Про що мовчить сяйвооке звірятко Дмитра Кешелі?

Саме так сталося і з "Сяйвооком звірятком" Дмитра Кешелі. Уже впізнаваний, уже рідний читачеві малий Митрик, для якого повсякденне життя в рідному селі обернулося на мапу світу зі своїми Палестинами, Бразилією та навіть Вавілонською вежею. Як мудро цим каже нам автор: історія кожного народу та кожної людина достойна того, аби нею подивувався світ, якщо людина любить свій народ. І любить таким, яким він є, а не пафосно клянучись йому в найкращих почуттях, паразитує на ньому. І любити треба навчитися з дитинства. Цього вчать рідні, цьому вчить природа, кожна жива істота - видима та невидима, яка живе поруч з тобою і навіть у тобі. Навіть те сяйвооке звірятко, яке пухнастою мордочкою дотикається до твого серця. Адже народ - не холодна, безмовна абстракція, не суворий історичний факт, його любити трудно і водночас легко.
"Тільки-но пан Фийса поставив присутніх до відома, що він із громадою шкільних босяків довіряє мені власне здоров'я, порядок і безпеку, як розсунувся дах школи, далі розчинилися небеса і в голову мені луснула блискавка".

Отак думає дитина Митрик. Та що там Митрик! Досить щоб нас торкнулося чарівне проміння слави чи влади, одразу ж потрапляємо у власне сяйво богообраних. І забуваємо,
Але особистістю стаєш не тоді, коли тобі дають ім'я та прізвище, а коли ти маєш осердя, гідність, рішучість бути собою. Тому в закарпатських селах такою невикоріненою є звичка давати прізвиська. Вони розкажуть про людину більше, аніж теки з біографічними даними. Без них людина безлика. Такі люди "задовго до смерті розчиняються у часі і безслідно зникають з пам'яті".

А пам'ять, до речі, - це одна з найболючіших ниточок, яка єднає автора з читачами та й з усім світом. Тому малий Митрик пам'ятає і старого діда Соломона, і метку на язик бабу Фіскарошку, і загубленого в часі вчителя Фийсу, і сотні, тисячі свої краян, які записані в книгу його життя.

Теги: Кешеля, Сяйвооке звірятко

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати