... Хуст. Слідів від катастрофічних паводків, що сталися 1998 і 2001 років, на багатьох будинках у Хусті не приховати й досі. Особливо в районі малої залізничної станції. Обшарпані обійстя, потріскані стіни. Рівень води, що раптово нахлинув із Тиси, сягнув тут понад три метри, а під час останнього паводка 2001 року – на 30 см вище!
Мешканцям вулиці Пушкіна, будівлі яких туляться під самісіньку залізничну колію, від останнього потопу перепало найбільше. Хоча, здавалося б, кращого захисту, ніж високий насип залізничного полотна, годі й придумати. Та злий жарт із городянами зіграв мостовий прохід, збудований під залізницею. І перший вал води хлинув саме звідси, й затопив півміста!
- Це було настільки для нас несподівано, - сказав "Закарпатській країні" хустянин Іван Бабич, - що наша сім'я не встигла й оговтатись, як вода затопила підвал, піднялась до вікон будинку. І ми, всією сім'єю, - на горище! Тут і очікували по допомогу. Під ранок припливли на човнах військові, й забрали нас. Утім, про це важко розповідати. Пережити таке не побажаєш навіть ворогу.
Замість вщент зруйнованого стихією будинку, нині сім'я Бабичів, завдяки державній підтримці, звела не одноповерховий, а... триповерховий будинок! Словом, починаєш розуміти, чому індіанці, які мешкають у дельті Амазонки, будують свої оселі на високих палях.
Ганна Данчин, сусідка Бабичів, підводить мене до літньої кухні. Під час повені приміщення аж до самої стріхи було затоплене. Сліди потопу, наче чорна мітка, завжди нагадуватимуть про небезпеку. Подружжя Данчинів мешкає тут майже 40 років, і покидати це місце не збирається. Мабуть тому, на запитання нашого кореспондента щодо побоювання наслідків наступної повені, жінка відповіла оптимістично: "У триповерховому будинку повінь зустріти не страшнувато. Тим більше, що на початку будівництва ми "наростили" подвір'я на 80 см".
Але оптимізм пані Ганни поділяють не всі хустяни. "Спасибі державі, що допомогла звести зруйноване житло, - каже Марія Чулей, - однак у багатьох із нас викликає побоювання, що не нині-завтра трагедія повториться. Бо, побудована дамба довкола Тиси, не витримує жодної критики. Таке враження, що в Закарпатті відсутній будь-який контроль за ходом виконання цих робіт".
Із Марією Іванівною повністю згідна Гелена Єфременко. "Ми, старе покоління, вже звикли до всього, - каже Гелена Андріївна. - А ось діти, які живуть поруч, ніяк не можуть викреслити зі свого життя ті дві повені. За такого відношення до нашого захисту від стихії з боку влади, вони не бачать тут перспективи".
... Перетнувши залізничне полотно, опиняюсь на дамбі. Вона – вздовж русла Тиси на кілька кілометрів. Але навіть для нефахівця помітно, що будівництво захисного укріплення не завершене, виконане за правилом: "Стук-грюк, аби з рук!" З-під талого снігу видніється сяк-так нагорнутий грейдерами родючий ґрунт. І – нічогісінько! І так – кілька кілометрів. Оце й уся інженерна думка! За австро-угорців або чехів чомусь не було жодних кандидатів наук, однак дамби були міцнішими. Чим далі дамбою прошкую до Тиси, тим більше вражає "інженерія".
Біля самісінького берега ріки на півкілометровій відстані грейдерами геть зруйновано стару дамбу, збудовану ще за 70-х років, а її покриття нагорнуто на... нову! Словом, будувати – не руйнувати. Між іншим, на думку сторожила Василя Фетька, будинок якого найближче до Тиси, жодна з дамб, покрита трав'яним газоном, не зруйнована стихією. Та як тільки на дамбі з'явиться стежина, вода, вважай, усе промиє по коліна! Проте в Хусті, каже Василь Фетько, дамбою їздять не тільки на велосипедах, але й на автівках. І не будь-хто, а голова райради! Та, здається, до цього нема нікому діла. Не все ж від тієїї держави тільки кошти вимагати.
До речі, про кошти. Зводили дамбу на ріці Тиса, як повідомив нашого кореспондента колишній міський голова Хуста Михайло Джанда, фахівці Хустської ПМК-240. Але через відсутність фінансування з боку держави, ці роботи припинені. Збитки від паводка 1998 року в Закарпатті, нагадаю, становили 810 млн. грн., а 2001 року – майже 300 млн. грн. Отже, дивуватися, чому в Закарпатті не доведено до розуму сотні захисних протипаводкових об'єктів, не доводиться. Поки влада роздумує, виділяти кошти чи ні, закарпатці будують триповерхові оселі. Так надійніше.
Іван ЖИРОШ, Закарпатська країна