вте­чі з дому (намагання уникнути інцесту) і закінчується смер­тю чи зникненням батька, замість якого з'являється принц.

 

О. Тиховська аналізує й мотив звільнення зачарованого ге­роя від прокляття, який розуміє як сценарій психологічної іні­ціації жінки, маскулінна частина психіки котрої замкнена у сфе­рі інстинктів, а тому потребує трансформації.

 

Окремий підрозділ монографії стосується аналізу доле­нос­ного аспекту архетипу матері. Авторка виокремила образ ди­во­вижної пряхи, яка сприймається як своєрідний про­від­ник героїні в доросле життя.

 

О. Тиховська довго й наполегливо працювала над до­слі­джен­ням, кілька разів переглядала його спрямування, щоразу уточ­нювала й поглиблювала свої спостереження, водночас за­ли­шаючи незмінним основне концептуальне ядро праці – пси­хоаналітичний розгляд системи персонажів чарівних ка­зок так багатого творами цього жанру Закарпаття. З цим фак­том пов'язано й те, що робота О. Тиховської у своїх первісних ва­ріантах була значно об'ємнішою – дослідниця сумлінно й скру­пульозно опрацювала чи не всі відомі сюжети чарівних ка­зок Закарпаття, залучила до свого аналізу й значний мате­рі­ал з інших теренів України. Думаю, що ця книжка стане но­вим кроком у справі наукового осмислення багатого світу укра­їнської чарівної казки.

Василь Івашків, доктор філологічних наук