Сергій Федака: «У Європі більш цивілізовані стосунки, а не феодально-кумівські, як на Закарпатті»

Власне, ця подія могла б стати достатнім приводом для інтерв'ю. Але пан Федака є не лише дослідником історії Закарпаття, а й політологом та журналістом, який спостерігаючи "збоку" за суспільними та політичними процесами у нашому краї та в Україні вже тривалий час, має право робити певні професійні висновки. Тому зрозуміло, що цікава розмова з Сергієм Федакою-письменником та істориком сама по собі перейшла до розмови з Сергієм Федакою-політологом.

Яка вона, оновлена влада нашого краю, з точки зору стороннього спостерігача – знавця політичних процесів в Україні?

Про шлях Ужгорода "крізь віки": "Будь-які зміни – це зміни на краще"

– Ваша книга "Ужгород крізь віки. Нариси з історії Ужгорода" стала кращою книгою Закарпаття у 2010 році. Які нові історичні відкриття очікують читачів на сторінках Вашого твору?

– Можна говорити про відкриття, коли є усталена "книжна" традиція. У нас книг по історії Ужгорода небагато. Моя є четвертою книгою у ряді творів різних авторів на тему історії цього міста, починаючи з 1992 року. Порівняно з іншими книжками у ній немає чогось нового. Перш за все – багато матеріалу присвячено історії Ужгорода у XX столітті. У книжках, які виходили раніше, більше висвітлені попередні епохи. Використані та прокоментовані деякі нові джерела, дві нові старовинні карти міста, які описані та розглянуті (які вулиці були, як вони змінювались з часом). Дуже багато залучено матеріалів зі старих газет, у тому числі XIX-ХХ століття, описані різні події міського життя тих часів. Є, звичайно, новації. Але головне у книзі – не принципово нові відкриття, а загальне викладення історії Ужгорода, від археологічної передісторії та перших людських поселень на цій території аж до сьогодення. Новизна саме у цьому, комплексному підході.

– Яким постає сучасний Ужгород перед знавцем історії Закарпаття?

– Безперечно – дуже неоднозначним. З одного боку – зберігається багато старовини, яка коріниться у глибині віків. Але з'являється і багато нового та цікавого. Бувають і конфлікти між цим старим та новим, коли старе невиправдано руйнується, замість нього з'являється нове – зовсім не краще, а набагато гірше, ніж було. Будь-яке місто переживає такі трагедії, коли щось руйнується, щось приходить йому на зміну. Ясно, що завдання цивілізованих городян – зберегти якомога більше того цінного, що дісталось нам у спадок.

–  Що змінилось для Ужгорода після виборів 2010 року?

– Будь-які зміни – це зміни на краще. Змінилась влада у місті. Змінився мер. Хоча Віктор Володимирович – далеко не новачок у мерському кріслі, але він прийшов на зміну Ратушнякові. Досить суттєво змінилась і міська рада. За першими рішеннями важко судити, у якому напрямку будуть відбуватись зміни. Але новий мер однозначно диктує політику більше соціального спрямування. Йдеться про те, щоб надати місту більш привабливого вигляду, ліквідувати малі архітектурні форми. Важко за передвиборчими обіцянками судити, але якщо це реалізується – це буде, безперечно, позитивно.

Про перспективи міста та області: "Багаті люди починають розуміти, що слід ділитись"

– Ви не пропускаєте майже ні однієї суспільної події, прес-конференції, заходу. Чи вразило Вас щось останнім часом у суспільному житті Ужгорода?

– Ужгород перебуває у тяжкому стані. Оскільки це найбільше місто Закарпаття, тут найбільше помітні комунальні проблеми, зношеність комунальних ресурсів, недостатньо врегульоване або несанкціоноване будівництво, транспортні проблеми та багато іншого. Хотілося б назвати якісь позитивні моменти. Трішечки кращою стає екологія, Ужгород стає трохи зеленішим. Багато ведеться розмов про те, що потрібно облаштовувати місця відпочинку для ужгородців. Поки що це тільки розмови, але я впевнений, що скоро ці плани почнуть втілюватись у життя. Багато з'являється активних людей, підприємців, які намагаються реалізувати себе не тільки у бізнесі, але й у громадській діяльності, започатковують різні соціальні проекти. Ясно, що більшою мірою для того, щоб сформувати собі виборчу базу, певний електорат. Але все-таки це позитивні процеси, коли багаті люди розуміють, що слід ділитись, слід започатковувати соціальні проекти. Це і є основні позитивні тенденції – покращення екології та "обернення" нашого бізнесу "обличчям" - до соціальних проблем.

– Які з останніх рішень Ужгородської міської ради Ви б хотіли прокоментувати?

– Поки що рішення носять дрібний, робочий характер. На щастя, вони не є радикальними, революційними. І це правильно, бо Ужгород настільки складний організм, що рубати "з плеча" тут неможливо. Мені здається, що і депутати, і міськвиконком поки що придивляються та інвентаризують той стан речей, який дістався їм у спадок, виробляються якісь програми та плануються перші кроки. Для нашого міста дуже болючим є земельне питання. Оскільки вільних ділянок для роздачі бажаючим (а бажаючих достатньо) практично не лишилось. З позитивних моментів – безперечно, потрібно дбати про благоустрій міста, про транспортний комунальний парк. Якщо міська влада буде приділяти більше уваги таким повсякденним, побутовим питанням – це тільки працюватиме на її авторитет.

– Як Ви оцінюєте перспективи Ужгорода на зламі 2010-2011 років?

– Перспективи залежать від того, якою буде ситуація загалом у державі. Якщо у 2011 році вдасться остаточно подолати кризу і вийти на якісь нові виробничі проекти, якщо держава (чи суспільство) навчиться заробляти і відповідно вкладати гроші у нерухомість, капіталізувати свої населені пункти, міста, робити їх більш привабливими – тоді перспектива є, звичайно. Не думаю, що сам по собі Ужгород, незалежно від ситуації у цілому в країні, може якось "видряпатись". Хоча зрозуміло, що Ужгород – прикордонне місто, що тут розвивається туризм, тут багато приїжджих, які залишають гроші. Але все-таки основні надії у мене на покращення ситуації у державі в цілому, тоді й Ужгород почне підніматись.

– Чи є шанс у Закарпаття стати не лише областю України, яка постачає дешеву робочу силу всьому світу, але й центром світових процесів?

– Спершу потрібно вийти на середньоєвропейський рівень життя. До цього нам ще дуже далеко. Зараз закарпатці тікають із свого краю у пошуках заробітку по всій планеті. Коли вдасться це припинити? Може й більше, ніж через десять років. З іншого боку – Закарпаття має знаний рекреаційний потенціал і потенціал агровиробництва та особливо агропереробки. Якщо буде розвиватись, з одного боку – туристична інфраструктура та туристичні об'єкти, призначені для серйозного відпочинку та відновлення здоров'я туристів – тоді перспектива є, більше людей будуть залишатись тут, знаходити роботу та достойний заробіток. Те ж саме стосується агропереробки. Ясно, що Закарпаття не є хліборобським краєм, але у нас є всі можливості, щоб розвивати наші виноградники та сади. Знову ж таки – тоді і робочі руки повернуться назад. Але у найближчі десять років ситуація навряд чи переломиться.

– Довгий час Ви були уважним спостерігачем та дослідником процесів, які відбуваються у нашому краї. Чи не виникає у Вас бажання самому втрутитись у ці процеси, взяти участь у політичному житті міста чи області?

– Бажання стати депутатом у мене не виникало ніколи. Я більше люблю спостерігати за процесами. А що стосується впливу – журналіст може вплинути і не маючи мандату. Ми маємо навіть більше можливостей, ніж депутати. У депутата все ж-таки один голос, а у нас – голос, помножений на відповідний тираж видання. Я скажу парадоксальну річ, але я людина не публічна, хоч я постійно на очах. У душі я люблю перебувати десь у тіні і звідти спостерігати, десь дати коментар і таким чином спробувати вплинути. Я не створений для публічної політики.

Про взаємодію політичних сил: "Неформальна більшість у міській раді – об'єднана навколо мера"

– Яким Ви бачите розклад політичних сил та їх взаємодію у міській та обласній радах?

– В обласній раді все більш-менш стабільно. Була дана вказівка з Києва не загострювати ситуацію, не розхитувати човен, так би мовити, стабілізувати те, що є. Через тиск з Києва укладено такий собі союз між Партією Регіонів та Єдиним Центром, який справді стабілізував ситуацію – принаймні, рік-півтора якихось гострих зіткнень у масштабі області не очікується. У місті ситуація дещо інша, більш "мозаїчною" є структура міської ради. Хоча неформальна більшість (формальної наразі не існує) об'єднана навколо діючого мера, навколо міськвиконкому. Але місто менш стабільне, ніж область. У місті можливі якісь зіткнення. Все-ж таки опозиційних сил, невдоволених нинішньою владою та нинішньою ситуацією в Ужгороді, які вважають, що вони краще б керували, на рівні міста дещо більше, ніж на рівні області.

– Чого можна очікувати від такого співвідношення у контексті тих процесів, які відбуваються у Верховній Раді?

– У Верховній Раді теж відбувається процес стабілізації і поступове зміцнення нині існуючої влади та режиму, в основі якого - Партія Регіонів. Оскільки на Закарпатті, на обласному рівні склалась паритетна ситуація між ПР, як всеукраїнською, цементуючою силою з одного боку, та ЄЦ – регіональною силою, яка об'єднує більшість регіональної еліти - можна сказати, що на Закарпатті буде своя специфіка, порівняно із загальноукраїнською ситуацією. Навряд чи буде рух у бік більшого дистанціювання від Києва – бо Віктор Янукович такого не дозволяє. Але будуть створюватись якісь певні крайові особливості, в утворенні яких основну роль відіграє ЄЦ. Єдиний Центр буде відстоювати певну осібність, автономність (у лапках). Що стосується міста – і городяни, і міська влада зацікавлені у покращенні ситуації в Україні, бо навряд чи сама міська громада може суттєво щось змінити. Я думаю, що і область, і місто будуть більш-менш коливатись відповідно до лінії Партії Регіонів. Але все-ж таки демонстрацію своєї самобутності будуть дозволяти собі і область, і Ужгород.

– Кожна політична партія складається з особистостей. Якої ви думки про інтелектуальний потенціал оновлених міської та обласної рад?

– На мою думку, важливими є не особистості, а те, чи становлять вони команду. Тобто, чи можуть ці особистості грати пліч-о-пліч, чи зможуть вони підігрувати один одному, залагоджувати конфлікти, які неминучі. Поки що і обласна, і міська рада демонструють, що попри зіткнення об'єктивних інтересів, спільну мову їх депутати знаходять. Десь під тиском голів рад, десь – з власної ініціативи, але компроміси знаходяться. Це позитивно для населення, позитивно для тих, ким керує ця влада. Будь-які війни кінець-кінцем позначаються на виборцях. Що стосується інтелекту, особистостей – справді, їх дуже багато. Причому в міській раді у відсотковому співвідношенні людей із солідними дипломами, з певним досвідом роботи, із відзнаками навіть більше, ніж у обласній. Хоча у обласній раді люди теж дуже і дуже солідні. Наскільки цей інтелект буде служити на добро області та місту? У цьому питанні я настроєний скептичніше. Думаю, основну роль буде відігравати не стільки інтелект окремих особистостей, скільки "командність" і вміння працювати у команді. Це зараз є більш важливим.

– Пересічних громадян зазвичай цікавить, чи може науковий діяч або вчорашній студент бути ще й успішним господарником? Адже наведення ладу у міському господарстві наразі є одним з пріоритетних завдань міської влади?

– Навряд чи медик або взагалі творча людина може фахово розбиратись у господарських питаннях на рівні професійного комунальника чи бізнесмена. Зрозуміло, що кожен повинен займатись своєю справою. Інша річ, що ради збираються та працюють для того, щоб приймати певні рішення, які повинні бути підготовані фахівцями апарату. Успіх роботи депутатів залежить від того, наскільки виважені рішення буде приймати цей апарат, наскільки ці рішення будуть готовими до кожної сесії. Тобто, багато чого залежить від фахівців – працівників міськвиконкому, мерії. Ніде у світі депутати не є фахівцями з усіх питань.

Про особливості закарпатської політики: "Закарпаття завжди було при своїй думці"

– Закарпаття – багатонаціональний та багатоконфесійний регіон. Чи має суспільна думка на Закарпатті сьогодні якийсь певний політичний вектор? А якщо ні – це негативне явище, чи навпаки, позитивне?

– Закарпаття було завжди при своїй думці, а закарпатці завжди намагались розкладати яйця у різні кошики – трохи тій партії, трохи тій. Принципових змін не відбулось. Але як на мене, останні вибори визначили двох основних гравців, двох фаворитів виборчих симпатій – Партія Регіонів та Єдиний Центр. Навколо них існує ціла когорта гравців другого плану. Але не зважаючи на цю другорядність, вони впевнено дихають у потилицю партіям-лідерам. Відбуваються певні зміни у структурі закарпатського політикуму, причому неоднозначні. Важко сказати, наскільки ці гравці другого плану піднесуть свій рейтинг у наступні роки. Ясно, що вони цього прагнуть, і це дуже добре, бо будуть впливати на дві основні партії у Закарпатті – ПР та ЄЦ, не будуть давати їм, так би мовити, розслабитись, будуть стимулювати їх розвиток і надалі.

– Чи не загрожує майбутньому Закарпаття виникнення так би мовити, "кумівства", родинних, дружніх   зв'язків у такому замкненому просторі, як наша область? Чи призводять близькі стосунки у політиці лише до негативних результатів та корупційних схем?

– На Закарпатті кумівство існувало завжди, протягом десятиліть. Оскільки область відділена від решти України Карпатами, ми тут постійно варились і варимось у власному соку, всі з усіма родичі, свояки у четвертому чи п'ятому поколінні. У радянські часи подібні явища контролювались більш суворо. Працівники кадрових органів хапались за голову: в одній установі працювали родичі, підлеглі і начальники. Для Закарпаття кумівство - це норма. Якщо брати сьогоднішню обласну раду – можна знайти в інтернеті відомості, скільки там працює родичів, кумів, сватів і так далі. Так само – на рівні Ужгорода та інших населених пунктів. Це може подобатись чи не подобатись, але це – реальність. Ясно, що такі моменти призводять до негативу. На всеукраїнському рівні ми цю "кумівщину" бачили у 2005-му та у наступних роках. Нічого доброго від цього не було. Позитив? Теж є. Коли можна "по-родинному", скажімо, кулуарно все вирішити, не здіймаючи багато галасу. Та все ж-таки, на рівні держави декларується, що наш шлях – шлях у Європу. А у Європі, знаєте, більш цивілізовані стосунки, а не оті, феодально-кумівські, які у нас зараз існують. Ті, які ґрунтуються на ділових, а не на родинних взаєминах. Якщо ми рушаємо у Європу – потрібно надати бодай більше благопристойності ситуації з кумівством у нашій країні. Це справа наступних років, до цього Закарпаття буде рухатись.

– Чи здатен пересічний громадянин Закарпаття ефективно впливати на політичні процеси обласного та міського рівня у реаліях сьогодення?

–  Непросте запитання, бо з одного боку – демократія передбачає, що депутат, як представник громади, якому довірились виборці, може будь-яке питання вирішити чи принаймні спробувати вирішити. З іншого боку – зараз склалась ситуація, у якій багато важить саме команда, партійна вертикаль від Ужгорода до Києва. Тому часто роль окремого депутата не така велика, якою вона мала б бути. Зараз спостерігається певне посилення авторитаризму в державі у цілому. Дай Бог, щоб це було тимчасовим явищем. Згодом, через 2-3 роки, роль окремого депутата виросте.

– З огляду на результати виборів-2010: наскільки активним є пересічний громадянин Закарпаття у політиці?

– Люди розчаровані бездіяльністю Ющенка та його команди, тому політизованість суспільства значно зменшилась. Часто люди продавали голоси не через те, що потребували грошей, а таким чином демонстрували протест: я вас не люблю, не поважаю, і краще продам свій голос, ніж буду розбиратись у всіх цих нюансах.

– Як Ви вважаєте, у приналежності керівників політичних осередків та депутатів до певних сучасних політичних сил відіграє роль ідейність, чи всеж таки більш матеріальні інтереси?

– Дуже важко сьогодні говорити про ідейність. Дуже важко назвати ідейними програми і Партії Регіонів, і "Батьківщини", і Єдиного Центру. За ідейну спрямованість програми Єдиного Центру відповідає Вадим Карасьов, який декілька місяців тому приїжджав в Ужгород і ми з ним про це говорили. Він погодився, що ідейна складова у програмі Єдиного Центру не є жорстко визначеною, вона досить розмита. Вони вичікують, формують свою ідейну базу. Те ж саме можна сказати про більшість інших партій – є певні ідеї у "Сильної України" або у Фронту Змін, але нечітко визначені, як це було свого часу в Комуністичній партії Радянського Союзу. Тому ясно, що ідейні моменти у діяльності теперішніх депутатів знаходяться на другому чи навіть останньому місці. Прагматичні моменти домінують. Але я б не зводив все лише до меркантильності, як наприклад ті, хто каже, що у Верховній Раді кожне голосування проплачене і депутати отримують певні грошові еквіваленти за своє голосування. Мені здається, що у наших депутатів – обласних чи міських – на першому плані командність. Вписатись у команду, довести свою потрібність, свою ефективність для даної команди, заробити авторитет, якісь бали на майбутнє. Така психологія - ознака кланового характеру, але саме така ситуація зараз існує у Закарпатті. Домінують прагматичні моменти, причому не стільки фінансово-матеріальні, скільки намагання "вписатись" у команду.

Про політичні процеси у Києві: "Закарпатська ментальність є більш поміркованою"

– Ті процеси, які зараз відбуваються у Києві, багато хто називає політичними переслідуваннями "помаранчевих" лідерів, зокрема лідерів БЮТу. Вони відобразяться якось на місцевому рівні, зокрема тут, в Ужгороді? Чи вплинуть вони на розподіл сфер впливу різних політичних сил?

– Це помилковий крок з боку нинішньої влади. І те, що посадили за ґрати Юрія Луценка за дуже надуманим звинуваченням, і та "катавасія", яка відбувається навколо Юлії Тимошенко – це відштовхує певні кола нейтральних людей від влади, від режиму Януковича. Виникає припущення: якщо він когось боїться – значить, не такий він сильний. Що стосується відображення цієї ситуації на рівні області – ясно, що правоохоронні структури централізовані, і з Києва ідуть вказівки сюди. З іншого боку – в нашій області взято курс на стабільність. Тому ситуація, яка склалась у Києві, не буде набувати у Закарпатті подібних масштабів. Закарпатська ментальність більш поміркована, не схильна до різкої помсти і тому подібного. Тому дуже хочеться сподіватись, що на рівні області такого відбуватись не буде.

– У нас в Україні багатьом депутатам властиво змінювати свою політичну орієнтацію. У зв'язку з подіями "там", у Києві хочеться поставити трішки дилетантське питання: як Ви вважаєте, "побіжать" чи не "побіжать" депутати з БЮТу в інші партії?

– Знову-ж таки вступає в силу специфіка Закарпаття. У нас на рівні області "Батьківщина" увійшла у неформальну більшість. Андрій Сербайло є одним із заступників голови обласної ради. Тому такого протистояння, як на загальнодержавному рівні, в області немає. Що стосується ситуації із закарпатською "Батьківщиною" в цілому – ясно, що протистояння з владою Януковича буде зберігатись. Певні особистості вже пішли на більш широкі неформальні контакти. Але знаючи людей, які є зараз у "Батьківщині" (принаймні, серед керівництва) можу сказати, що вони збережуть певну осібність, самобутність, певний політичний імідж, який був напрацьований партією "Батьківщина" протягом багатьох років. Думаю, що масового переходу та зрадництва не буде.

– Історія показує, що такі партії, як БЮТ та "Свобода" все ж таки мають свою ідейну нішу в політичному житті України. Тобто, вони схильні декларувати захист націоналістичних принципів. Чи не станеться так, що БЮТ під тиском подій, які зараз розгортаються у Києві відійде на задній план, а на передній перейде партія "Свобода" Олега Тягнибока?

– Так, існує такий сценарій, спрямований на майбутні президентські вибори. Щоб опонентом Віктора Януковича як лідера Партії Регіонів, був у другому турі Олег Тягнибок як лідер "Свободи". Розраховують, що у такій парі переможе Віктор Янукович. Можливо, цей сценарій реалізується абсолютно свідомо. Є підстави так гадати. Що стосується того, чи "перейде" рейтинг БЮТу до "Свободи" - така перспектива теж існує, оскільки Юлія Тимошенко зараз без депутатського мандату і має значно менше можливостей заявляти про свою позицію, піаритись і набирати бали. Ясно, що ситуація у БЮТі, у "Батьківщині" зараз дуже складна. І недарма її заклик 22 січня до дня Соборності вийти на майдани, з одного боку – відзначити державне свято, з іншого – заявити свої політичні вимоги до влади – це свідчення того, що слід щось знову робити, створювати інформаційні приводи, оскільки справді – як ви кажете – "Свобода" наступає на п'яти.

Теги: Федака, історія, влада

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати