Закарпаття: Кілька епізодів з життя безпритульних

Дзвінок із Закарпаття застав Олену, жительку невеличкого районного центру Радивилів на Рівненщині, зненацька - телефонував начальник ПРЗБ ВГБ УМВС в Закарпатській області Ремезан Оразкурбанов. Почуте з його уст повідомлення було справжньою несподіванкою: її брат Василь, котрого родина шість літ вважала безвісти зниклим, знайшовся і чекає на зустріч.

Закарпаття: Кілька епізодів з життя безпритульних
На якусь мить жінка замовкла, певно, вагалася, чи вірити почутому, адже із районного відділення міліції, куди напередодні закарпатські правоохоронці надіслали запит про встановлення особи Василя, ніхто навіть словом не обмовився про це. Жінка щиро розплакалася. Того дня, як розповість згодом сама Олена у кабінеті Ремезана Оразкурбанова, вона допізна не могла заснути – не давали спокою слова: «Ваш брат живий…». Знову і знову прокручувала їх у голові і рахувала хвилини до початку наступної днини, коли вирушить на Закарпаття.

"НА ЧЕСТЬ ВАШОГО ПРИЇЗДУ ВЛАШТУЄМО ГОСТИНУ..."

… По неголеній, змореній Василевій щоці котилися сльози. Він довго обіймав своїми натрудженими руками сестру, наче боявся, що це один із тих снів, котрі останнім часом бачив ледь не щоночі. А вона все згадувала їхнє дитинство і допитувалася, що з ним трапилося.

Василь та Олена родом із села Тернятин на Рівненщині, зростали вони у незаможній сім’ї. Їхні батьки – інваліди. Тому, коли сестра вирішила навчатися в обласному інституті культури, братові-п’ятикласнику довелося забути про шкільну науку і почати підробляти. Роботи хлопець ніколи не боявся. Але згодом настали часи, коли ні в селі, ні в райцентрі знайти якийсь нормальний заробіток було неможливо. Тож подався “гастарбайтерувати” у Чехію. Спершу від нього надходили листи, а потім, як кажуть - ні слуху, ні духу. Лише тепер родина довідалася, яких страждань і поневірянь довелося зазнати їхньому рідному.

Попервах Василь працював в одного господаря за невелику платню. Тих грошей ледве вистачало, щоб розрахуватися за помешкання і купити якісь харчі. А треба ж було ще й заощаджувати, адже його грошей чекали в Україні. Одного дня зустрів місцевих молодиків, які запропонували знайти краще місце, з вищим заробітком. Для цього вимагали паспорт і певну суму. Василь настільки зрадів новині, що навіть не запідозрив у нових знайомих звичайних аферистів. Шахраї, отримавши паспорт і гроші, викинули Василя з машини за містом. Повертатися до попереднього господаря без паспорта не було сенсу, а знайти іншу роботу і — поготів. Невдовзі його, безпритульного, затримали працівники тамтешніх правоохоронних органів і, до встановлення особи, помістили у їхній спецзаклад, аналогічний нашому приймальнику-розподільнику. Процедура встановлення особи тягнулася тривалий час. По її закінченні Василя доправили до українського кордону і залишили тут без грошей та будь-яких засобів до існування. Маючи певний досвід, набутий у Чехії, чоловік зв’язався із закарпатськими жебраками, які пояснили, де і як можна зібрати копійку. Гроші Василю потрібні були на квиток додому. На одному з ужгородських ринків його «взяли».

…Олена не приховувала своєї радості, все намагалася відшукати потрібні слова, аби висловити вдячність закарпатським працівникам міліції, зокрема Ремезану Оразкурбанову. На прощання брат і сестра запросили начальника приймальника-розподільника, який став для них рідною людиною, до себе в гості, пообіцявши: «На честь вашого приїзду влаштуємо гостину».

"А МИ ЗАВЖДИ ТАК ЖИЛИ — БЕЗ КОЛА, БЕЗ ДВОРА!"

Про таких, як вона, люди зазвичай кажуть просто – бомжиха. Підпухле, із синювато-вишневим відтінком обличчя, брудний, наче мішок, одяг, з-під шапки вибивається скуйовджене волосся. Сьогодні вже й не скажеш, якою була ця жінка колись. За роками вона ще нестара, але алкоголь і бродяжницький спосіб життя зробили своє. Знайомтеся, наша нова героїня - Ніна. Народилася в Росії, в Курганській області. Каже, що була привабливою дівчиною, яка рано дозріла. Тому сільських парубків вилося біля неї завжди чимало. До душі припав один, від якого згодом народила нешлюбну дитину, сина. Відтоді у її житті усе пішло шкереберть. Вийшла заміж за іншого, але дедалі частіше стала зазирати у чарку. Коли чоловік помер, від алкоголю не просихала. «Усе, що заробляла, — стверджує Ніна, — пускала на бражку».

В Україну потрапила, вийшовши знову заміж. Новий чоловік був харків’янином. Але спільне життя у них не склалося – втрутилися родичі судженого, яким не припала до душі невістка, котра нерідко бувала «під градусом». Тож Ніна опинилася на вулиці. Вирішила податися до сина, який служив прапорщиком у Сваляві. Рідна кровинка, міркувала жінка, не покине її у біді. Однак син засоромився оселити матір у власній домівці — надто непрезентабельно вона виглядала. Ніколи не телефонував, а з якихось пір навіть перестав називати мамою. Недавно зустрів на вулиці і не признався. Довелося Ніні й далі самотужки дбати про себе.

Зійшлася з місцевими бродягами. У кожного з них за плечима також було минуле, сім’ї, діти… Об’єднувала усіх випивка і робота. Влітку, наприклад, сіяли з річки пісок для будівництва. Заробіток не бозна-який, але мали тимчасове помешкання (жили в наметі біля лісу) і харчі, якими забезпечував господар. А взимку збирали пляшки. На випивку і сяку-таку закуску вистачало. Жили в кочегарці, спали на трубах.

На зап’ястях Ніни — помітні глибокі рубці від порізів. Повагавшись, вона зізналася, що не збиралася покінчити життя самогубством. Це сліди її перебування у місцях позбавлення волі. Про цю сторінку її життя свідчать і два татуювання.
У приймальник-розподільник Ніна потрапила разом зі своїм новим співмешканцем, щоправда, їх розселили по різних приміщеннях.

Жінка запевняє, що після виходу з «бомжатника» обов’язково влаштується на роботу і почне нормальне життя. Хоча в її уявленні нормальне існування далеке від того, яким його уявляємо ми. Головне, аби дах був над головою, їжа і спиртне. «А ми завжди жили так, — каже наша героїня, — без кола, без двора».

"КОЛИ ЗАРОБЛЯЄМО БІЛЬШЕ, КУПУЄМО ЛЕЗА ДЛЯ ГОЛІННЯ І ШАМПУНЬ"

Ще один тимчасовий мешканець приймальника-розподільника має поширене і відоме на Закарпатті прізвище, а звати його Ярославом. Був двічі одруженим. Сини, яких виховував з першою дружиною, нині нічого не знають про нього, а, можливо, й не хочуть знати. Та це вже давно не зачіпає його.

Свого часу Славко побував за гратами за крадіжки. Ці злочини скоював через банальну причину – не мав за що існувати. Його життя схоже на ті, які провадять більшість безпритульних. Випадкові заробітки, тимчасове житло – найчастіше то під’їзд або підвал багатоповерхівок, кочегарки, щоденні п’янки та інше. Останнім часом Ярослав проживав у квартирі друга в будинку на вулиці Перемоги в Ужгороді. Як і наша попередня героїня, підробляв на будівництвах або збирав пляшки. Здебільшого за день заробляв до 20 гривень, на таку ж суму намагається завжди знайти склотару. Бувало, вдавалося трохи розбагатіти. «Коли заробляємо більше, — каже Ярослав, — то купуємо леза для гоління, одноразові пакетики шампуню та інші предмети «розкоші».

Нині, перебуваючи у стінах приймальника-розподільника, затриманий будує плани на майбутнє. Вони невибагливі. Мріє знайти добру роботу, таку, щоб господар і житлом забезпечив, і харчами. Або, на крайній випадок, можна підшукати жінку, також забезпечену житлом. Про решту, по-ґаздівськи розмірковує Славко, він потурбується сам..

Як правило, вийшовши з приймальника-розподільника, зауважує його начальник Ремезан Оразкурбанов, безпритульні забувають про свої плани та обіцянки почати нове життя і знову беруться за старе.
Ольга СТЕФАНЕЦЬ, "Відомості міліції"
30 березня 2007р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Соціо

00:17
У справі розтрати коштів у п'ятницю суд розгляне збільшення першого запобіжного заходу головному "господарнику" Ужгорода
17:57
Із 9 червня, якщо дозволить епідситуація, відновлюють роботу дитсадки Мукачівської ОТГ
17:55
У Мукачеві встановили монумент воїнам-захисникам
16:44
/ 4
Щоб зберегти водозабір “Минай”, депутати Ужгорода звернулися до правоохоронців та уряду
15:32
/ 1
Закарпатських журналістів привітали із прийдешнім професійним святом
14:21
Станом на кінець квітня закарпатці боргували за газ 1001,5 млн грн, за електрику – 180,5 млн грн
14:09
/ 8
Голова Закарпатської ОДА представив свого нового заступника Віталія Цвігуна
13:36
/ 6
На митниці на Закарпатті вилучили мобільних телефонів та оргтехніки на 100 млн грн
13:18
/ 4
Мер Ужгорода на сесії пообіцяв обуреним містянам розібратись щодо прибудинкової території на Володимирській
12:17
/ 1
Ужгородські депутати погодили купівлю у лізинг ще 7 автобусів для міста
12:14
В Ужгороді затвердили детальні плани кількох територій
12:11
До місцевих бюджетів Закарпаття сплачено понад 1,9 млрд грн податків та зборів
11:25
В Ужгороді прийняли програму підтримки підприємництва
11:21
На Перечинщині знято карантинну зону у Ворочеві та припинено роботу контрольно-пропускного пункту
09:43
В Ужгороді запрацювали готельно-ресторанні заклади
09:30
/ 5
Всі санаторії та готелі Полянської ОТГ на Свалявщині готові приймати туристів
00:50
Батько і син з Мукачева стартували в автопробігу 65 країнами і 5 континентами
18:07
/ 1
На Закарпатті – знову грози та шквали, місцями – з градом
18:04
/ 2
Ужгородців просять надавати пропозиції для розробки комплексної концепції розвитку велоінфраструктури
18:01
/ 15
Зеленський заявив, що нового голову Закарпатської ОДА Петрова місцеві контрабандисти "обходять стороною"
17:23
/ 21
Керівник Закарпатської ОДА бігтиме 10 км і кличе охочих долучатися
16:51
Через коронавірус відвідуваність на Закарпатській станції переливання крові – втричі менша
16:31
У відомчій споруді в Іршаві рятувальники знайшли совеня
16:15
З початку року на Закарпатті сплачено понад 1,8 млрд грн єдиного внеску
15:59
399 роботодавців Закарпаття, що звернулись до центрів зайнятості області, отримають допомогу по частковому безробіттю
» Всі новини