Нема пророка у своїй Вітчизні, або "Осіння нудьга" по-берегівськи...

Всі нагороди зберігаються у кабінеті директора театру Йожефа Балажі. Для них уже не вистачає місця - ціла шафа заставлена медалями й статуетками. Першу здобули 1994 року на львівському фестивалі «Золотий лев». Відтоді колекція суттєво поповнилася. Та є в берегівського театру й проблеми. А як же без них...

- Чим живе театр нині?

- Напружено працюємо. Нещодавно виступали в Ужгороді на День угорської культури, готуємо нові вистави. Театральна трупа складається з 18 акторів, а деякі працюють за кордоном - переважно в Угорщині. Наприклад, Жолт Трілл останніми роками постійно знімається у кіно, на його рахунку вже декілька повнометражних стрічок. Чому така ситуація? Бо живуть актори на мінімальну зарплату. Фінансується наш заклад культури з районного бюджету, а це всього-на-всього 80 тисяч гривень на рік. Отже, навіть на зарплату не вистачає, маємо виїжджати на гастролі й заробляти самостійно. У Берегові це зробити неможливо. Тут майже всі наші спектаклі абонементні. 120 пропусків ми видали викладачам та студентам Закарпатського угорського педінституту. А зала в нас невеличка - розрахована на 150 глядачів, тому виходить, що саме учнівська молодь і є основним театральним глядачем у рідному місті.

- Знаю, що в театрі роками тривають ремонтні роботи...

- Реконструкція театру - це велика проблема, через яку давати повноцінні прем'єри просто неможливо. На завершення цих робіт потрібно близько 3 мільйонів гривень! Це насамперед новий вхід до театру з вулиці Мукачівської та декілька прибудов. У нас досі немає навіть акторських убиралень. І так - уже десятиліття. Хоч обіцяють, що вже цього року почнуть фінансувати з обласного бюджету, адже театр має статус обласного.

- Угорщина не допомагає?

- Оскільки театр державний, то сподівання тільки на Україну. Щоби якось заробити бодай на реквізит, актори знайшли вихід: в Угорщині готують прем'єру, безплатно грають, а потім
забирають із собою всі декорації та костюми. Щороку - по дві такі прем'єри. Торік їздили з гастролями Угорщиною, виступали на фестивалях у Польщі та Австрії. На престижному фесті у місті Калісі (Польща) здобули кілька призів за акторську гру та головний приз за чеховську п'єсу «Три сестри».

- Що у найближчих творчих планах?

- У квітні Атілла Віднянський планує поставити спектакль «Лілеумфі», у травні угорський театр виступить у Мука-чеві, покаже прем'єру за мотивами «Одруження» Миколи Гоголя. А потім їдемо на фестиваль у Торунь (Польща). Поки ж Атілла перебуває за кордоном, ставити вистави йому допомагає молодий режисер Олег Мельничук. Саме він обрав для театру «Осінню нудьгу» Некрасова.

- Як опинився чернівецький режисер в угорському театральному колективі?

- Річ у тім, що акторка нашого театру Ібоя Орос - його дружина. Вони разом здобували освіту в Києві. Він учить угорську мову, вже все розуміє, але головне, що всі актори йому в цьому допомагають. Ібоя народжувала в Ужгороді дитину, тож не могла брати участі у виставі. Роль Гаврюшки виконував інший актор...

Звісно, адаптуватися Олегу в нас було непросто. Адже всі спектаклі тільки угорською - така вже специфіка театру й нашого регіону.

- Чи не станеться тане, що всі актори рано чи пізно поїдуть працювати до Угорщину, а Закарпаття залишиться без унікального театру?

- Сподіваюся, такого ніколи не трапиться. По-перше, там маса своїх акторів без роботи. По-друге, постійно приходить молодь, що навчається тепер в Угорщині - в театральній академії.

...Проходимо до зали. Сцена й стіни тут незвичного чорного кольору. «Це оптимальний колір для театру, де немає завіси», — каже директор. Цікаво й те, що сцена тут — на рівні з першим рядом. Отже, глядачі під час вистави практично є героями п'єси...

Актор Йожеф Варга — старожил, у театрі грає вже 14 років - з дня його створення. Закінчив Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого, потім навчався в Будапешті. В «Осінній нудьзі» грає головного героя на ім'я Ласуков. Це збанкрутілий поміщик, який живе у провінційному маєтку й не знає, куди подітися від щоденної рутини. Аби якось «убити час», постійно знущається зі своєї прислуги, практично влаштовує власний домашній театр абсурду. Під час вистави на сцені цілковитий хаос, водночас комічний і трагічний. Це може бути й притчею про людину, яка відірвана від культурного життя. Для Закарпаття вона, на жаль, є актуальною...

«Майже всі вистави нашого театру про сучасність, — розповідає Йожеф Варга. — Атілла ставить про те, що бачимо навкруги. А ось Некрасова перекладали всією трупою, два-три місяці працювали над ним...»

У чому секрет театру? На думку актора, чудовий режисер - це вже половина успіху. А те, що театр досі не має пристосованого приміщення, - до цього всі звикли.

«З Атіллою легко працювати. З ним говориш на рівних, — каже актор. — Хоч дехто вважає, що наш режисер узяв дуже високу планку, не зрозумілу для пересічного глядача. Іноді нарікають - чому угорський театр не має в своєму репертуарі вистав закарпатських письменників, не беремо їх матеріалу. А може, саме тому, що не досягають вони до тієї планки?..»

Справді, цей театр не для масового глядача, він для тямковитих людей, які перебувають у вічному пошуку. І дуже прикро, що у Берегові на вистави практично не приходить український глядач. Але ті, що випадково потраплять у цю атмосферу, котра, до слова, практично не потребує перекладу, буде нетерпляче очікувати нової прем'єри...

«Кожна вдала вистава - це нагорода для нас і для глядача, — каже Йожеф Варга. — А найголовніший приз для актора - це аплодисменти. І вщент заповнений зал...»

На жаль, у Берегові рідко таке стається. Нема пророка у своїй вітчизні. Тому берегівській театр живе й далі подвійним життям - їздить Європою, збирає нагороди на фестивалях, залишаючись практично не відомим у рідному місті.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати