Пропонуємо вашій увазі інтерв'ю з владикою Міланом Шашіком, з яким розмовляв о. Тимотей Коцур, ЧСВВ:

– Преосвященніший Владико, сьогодні, коли Святіший Отець Бенедикт ХVІ зачитав акт проголошення Блаженним Йоана Павла ІІ, над площами, над вулицями міста Риму знялася буря оплесків, а на очах всіх вірних було видно сльози радості та зворушення. А як Ви пережили цю подію беатифікації Йоана Павла ІІ?

– Так, Ви згадали сльози... Дійсно, сльози текли по моєму лиці сьогодні тому, що Папа Йоан Павло ІІ для мене означає багато – в моєму особистому житті як священика, і як єпископа. І я дуже вдячний Господеві, що мав таку нагоду бути сьогодні тут, як був шість років тому на похороні. І як понад вісім років тому він поклав на мене руки, коли мене висвячував у єпископи.

Я думаю, що це було таке відчуття загальне всіх присутніх. Я дивився на єпископів, між якими був, то в них була та сама реакція – сльози на очах тих сотень єпископів, які сьогодні там були.

Це показує любов до Святішого Отця Йоана Павла ІІ, але я думаю, що в його особі – любов до Церкви, яку він очолював з Божого провидіння 27 років, і ми всі були свідками того, що через нього Господь Бог дійсно Святим Духом провадить свою Церкву. І сьогодні це собі усвідомили, що ця беатифікація дійсно була завершенням, можна сказати, його життя, але не його діяльності .Багато людей у світі вважають себе учнями Йоана Павла ІІ і я думаю, що його наука продовжує діяти в житті людей.

– Отже, сьогодні дійсно можна було побачити католицький вимір Церкви, коли звучали різні мови, були присутні Владики різних обрядів, і таким відомим висловом Йоана Павла ІІ, який стосується України, також у певній мірі, є його слова, що Церква дихає двома легенями, вказуючи на західну і східну традиції в Церкві. Єпархія, яку Ви очолюєте, є мультикультурною, мультинаціональною. Як, власне, це дихання двома легенями переживає Церква на Закарпатті?

– Богу дякувати, що католики обидвох обрядів, які живуть на Закарпатті, мають добрі відносини. Церква візантійського обряду є більшістю і існує контакт, є молитва не лише в тижні, коли молимось за єдність християн, але коли користаємо взаємно і церквами: приблизно є двадцять римо-католицьких церков, в яких моляться греко-католики і коло п'ятнадцяти греко-католицьких Церков, в яких моляться також римо-католики. Це є добрим знаком, допомагає нам розв'язати ті проблеми з церквами, які ми маємо, оскільки нам було повернено лише тридцять відсотків наших церков, а сімдесят залишилось в користуванні братів православних. Але, з другого боку, це допомагає будувати ті відносини, хоч стараємось, де існує така потреба і можливість, побудувати і церкви. Дуже приємно було, наприклад, в минулому році, коли я посвячував одну церкву там, де греко-католики молилися понад десять років у римо-католиків, процесія на посвячення почалась з церкви римо-католицької, де зібрався народ. Ішли потім спільно з римо-католицьким священиком до нової греко-католицької церкви, де відбулось посвячення, де крім української Євангелії, було прочитано і на угорській мові. І це дійсно допомагає, щоб ми жили як християни, бо як говорити потім про екуменізм з іншими конфесіями, якщо би в Церкві, яку очолює один Пастир, ясно, що невидимий Голова – це Ісус Христос, але видимий Його заступник – Папа Римський, якби в такій Церкві ми не зуміли жити разом в порозумінні.

– Сьогодні ми були свідками беатифікації Йоана Павла ІІ, а десять років тому сам Йоан Павло ІІ, відвідуючи Україну, також беатифікував, проголосив блаженними українських мучеників і преподобних, серед них був також Мукачівський єпископ Теодор Ромжа, і, мабуть, Мукачівська єпархія готується відзначити цю десяту річницю. Як в контексті теперішньої беатифікації Йоана Павла ІІ духовенство і вірники на Закарпатті збираються вшанувати десятиріччя беатифікації Теодора Ромжі?

– Я вже згадував про цю подію в моєму пастирському посланні на Пасху і оскільки припадає також сота річниця народження блаженного Теодора Ромжі і сімдесят років від його ієрейських свячень, яке виповниться в грудні, маємо декілька заходів протягом року, але головні відбудуться від 26 до 28 червня, коли відзначатимемо свято перенесення мощей блаженного Теодора і також річницю десятиріччя беатифікації. Буде проведена наукова конференція, торжественні богослужіння, паломництва з усієї єпархії. Я думаю, що є постійне зростання культу блаженного Теодора, бо більше і більше відкриваємо ту його велику любов до людей і до Церкви, і його любов, насамперед, до Господа, Якому він довірив своє життя в тих трудних часах. Його приклад має нам що сказати сьогодні. Я тішуся, що молоді люди все більше і більше тягнуться до наслідування блаженного Теодора. В минулому році, коли було паломництво молоді, а цього року вже буде п'яте піше паломництво з Хуста до Великого Бичкова, місця його народження, виготовили для себе майки з видрукуваним на них його підписом, який зберігся. Цього року знову це паломництво збере декілька сотень молодих людей, які проходять тих сімдесят кілометрів в молитві, в роздумуваннях, і це постійно нагадує ту духовну спадщину, яку від нього маємо.

– Сьогодні маючи нагоду промовити до всіх вірників Закарпаття, але також і до всіх наших слухачів, які слухають нас в Україні і за кордоном, що б Ви хотіли побажати з Риму в цей святковий день?

– Із щирого серця вітаю всіх слухачів Радіо Ватикану, Української секції, вітаю всіх братів і сестер в Україні, які слухають, і наших вірників на Закарпатті, і бажаю, щоби той приклад любові Святішого Отця блаженного Йоана Павла ІІ, приклад любові до України, до того народу, де він казав, що Україна є лабораторією екуменізму, щоб нас заохотив дійсно шукати дороги єдності, дороги любові й шанування різних традицій, бо в католицькій Церкві, хоч ми і є однією Церквою, маємо різні традиції і мусимо їх шанувати, щоб кожний добре почувався в католицькій Церкві, що то є його домівка. І це є дуже важливо. Тому я бажаю, щоб ми були прикладом толерантності, а, насамперед, християнського життя, щоб Євангеліє закорінювалося в наших словах і ділах.

Нехай Господь Бог благословить всю Україну, всіх людей, які в ній живуть, весь український народ.