Іван Фотул: "Я заповнюю один із тисячі тисяч незаповнених стільників велетенського вулика життя..."

Свалявщину недарма вважають краєм, де талановитих людей народжується чи не найбільше у Закарпатті. Звідси вийшла ціла когорта письменників, музикантів, художників, майстрів народної творчості. Кажуть, сама мальовнича місцина, природні умови спонукають людей змалку відчувати, цінувати і відтворювати красу рідного краю. Це підтверджує і життєвий та творчий шлях нашого героя.

"Живу, бо живеться, пишу, бо пишеться"

Потяг до віршування Іван відчув ще за шкільною партою. Перші поетичні спроби виявилися вдалими, один із віршів навіть надрукували у районній газеті. Успіх окрилив хлопця і він продовжував писати. То була лірична, патріотична поезія, якою в молоді роки захоплюється чимало людей. Із віком, щоправда, у когось захоплення минає. У Івана Фотула залишилося.
Життя йшло своїм звичаєм, Іван відслужив в армії, повернувся додому, вступив на навчання до Свалявського технікуму харчової промисловості. Шість років пропрацював у лінійному управлінні газопроводів. І весь час писав. Поступово від лірики переходив до гумористичних, сатиричних творів.

Якось передивився рукописи і побачив, що набрався чималий творчий багаж. Та й надрукованого вистачає: у районних, обласних, столичних газетах. Були публікації у словацьких, чеських, угорських виданнях. Друзі порадили усе це видати книжкою. І 2000 року вийшла перша збірка байок, мініатюр, сміховинок, яка одразу заявила: на Закарпатті з'явився новий самобутній автор. Незабаром вийшла у світ ще одна добірка, потім третя... Сьогодні у видавництві "Карпатська вежа" готується до випуску вже 14-та під назвою "Трилисток Карпат", а також збірка нарисів про художників та майстрів народної творчості Свалявщини "Сонячний колайдер".

Нині Івана Фотула неможливо уявити без його оповідок, фіглів та народних смішинок. "Живу, бо живеться, – каже Іван Андрійович. – Пишу, бо пишеться... Пишу про все, що ляже на душу, не влаштовуючи гонитви за якоюсь там супертемою. Свято дотримуюся мовленого великим американським поетом Уїтменом: "...Від маківки до мізинчика на нозі – все оспівування варте". Вірю: все, що поет робить – робить для людини і суспільства в цілому. Безслідно ніщо не зникає – ні добро, ні зло. А потім я просто заповнюю один із тисячі тисяч незаповнених стільників велетенського вулика життя. Заповнюю, бо знаю, що він – мій, і крім мене його ніхто не заповнить".

Улітку – на гриби, взимку – на різьбу

Творча людина талановита у всьому, кажуть люди. Приклад Івана Андрійовича може слугувати підтвердженням цієї думки. У районі, області, в Україні та за її межами його знають і як доброго різьбяра. До цього прийшов випадково. Свого часу працював майстром у Свалявському лісокомбінаті, захоплювався полюванням. Якось зібралося кілька трофеїв – мисливських рогів. Хотілося їх гарно оформити, тож попросив спеціаліста зробити для них підставку із дерева. Той запросив чималу суму. "Тоді я подумав: хіба сам не можу зробити те ж саме? – розповідає різьбяр. – І зробив. Сподобалося, люди похвалили. І почав робити підрамники, карнизи на вікна, маски, картини... Захопився  коренепластикою. Скільки всього робіт на рахунку – й не знаю, мабуть, кілька тисяч".

З того часу для нього є два сезони: влітку – на гриби, а взимку – на різьбу. І цілий рік – на поетичну творчість.
 
Іван Фотул не є членом спілки письменників чи художників. Каже, що сьогодні це не дає митцю жодної перспективи. Вважає, що творчі люди будуть потрібні у всі часи, бо суспільство просто не може без них обійтися, незалежно від того, яке століття надворі і яка влада нагорі...

Теги: різьбяр, поет, Іван Фотул

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати