У прес-центрі «Закарпаття» говорили про українську мову, конкурс ім. П. Яцика та закарпатських письменників (ФОТО)

Розмову почав письменник, голова обласної спілки письменників України Петро Ходанич, який є головою журі конкурсу імені Петра Яцика. Він розповів, що в суботу в Ужгороді відбуватиметься закриття 11-го конкурсу знавців української мови ім. П. Яцика (відкриття його проходило в Дніпропетровську). Пан Петро також припустив, що наступний, 12-й конкурс відкриватиметься саме в Ужгороді.

Михайло Слабошпицький почав розповідь про конкурс з того, що наголосив на його міжнародності: "Це не якась українська гігантоманія. Конкурс, окрім України, відбувається, буває навіть у 27 країнах світу. Для наших школярів, взагалі для української людності, це справді дорогоцінно, як свідчення якоїсь української солідарності." Торік, каже пан Михайло, до конкурсу долучився... Китай.

Ідея конкурсу, як розповів письменник, вийшла від канадського бізнесмена українського походження Петра Яцика. "Ця людина трохи інакше сприймала дійсність та наші проблеми, великий меценат, можливо найбільший меценат другої половини 20 століття... Він сказав якось: "Давайте зробимо якісь змагання з української мови і дітям за українську мову, – а це був кінець 90-х років, – розповів пан Михайло, – платитимемо гроші, щоб дитина зрозуміла, що українська – не менш важлива, ніж інформатика, чи англійська, чи будь-що, і це сприятиме піднесенню соціального статусу української мови."

Михайло Слабошпицький також розповів про динаміку конкурсу. Згідно з положенням, конкурс відбувається в 4 етапи (шкільний, районний, обласний та загальнонаціональний рівні), організатори конкурсу – міністерство освіти та Ліга меценатів. На першому етапі учасниками завжди були мільйони дітей. "Не показник те, що на виході, а те, що на початку". Перед 11-м конкурсом міністерство освіти вийшло з організаторів конкурсу. Цього року, як розповів пан Слабошпицький, шкільний конкурс не відбувся в Сумській області та в Харківській. У першій конкурси відбулися тільки на рівні училищ, у другій – у вищих навчальних закладах, і то – виключно завдяки місцевим ентузіастам.

Перші 10 років конкурс існував без будь-яких проблем з владою. Вийшла колізія, коли став міністром Табачник. "З'явилася ідея влаштувати альтернативний конкурс ім. Тараса Шевченка. Але громадськість постала проти цього. ...І вища влада дала задній хід і було зауважено, що конкурс має бути," – розповів Михайло Федотович.

Відтак пан Михайло розповів про "географічну веселку" конкурсу на Україні і зауважив, що наступний конкурс розпочнеться 9 листопада, в День української писемності, саме на Закарпатті та в Кіровограді. Однак при цьому важливо враховувати й чиновницький фактор у проведенні конкурсу.

Щодо фінансової сторони конкурсу, то пан Слабошпицький знову навів слова Петра Яцика: "Ми не можемо брати від держави гроші, бо ми потрапляємо в залежність. Ми, єдине, просимо державу в партнери, щоб учасники конкурсу допевнилися, що це державна воля, державна політика". Тому сьогодні левова частина роботи робиться на волонтерських засадах вчителями. Решта ж відбувається виключно коштом меценатів. На сьогодні головним меценатом конкурсу виступає фармацевтична фірма "Дарниця", яку очолює президент Ліги меценатів України Володимир Загоріль. "Решта іде звідусюди з діаспори," -- додав пан Михайло.

Світлана Короненко, за словами пана Слабошпицького, "одна з літописців конкурсу", розповіла, що серед переможців завжди дуже багато дівчат – не менше 80%. "А це – майбутні мами, це материнська мова. Тому майбутнє в мови є," -- сказала письменниця.

Павло Вольвач став уособленням усіх письменницьких сил, близьких до конкурсу, які наряду з освітянами понесли волонтерську місію у конкурсі. "Сам конкурс дуже оптимістичний, -- поділився письменник. – Він побудований на життєствердному меседжі."

Розмова з журналістами, звісно ж торкнулася нинішнього політичного стану в країні, співвідношення мови та політики та питання русинства. "Я не був у захопленні і від мовної політики і попередньої партії влади, хоч це і була моя симпатія, – відповів Михайло Слабошпицький. – Тому я цього разу й не сприйняв нинішню політику як велику трагедію. Я абсолютно переконаний, що все залежить від нас. ...А ми все ще натхненно поїдаємо один одного... Але процес іде і буде мова, і буде Україна!"  І при цьому навів чимало позитивних прикладів на підтвердження такого свого висновку.

Щодо русинства, то пан Михайло сказав, що русинство цікавить його швидше як феномен культурний. "Русини, як культурна штука – це страшенно цікаво і це колорит Закарпаття, – додав Павло Вольвач. – Але як претензія на окрему націю – це неправильно, а головне – безперспективно." І на користь цього письменник назвав 2 фактори: відсутність якісної літератури (до прикладу, жоден з русинських письменників навіть не наблизився до рівня Петра Мідянки, що творить у українскому контексті) та мучеників. "Мучеників-русинів ваших я не знаю, а за Україну – знаю – Юрій Бадзьо, Йосип Тереля".

Відтак розмова зайшла за закарпатських письменників, які, як сказав Павло Вольвач, становлять саме феномен літератури за своєю потужністю та самобутністю.

Теги: прес-центр, література, Яцик, Слабошпицький, Вольвач, Короненко

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати