Мар’яна Савка: «Закарпаття трохи розбишакувате і дуже романтичне»

Мар'яна Савка

Відоме українське дитяче "Видавництво Старого Лева" днями відсвяткувало дев'яту річницю. Для Закарпаття – це теж приємна подія. Адже саме завдяки львівським видавцям всій Україні стали відомі історії наших земляків – Івана Сили (Кротона) та опришка Пинті. Ми говорили із головним редактором видавництва, відомою українською поетесою Маряною Савкою про те, що значить сьогодні бути видавцем дитячої книжки.  

 

 

– Було б дивно шкодувати за тим, що ми створити таку самобутню річ як видавництво дитячої літератури. Час надзвичайно швидко минає. Мені здається, що ми все ще тільки починаємо нашу справу, а за той час, виявляється, вже підросло кілька поколінь наших читачів.

 

Мені завжди хотілося займатися такою справою, яка даватиме видимі плоди, що залишатимуться надовго. Книги – це справді те, що надовго, і те, що видиме, котре можна взяти до рук. Але є, можливо, значно вагоміші невидимі плоди – це виховання через добрі книги хорошої людини, з якої не виросте негідник, диктатор чи ксенофоб.  

 

Коли ми починали цю справу, то ще не знали, що вона буде обростати стількома різними обов'язками – не лише видавати книги, але й робити суспільну промоцію самого процесу читання, промоцію українських авторів дитячої книги, налагодження контактів між різними ланками – читачами, авторами, педагогами. Тепер я розумію, що ми несемо дуже велику відповідальність, яка вимірюється рівнем довіри нашого читача.

 

 

 

 

– Висновок один: креативні люди змінюють світ, формують суспільну свідомість. Сподіваюся, що якісь певні кроки в цьому напрямку ми вже зробили. А багато ще не зробили. З того, які відгуки ми отримуємо, робимо висновок, що в нас є своя дуже віддана аудиторія наших шанувальників. І вона – чимала.

 

 

– Не варто чекати на допомогу від держави. Так може й життя минути. Зате потрібно створювати свою територію, свою "країну мрій".

 

У нас багато однодумців, помічників, прихильників. Заради них і працюємо. Україна – це така унікальна держава індивідуалістів. Можливо, тому в нас часто коліщатка державного апарату крутяться в різні боки, що кожне коліщатко – індивідуальність, і воно гарно так все крутить під себе. В нашому суспільстві не проглядається жодна глобальна ідея. А якщо проглядається, то з гуркотом завалюється в кабінетах чиновників.

 

Усі ці міністерства – освіти, культури – все там робиться для відчіпного. А от приватні гарні ідеї спрацьовують. Яскравий приклад – "Країна Мрій" Олега Скрипки.

 

Ми також індивідуалісти.  І ми як справжні українці у своїй справі вкотре вигадували власний велосипед. Мені досі страшенно складно іншим людям делегувати якісь обов'язки, бо надто довго набувався рефлекс все робити самому.

 

 

– Справа, яку ми розпочали, стала нашим життям, невід'ємною його частиною. З неї неможливо звільнитися, як із роботи офіс-менеджера. Ми це усвідомлювали. З роками прийшло розуміння нашої місії. Це й тримало.

 

Кризи – це насправді добре, бо це дає тобі відчуття, що ти живий і не зажирілий. Ми всі у цій країні пов'язані. Видавцям важко тоді, коли важко покупцям книг, тобто читачам. Тут важливо один одного не зраджувати.

 

 

 

– Важко описати нашу унікальність, але око читача завжди виокремлює наші книги. В них є наш індивідуальний стиль. В них є доброта. Нам треба ще багато попрацювати над промоцією і розвитком дистрибуції, щоб наші книги стали доступні для більшості покупців у різних регіонах. Але нас знають, поважають у всіх книгарнях, де достойне місце займають україномовні книги.

 

 

– Перша наша книга – Дарії Цвєк "Малятам і батькам" стала для нас першою і досить високою сходинкою. Відразу здобула титул "Книжка року-2002", перемогла на Форумі видавців у Львові. Етапними були книги про мумі-тролів, серія "Читання для реготання" Джеремі Стронга, серія "Українська сила".

 

Зрештою, для нас вихід кожної книги – подія. Це ще не конвеєр, і мені не хотілося би втрачати це відчуття задоволення від виходу чергової новинки.

 

Я дуже радію, що останніми роками більшість наших книг – це українські автори Зірка Мензатюк, Олександр Гаврош, Олекса Росич, Валентин Бердт, Ніна Бічуя, Марія Морозенко... 

 

 

 

 

 

– Цей крок був логічним. Щоби не лише вижити під час кризи, але й вийти на новий рівень, видавництво потрібно було розширювати, що неможливо без залучення фінансів. Ми віддавна шукали інвестора, і наш спільний товариш познайомив нас із власниками мережі тематичних ресторанів "Криївка", що входять до єдиного холдингу емоцій "!Фест".

 

Ми зійшлися перш за все на ціннісних моментах. Зараз ми спільно шукаємо шляхів якісного і кількісного прориву видавництва, у спільній праці намагаємося здобути синергію. Найбільше від цієї співпраці виграють читачі, бо буде значно більше книг.   

 

 

– Ми збираємося розширювати вікові рамки, видавати книжки для зовсім маленьких – і такі книги ось-ось вийдуть друком, а також книги для підлітків. Діти, котрі вже полюбили наші книги, дуже швидко ростуть, вони чекають нової літератури від нас, співвідносної до їхнього віку. Я би не хотіла, щоб наше видавництво розвивалося як суто комерційний проект, і думаю, що це й неможливо.

 

Успішне – так, безперечно, але я не хочу, щоб ми прогиналися під кон'юнктуру ринку і видавали щось комусь на догоду. Я думаю, що наша особливість і унікальність у тому, що ми беремо на себе сміливість та обов'язок прищеплювати добрий смак маленьким читачам.

 

А ще в нашій літературі для дітей існує маса прогалин і табу. Дуже багато тем, особливо в підлітковій літературі, не прописані, не донесені. Діти дорослішають швидше, стикаються з проблеми насущного швидше, аніж дорослі це аналізують, пропускають крізь себе і пишуть про це. Мабуть, нам не обійтися тут без перекладної літератури, бо ті самі поляки вже створили цілий масив психологічної і навіть психотерапевтичної прози для дітей.

 

У нашому суспільстві дуже складно не бути байдужим. Байдужість – це наша найбільша біда. Ми все більше працюємо, все швидше довкола нас прокручуються події, все більше інформації входить в наші голови, і ми поступово відсікаємо від себе емоції, шкодуємо часу на рефлексії, на самоаналіз власних почуттів. Батьки не встигають спілкуватися з дітьми, а діти тим часом творять власну картину життя, мандруючи брудними і небезпечними хащами Інтернету.    

 

 

– Швидкість і напористість – у "Гранях-Т", якість і вірність ідеалу – в "А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Зі". А ще мені подобаються наші конкуренти як люди. У нас гарні дружні стосунки з Іваном Малковичем, ми товаришуємо з головним редактором "Граней" Оленою Мовчан, директором "Тези" Володею Брискіним, директором "Навчальної книги-Богдан" Богданом Будним.

 

 

 

– Якщо в кількох словах, то він серйозно розширився, тут з'явилися нові гравці, але він не став більш українським.

 

 

– Не люблю говорити в умовному часі – "якби". "Якби" насправді не буває. Колись я не мала видавництва, але не писала більше, ніж тепер. 

 

Чим я особливо завдячую моїй роботі у видавництві, так це зміні масштабу мислення. А може, це з віком приходить. Бо тепер я думаю не лише про те, як мені зробити якусь конкретну річ, а про те, як би запалити ідеєю інших людей, як потроху міняти суспільство. Думаю, це насправді – моє головне призначення. Я хочу, щоб довкола нас було багато небайдужих до книги і одне до одного людей. І щоб їх ставало більше, і щоб цей рух був естафетним.

 

 

– Залежно від того, кого вважати Львовом. Якщо Львів чиновників – то тут ми не маємо жодних привілеїв. А якщо Львів наших читачів, то в цьому місті вони особливі. Нещодавно ми святкували день народження видавництва. З цього приводу провели конкурс у львівських школах "Подарунок для Старого Лева". Я була просто вражена кількістю прекрасних дитячих робіт. Це було щиро, натхненно і зовсім не формально. От вони, ці наші діти, і є нашим потужним енергетичним центром, від якого йдуть чисті і сильні вібрації. Це з ними нам треба бути абсолютно чесними.      

 

 

– Грошей і фахівців. Особливо у сфері маркетингу і дистрибуції. А ще їм дуже бракує платоспроможних громадян, котрі б не вибирали між дитячою книжкою і пакетом молока.

 

 

– Я вважаю нашими друзями всіх наших авторів, художників, перекладачів. Ми пережили немало кризових моментів, і часто в найскрутнішу мить хтось несподівано приходив на допомогу. Бували в нашій біографії і меценати, котрі не хотіли навіть, щоби ми називали їхніх імен. Але вже часу збігло досить, і я можу сказати, що книга "Київські казки" вийшла друком завдяки одній людині – Людмилі  Омельченко, котра вирішила вкласти в цей проект свої приватні заощадження. А "Різдвяна Зірничка" 2008 року вийшла завдяки приватній підтримці Дмитра Єгоренка.

 

Я вважаю справжнім другом нашого видавництва Юрія Луценка, бо він справді читав наші книжки, подарував нам комп'ютер і кілька разів приватно купував наші книги для інтернатів. До речі, в нього нещодавно був день народження – тож я його щиро вітаю, він порядна і добра людина, і, на відміну від більшості політиків, читає книги.

 

Ми тісно дружимо з Центром дослідження літератури для дітей та юнацтва, з його керівником Уляною Гнідець і спільно робимо багато потрібних справ з промоції дитячої книги.

 

А на дні народженні Старого Лева ми присвоїли титул "Друг Старого Лева" Павлові Табакову, бо він не тільки наш давній друг, а й прекрасний співак і чудова людина, котра робить багато неафішованих благородних вчинків.

 

 

– Я дуже люблю своє майбутнє. І майбутнє "Видавництва Старого Лева". Воно мене гріє. (Посміхається)

 

 

– О, про Закарпаття можна багато говорити. Родом із Ужгорода одна з моїх найближчих товаришок Оксана Луцишина, я її дуже люблю і ціную як чудового письменника.

 

А ще Закарпаття це – Любка, Федака, Коврей, ясна річ, Гаврош (сміється). Ваш край у мене асоціюється з літературою і вільним духом, вином, танцями, еротичними віршами і цвітом сакури.

Закарпаття – це Галина Малик. Це "Деца у нотаря". Цімбори і цімборашки. Закарпаття – це батьківщина Івана Фірцака і Григора Пинті. Сильне, трохи розбишакувате і дуже романтичне.