Ювіляри 2010 року: Покровська церква, транспортний міст, пам’ятник Петефі

Покровська церква

Про одну з найгарніших у місті Покровську церкву наша газета писала не раз, у рубриці "Невідомий Ужгород" згадували про неї й наші читачі, чиї спогади дозволили більш повно розкрити історію храму та розвіяти деякі міфи, пов'язані з його будівництвом. Зокрема майже в усіх довідкових матеріалах говориться про те, що він є точною копією Коломенської церкви Вознесіння Господнього, тоді як насправді ці храми тільки стилістично схожі. На доказ цих слів пропонуємо читачам порівняти світлини древньої церкви Вознесіння, що була зведена в 1528-1532 роках на честь народження князевича Івана IV, згодом більш відомого, як Іван Грозний, у підмосковному Коломенському (нині входить до числа архітектурних шедеврів, внесених до Світової спадщини ЮНЕСКО), з нашою маленькою, але такою затишною Покровською церквою, котра наче перенеслася до Ужгорода зі сторінок Пушкінських казок. Вона справді має молодшого близнюка - храм св. Василія у словацькому містечку Медзилаборце (на фото), його автором також був о. Коломацький.

Понад 80 років тому Покровська церква була задумана й зведена як своєрідний пам'ятник воїнам, що загинули під час Першої світової війни (зокрема в запеклих боях 1914-1915 рр. на Ужоцькому перевалі). Ініціаторами будівництва виступила невелика громада російських і галицьких емігрантів, котрі осіли в Ужгороді на початку минулого століття. Для організації робіт було запрошено священика, архітектора та будівельника отця Всеволода Коломацького, котрий до того вже побудував православний храм у с. Руське Мукачівського району (нині с. Ракошино). До речі, на зведенні Покровської церкви в Ужгороді отець Всеволод не зупинився й побудував ще кілька православних церков у Чехії та Словаччині (всього за життя близько 90 храмів).

Міська управа пішла назустріч вірянам і виділила під церкву прекрасне місце на березі Ужа.

Кошти для викупу цієї землі та подальшого будівництва зібрали російська громада та місцева інтелігенція, яка не обов'язково належала до православної конфесії. Є також дані, що храм споруджувався на кошти великої княгині Анастасії, хоч до кінця не зрозуміло, яким чином вона могла в кінці 1920-х років виділити їх, якщо трагічно загинула у 1918-му.

Зібраними грошима о. Коломацький користувався дуже обережно (часто сам працював на будівництві як простий робітник), завдяки чому їх вистачило навіть на те, щоб збудувати скромне попівське обійстя та покрити купол церкви сусальним золотом. В ясні сонячні дні хрест і купол сяяли так яскраво, що виднілися здалеку (дерева на набережній тоді ще були низенькими і не закривали церкви). Іконостас також створювався на пожертви вірників, більшість із яких мали в ньому свої "сімейні" ікони. В підвалі храму вірники задумали встановити меморіал невідомого солдата, куди з братського кладовища на Ужоцькому перевалі планували перевезти останки невідомих вояків. Але, коли вже був готовий мармуровий саркофаг, почалася Друга світова війна, і задумане здійснити не вдалося. Саркофаг разом із позолотою куполу та частиною ікон безслідно зник у повоєнні роки, тоді ж настав найважчий для храму період забуття й занепаду. В боротьбі з релігійністю радянська влада постановила зняти з церкви хрест, розібрати олтар та внутрішнє оздоблення. Ікони передали Краєзнавчому музею, завдяки чому вони вціліли і змогли 1991 року повернутися в рідні стіни, а в самому храмі розмістили склад. Спочатку його використовував книготорг, але згодом у колишній церкві складували різноманітні предмети та продукти харчування. Так, один із наших читачів пригадав, що довгий час просто на підлозі храму зберігали велику кількість солі, яка дуже пошкодила підлогу та стіни. Коли склад 1979 року вирішили перетворити на Музей атеїзму, підлогу замінили, а стіни розфарбували малюнками на "космічну" тематику. Музей не мав великої популярності, але проіснував до 1991 року, коли, як ми вже згадували, храм повернули православній громаді міста. Нині Покровська церква являє собою одну з туристичних родзинок Ужгорода. Повна реставрація знову змусила золотистий купол сяяти, а численні вірники допомагають примножувати її багату 80-літню історію.

Великий транспортний міст

Трохи молодшим є другий цьогорічний ювіляр - великий транспортний міст, зведений у 1935-1937 роках. Залізобетонна конструкція завдовжки 140 метрів була збудована для того, аби об'єднати новий урядовий район Малого Галагова з житловим кварталом, який тоді називався "Светомоч", або "Свепомоц", і вважався околицею міста. Як пригадують наші читачі, на місці теперішньої площі Б.Хмельницького тоді знаходилася Ринкова, названа так через те, що нею закінчувалася вулиця Толстого, на якій традиційно проходили ярмарки (на самій же площі продавали худобу). Просто біля річки широчіла яма, котру використовували як міський смітник. Далі, в напрямку площі К. Маркса, починався ряд приватних будинків. Щодо фінансування будівництва, то історики наводять зовсім різні цифри. Так, у путівнику, виданому в 1935 році, написано, що чехословацький уряд виділив 1,5 млн. крон, тоді як інше джерело твердить: кошторис будівництва становив 8 млн. крон.

Урочисте відкриття мосту відбулося 28 жовтня 1937 року, в день, коли вся Чехословаччина відзначала національне свято створення республіки.

Пам'ятник Шандору Петефі

Значно "молодшим" є третій ювіляр цього року - пам'ятник угорському революціонеру Шандору Петефі, встановлений на однойменній площі Ужгорода 29 вересня 1990 року, тобто майже 20 років тому. Голова Товариства угорської культури (KMKSZ) Міклош Ковач пригадує, що в 1989 році, коли "відлига" дозволила закарпатським угорцям створити це культурне товариство, одним із перших постало питання вшанування національних героїв Угорщини, найяскравішим з яких, без сумніву, був Шандор Петефі. В той час на рівні області якраз обговорювалася можливість перейменування площі Возз'єднання, яка до того завжди мала "політичні" назви (Масарика, Горті, Сталіна), на щось більш нейтральне. А оскільки саме тут колись розташовувалася будівля корчми "Чорний орел", де в липні 1847 року зупинявся поет, керманичі краю погодилися дати площі ім'я Шандора Петефі й розмістити на її території пам'ятник. Слід сказати, що самому Петефі Ужгород зовсім не сподобався: у дорожніх нотатках він згадує наше місто як брудне й неохайне, порівнюючи з п'яницею, котрий упав у калюжу. Зате пам'ятник йому було вирішено поставити такий, аби вже точно зробив центр міста охайним, сучасним, привертав увагу численних туристів і нагадував про давню історію Ужгорода.

Міклош Ковач розповідає, що члени KMKSZ довго радилися, шукали достойних скульпторів, дивилися їхні роботи та врешті дійшли висновку, що жоден із них не може запропонувати роботу, яка б їх задовольнила. Тоді, за допомогою меценатів, було вирішено поставити в Ужгороді точну копію знаменитої скульптури Шандора Петефі роботи відомого угорського скульптора Бені Ференці. Сам автор, син класика угорського живопису Кароя Ференці, на той час уже помер, але його нащадки люб'язно погодилися на створення копії бронзової скульптури Петефі, яка з 1960 року прикрашає один із парків Будапешта (ідентичні роботи знаходяться і в багатьох інших населених пунктах Угорщини). Бронзову статую виготовили в Угорщині й перевезли до Ужгорода. Керівник Товариства угорської культури згадує: для городян вона стала цілковитою несподіванкою, адже в Радянському Союзі люди звикли до того, що пам'ятники робляться величезними і встановлюються на постаментах, а тут - скромна скульптура в півтора середнього людського зросту, розташована майже на рівні ґрунту. Відкриття пам'ятника проходило дуже пишно: приїхали тодішній президент Угорщини Арпад Гьонц, другий секретар ЦК КПУ Леонід Кравчук та безліч інших поважних гостей. Унікальність монумента була в тому, що він став першим установленим за межами Угорщини пам'ятним знаком, присвяченим уславленому угорському поетові.

Відтоді вже майже 20 років біля бронзового Шандора Петефі збираються представники угорської громади краю, проводяться зустрічі та відзначення угорських національних свят (найбільше людей збирається 15 березня, у день, коли 1848 року Шандор Петефі підняв повстання проти Австрійської імперії). Нині пам'ятники та пам'ятні дошки угорському революціонеру розташовані ще в кількох містах та селах Закарпаття, але ужгородський варіант, без сумніву, залишається найбільш якісним з художньої точки зору та найбільш значущим для закарпатських угорців. Своє 20-річчя пам'ятник Шандору Петефі зустріне скромно, принаймні Товариство угорської культури не планує жодних урочистостей з цього приводу. Втім голова KMKSZ упевнений: ужгородці не забудуть цю дату, і хтось обов'язково принесе до пам'ятника квіти, які символізуватимуть, що вони вміють ушановувати гостей нашого міста.
 

Теги: ювіляри, міст, церква, пам'ятник

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати