Закарпатця Дмитра Кешелю переклали словацькою

Несподіваним був і ракурс зустріч, і питання із залу, і лагідний гумор, якими сповнені книги автора. Тому не дивно, що акція складалася з низки цікавих імпровізацій.
 
На зустріч прийшли науковці – доктор філологічних наук Світлана Пахомова, доценти УжНУ Ярослав Джоганик та Ольга Хома та письменники Василь Густі, Христина Керита, упорядник серії "Між Карпатами і Татрами", в якій побачила світ книга перекладів, Тетяна Ліхтей, студенти словацького відділення УжНУ.
Зокрема, Світлана Пахомова пригадала, що твори Дмитра Кешелі пам'ятає ще зі студентських років. Тоді вона читала їх у московських журналах. І ні в той час, ні зараз цьому письменникові не потрібно було себе рекламувати. Христина Керита розповіла про таку ж невимушену зустріч письменника із учнями ужгородської школи, що відбулася нещодавно.

А от Валерія Юричкова, виявляється, переклала твір всього за один вечір та за одну ніч. Поїхала з ноутбуком до батьків у село і налаштувалася на довгу працю. Але сталося інакше: вона просто не могла відірватися від тексту. Сам автор втішений перекладом, сказав, що покладається на естетичний смак Валерії. І, зрештою, в ньому теж озиваються корені роду десь з-під Бардійова.
Дуже активними та обізнаними з творчістю Дмитра Кешеля виявилися студенти. Вони закидали автора несподіваними, глибокими, а часом дотепними запитаннями. Чого варте тільки таке: як ставлення автора до жінки? Або ж звідки він черпав інформацію, розповідаючи про потойбічний світ?

Ще в дитинстві він тонув і якась невидима сила витягнула його, – пригадав прозаїк. А після написання твору "У смерті були твої очі" до нього на роботу навідалася незнайома жінка. Вона розповіла, що така ситуація, як у творі, сталася і з нею. І ви там були, – стверджувала незнайомка. Дмитро Кешеля пригадує: він так розгубився, що навіть забув спитати, хто вона, звідки. А взагалі автор вважає себе людинолюбцем, і тому навіть злі персонажі у нього виходять по-доброму злими.

Студенти влаштували вікторину, яку тримали у таємниці навіть від своїх викладачів та однокурсників, аби все було справедливо. Cкладалася вона з кількох цікавих частинок. Першою була ономастична: як звали бабу та діда Митрика, козу на їхньому обійсті. Другий пазл вікторини – освітній. До прикладу, таке актуальне питання: чому Єва спокусила змія? А тому що партійна організація не провела належної  роботи. Чи не писав Дмитро Кешеля в юності вірші?  А тут вже підвівся Василь Густі, який зізнався, що в молодості вони надсилали одне одному листи, такі великі, як бандеролі. І, якщо Дмитро Кешеля хоче отримати ці вірші назад, мусить у нього викупити авторські права. Але отакий "поетичний компромат" пояснює, чому проза автора така лірична.

Найвеселішою стала частинка, що стосувалася художнього перекладу. Діалектні слова, які розсипані по творах автора, треба було перекласти по-драгівськи (Христина Керита), по-королівськи (Василь Густі) і нарешті по-словацьки (Ярослав Джоганик та Валерія Юричкова). Переможця в цьому третьому турі визначити було неможливо. І тому всі четверо вибороли перше місце. А призами стали книги автора, бо хіба може бути кращий різдвяний подарунок, як книга, на яку чекаєш і яка завжди з тобою поруч?

Теги: Кекшеля, словацька, Юричкова, перекладач

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати