Ужгородці, вода і влада

Жителі багатьох регіонів у цьому сенсі називають наш край справжнім раєм. А чому б і ні? З гір течуть дзюркотливі поточки, які живляться з кришталевих підземних джерел, в області відсутні хімічні, металургійні та інші промислові гіганти, здатні забруднити все на світі. Живи й насолоджуйся.

Не виходить. Люди своєю лінню, байдужістю, зажерливістю здатні і райський дар перетворити в непотріб. Ужгород, на жаль, у цьому плані не виняток.

У давні часи єдиним джерелом питної води для городян був канал. Розумно спроектований, дбайливо обгороджений по всій довжині він ще й пильно охоронявся. Давні мери дбали про добробут та здоров'я своїх виборців.

Все минулося. Життєдайний канал перетворився у стічну канаву. Як його інакше назвати, якщо деякі мешканці Оноківців та Дравців примудрилися спрямувати до нього каналізацію із своїх корівників, свинарників та лазень, огорожа давно зникла, про охоронну зону нічого й говорити.
З ростом лівобережної частини міста виникла проблема його водопостачання. І знову повезло. Під боком у міста в районі Минаю виявилося ціле підземне озеро питної води. Побудували Минайський водозабір, проклали водогін. Проблема вирішена, порядок!

Усі, мабуть, пам'ятають що трапилося з Іванушкою, який напився з калюжі. Щоб ми не перетворилися у козлів, існують жорсткі вимоги до якості питної води, яка подається населенню. Перш за все її потрібно всебічно обробити. А саме:

— видаляється каламутність та колірність води;

— провадиться її знезараження;

— за необхідності знижується жорсткість води та вміст розчиненого заліза;

— ліквідовуються присмаки та запахи.

Для реалізації цих вимог будуються очисні споруди, які повинні забезпечити якість та санітарно-бактеріологічний аналіз питної води.
Людина справді здатна творити чудеса. Наприклад, в охоронній зоні насосної. Можна організувати стоянку транспорту, побудувати туалет без
вигрібної ями, у приміщенні для зберігання коагулянтів влаштувати автомайстерню, мити машини у зоні виняткової чистоти. Вода повинна фільтруватися, але фільтр не працює, у ремонті й хлоратор, озонатор для знезараження був придбаний, але зник невідомо куди. У резервуарі має бути водомір, але він теж відсутній. Щоб визначити рівень води, відкривають люк і кидають в резервуар з питною водою каменюку, або ж просто плюють туди, на воді розбігаються кола, по них візуально і визначається рівень.

Приблизно за ЗО метрів від охоронної зони стоять контейнери для сміття. Різні люди риються там у пошуках їм потрібного, увесь непотріб відноситься під паркан охоронної зони за 10 метрів від свердловини, яка подає воду. Постійно палає багаття, спалюються нечистоти й пластмаси. Від горіння утворюються отруйні речовини, у тому числі диоксини, здатні розчинятися у воді. Під час опадів усе це змивається і потрапляє під грунт.
Наприкінці 70-х років я тримав у руках креслення геологічного розрізу великої території навколо колишнього цегельного заводу на Минайській. Ніякого джерела у цьому районі не було. І раптом воно з'явилося. Без землетрусу чи інших катаклізмів. Потік, який живить озеро за цегельним заводом, починається з Минайського водозабору. Та головна біда не у величезних втратах води. Водогін під напором - одна справа, інша — коли тиск припиняється. Тоді у отвори труби всмоктується те, чого у питній воді не може бути ні в якому разі. Часом з кранів ужгородців з водою ллється пісок. Його ми принаймні бачимо. А що всмокталося невидиме простим оком? На мікробному чи бактеріальному рівні?

Це повинно було б стати предметом найпильнішої турботи усіх без винятку мерів міста останнього часу. Але, на жаль, не стало. Не б'ють насполох ні санітарні, ні екологічні наші спецслужби.

Зате, коли заманеться підняти тарифи, усі стають напрочуд активними. При цьому, підвищуючи ціни на воду, ніхто й не натякне про підвищення її якості.
У газеті «Ужгород» начальник водоканалу плакався на брак коштів. А які кошти потрібні, щоб прибрати транспорт, мийку, автомайстерню з охоронної зони? Не спалювати сміття під насосною? Ніяких коштів ужгородців не вистачить, якщо фільтр та хлоратор спочатку демонтувати «на ремонт», покласти їх на дах насосної, щоб вони спочатку поіржавіли, а далі потрапили в металобрухт.

Хто дасть на все це відповідь? Скажімо, в калькуляцію ціни на воду включені не тільки «представницькі витрати», а й вартість очистки, хлорування, знезараження води на Минайському водозаборі. Платіть більше, говорять нам. А за що? Фільтра немає, хлоратора немає, озонатор відсутній. Скільки води із свердловини потрапило до водогону, а скільки до озера, підвалів та в джерела, що б'ють на міських вулицях?

Відповіді немає. Ось чому в Ужгороді вода найдорожча в країні. Не говорячи про якість. Скільки її втекло, а ми все платимо та платимо.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати