Сергій Федака: Карпати – спільний наш ковчег

Ініціатором її виступив голова Закарпатської облради і Карпатського Євро регіону М.Кічковський. Апарат облради готував цей форум понад рік. Найвищі органи влади України представляли міністр регіонального розвитку і будівництва В.Яцуба і віце-спікер М.Томенко. Присутній був цвіт науки – директор Інституту географії Л.Руденко, академік О.Адаменко з Івано-Франківська, видатний ботанік С.Стойко, десятки інших докторів наук. Досить повно було представлено обласне і районне керівництво, значно менше було учасників з сусідніх областей Галичини і Буковини (кілька чоловік), хоча журналістів звідти (а також з Києва) прибуло немало. Зате чимало було закордонних гостей. Заходи конференції прикрашало 18 державних прапорів (України, 16 країн ЄС і ще Туреччини), а також прапори Закарпаття і Ужгорода.

Два дні працювало шість секцій, було заслухано півсотні доповідей і виступів. Основний лейтмотив більшості з них був такий: Карпатська гірська система, яка складається з трьох частин (Західні, Східні і Південні Карпати) з'єднує собою сім країн – Німеччину, Чехію, Словаччину, Польщу, Україну, Угорщину, Румунію. Шість з них у ЄС, Україна – ні. То ж було би гріх не скористатися з карпатського фактору для поглиблення євроінтеграційних процесів в Україні. Адже через спільні Карпати ці та й інші сусідні країни сильно зацікавлені в Україні. Саме в нас починає формуватися та гідрологічна ситуація, яка потім охоплює весь Тисо-Дунайський басейн. Тому вся Центральна Європа кровно зацікавлена, щоб на Закарпатті не було руйнівних повеней, щоб ми не забруднювали Тиси, щоб звідси не сунули маси отруєного повітря, не поширювалися хвороби флори і фауни. А це вже підстава для серйозного діалогу і ще серйознішої співпраці. Якщо Європа наразі не готова прийняти у своє лоно цілу Україну, то можливий варіант інтеграції почергово окремими регіонами.  Приблизно про це ж ішлося у багатосторінковій резолюції конефренції. Окрім розлогої констатуючої частини, документ містить і цілу низку конкретних планів.

Особливо важливим є 16-ий пункт, де конференція звертається до органів влади карпатських держав з конкретними пропозиціями. Пропонується перетворити карпатські регіони в культурні, туристичні і рекреаційні центри. Для цього слід зберігати самобутню культурну спадщину цих земель і водночас створити сучасну інфраструктуру для відпочинку і оздоровлення плюс забезпечити тут виробництво екологічно чистого продовольства. У перекладі на максимально приземлену мову це звучить так. У Закарпатській області слід створити власну реставраційну фірму, здатну підтримувати на належному рівні наші архітектурні пам'ятки. Зрозуміло, що без допомоги, з одного боку Львова, а з іншого – наших західних сусідів, створити таку давно необхідну структуру ми не зможемо. Є  тут і простіші речі, які потребують тільки елементарної виконавської волі і мінімального фінансування – наприклад, створити майстерню по виготовленню шинглів для перекриття дерев'яних церков. Оскільки маємо близько сотні таких об'єктів, то роботи для кількох майстрів стане на багато років. Але є й речі, значно складніші – як-от консервація замкових руїн, створення навколо них охоронної зони, ліквідація у цій зоні самобудів тощо.      

Над створенням же туристичної інфраструктури активно працює бізнес, але робить це страшенно хаотично, нераціонально. Мало які з наших населених пунктів мають генеральні плани розвитку, тому там будує, хто де і що хоче – аби лиш домовитися із сільським головою. В результаті вся інфраструктура зводиться переважно до "наливайок" при трасі – дешево і сердито. Але ніякого туриста цим не привабиш, бо пиячити він може і просто удома.

Відродження карпатського села, яке передбачає резолюція, ще тяжче, бо упродовж десятиліть те село методично винищувалося. Нині сотні тисяч закарпатських селян працюють по цілому світі – тільки не у себе  вдома. Щоб повернути їх назад, потрібні не благі побажання, а щось набагато серйозніше. Елементарний крок – зменшити для малих підприємств існуючу нині непомірну ліцензію на виноробну діяльність. Але про це говориться вже багато-багато років, і боїмося, що буде тільки говоритися ще більше часу, ніж досі. Дрібний бізнес (типу вирощування фруктів-овочів у приватних садибах)  не може мати такого потужного лобіста, який є у бізнесу великого, а без конкретних "штовхачів"  нині не вирішується жодна справа.

Хоч у документі не вживається термін "депресивна територія" щодо гірських територій, але йдеться фактично саме про це. То ж резолюція передбачає реструктуризацію закарпатської економіки – в напрямку запровадження технологій, які би зберігали довкілля, не забруднювали його. У принципі, область на сьогодні практично не має ніякої промисловості. Будувати щось з нуля легше, ніж реконструйовувати (резолюція передбачає останнє). То ж у нинішній руїні є і певні плюси. Нам слід створювати заново деревообробну і особливо меблеву промисловість, відроджувати лісохімічний комплекс, видобування будівельних матеріалів, але робити це відповідно до сучасних екобезпечних технологій.  Тобто не ганятися за показушними проектами типу Мужіївського золоторудника, а бути значно скромнішими і обережнішими. Проте немає іншого шляху, ніж відродження серйозної промисловості  з максимально глибокою переробкою дерева чи корисних копалин. Те, що ганяти кругляк за кордон – це не вихід, всі вже давно переконалися. Сидіти без роботи і грошей в екологічно чистих Карпатах теж ніхто не збирається.   

Передбачено "посилити соціальний захист населення гірських районів". Безперечно, узаконені виплати верховинцям повинні здійснюватися в повному обсязі, але якщо обмежитися виключно цим, ситуація не покращиться. Реальною соціальною гарантією може бути тільки наявність робочих місць, чіткої життєвої перспективи перед кожним верховинцем. І в цьому контексті привабливо виглядає теж передбачена резолюцією ідея розбудови річкових і вітрових електростанцій у горах. Закарпаття ніколи не розглядалося як центр виробництва електроенергії – тут величезний простір для розвитку, але здійснити його може тільки серйозна виробничо-експлуатаційна структура, в якій би поєднувалися державні і бізнесові інтереси. Громадські організації, які вже роками намагаються розбудити активність сільських громад, давно переконалися: ці громади страшенно інертні, ні про яку народну ініціативу наразі не може бути й мови, розвиток енергетики на Закарпатті можливий тільки за ініціативою згори.

В екологічній сфері передбачено завершити формування єдиної мережі природоохоронних територій. Найголовніше же – насаджувати ліси замість вирубаних, підвищувати родючість грунтів і не допускати ерозії.  Окремо мовиться про сміття – мовляв, треба утилізовувати і захоронювати. Як на нас, у кожному з 13 закарпатських районів мав би діяти сміттєпереробний завод, як  то є у більшості європейських країн. Поки їх не буде, можна створювати скільки завгодно  карт, автоматизованих систем управління, логістичних схем, проводити  наради, розробляти концепції – справа так і не зрушиться з місця.  Не треба боротися за чистоту, слід просто підмітати.

Також передбачено зберігати етно-культурне різноманіття гірських регіонів. Для цього слід елементарно підтримати в кожному селі існування школи, клубу, пошти. Якщо цих закладів там не буде, то тим більше не буде не співанок, ні ремесел, ні традиційної архітектури. 

Зрозуміло, що для координації всіх цих (і ще багатьох інших, не названих нами за браком місця) планів потрібен дієвий орган. То ж на конференції було запропоновано перетворити Карпатський Єврорегіон на міжнародну юридичну особу, чиї би рішення мали вже не рекомендаційний, як зараз, а директивний характер.

Теги: Карпати, сталий розвиток, Кічковський

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати