Відчуй себе другосортним!

Приїхали! Шлях до омріяної Європи віднедавна став ще довшим. На цьому тижні з місцевих закарпатських ЗМІ дізнаюсь, що Угорщина ускладнила для нас процес отримання візи. Відтепер, аби її отримати, необхідно надати в посольство або консульство запрошення від певної людини, до якої ти плануєш навідатись. А до запрошення необхідно додати ще й копію паспорта людини, яка тебе запрошує. Журналістам із Закарпатського інформаційного агентства "Простір" таке нововведення роз’яснили в консульстві Угорщини та в Ужгороді. Річ у тому, що з 2008 року ця країна вступає до так званої Шенгенської зони, відтак починає ускладнювати процедуру потрапляння в неї згідно до існуючих вимог. Мало того – з наступного року процедура отримання Угорської візи стане ще складнішою.

Можливо, не всім у нашій країні відомо, що хоч угорців в Україні не так вже й багато, але в одному регіоні – Закарпатті – це друга за величиною етнічна група. Згідно з останнім переписом 2001 року, тут проживало 151,5 тисяч угорців (на першому місці українці – 1,010 тис., а на третьому, з великим відривом, румуни – 31,1 тис.). Проживають угорці (або мадяри) переважно в Берегівському районі. Місто Берегово (угорці називають його Берегсас) – нетитулована столиця українських мадярів. Чимала громада проживає в Ужгороді та Мукачеві, осередки є також у Виноградівському, Хустському і Тячівському районах.

У 2005 році в Закарпатті були майже синхронно засновані дві угорські політичні партії. Спочатку в Ужгороді була створена „Політична партія „КМКС” – Партія угорців України”, яку очолив Микола Ковач, депутат ВР скликання 1998-2002 років. Невдовзі була заснована ще одна партія – Демократична партія угорців України, яку очолив Іштван Гайдош, народний депутат від СДПУ(о) у Раді скликання 2002-2006 років, нині міський голова Берегова. Партія ця унікальна вже тим, що зареєстрована у Берегові. Здається, це єдина серед півтори сотень українських партій, головний осередок якої розміщений не в столиці, і навіть не в обласному центрі, а на периферії - у райцентрі! Необхідність створення аж двох партій була викликана давнішньою конкуренцією двох партійних лідерів. Мета ж у партій, які на останніх виборах потрапили в обласну раду, міськраду Берегова та ще кілька місцевих органів влади, фактично тотожна – захищати права та інтереси закарпатських угорців. Є у партійних лідерів і більш амбітна мета – створити в Закарпатті на базі Берегівського району та частин інших районів з компактним проживанням мадярів Притисянський район. Але оскільки розмови про адміністративно-територіальну реформу зараз не актуальні, то цієї мети особливо ніхто не прагне досягти.

На такому фоні стає зрозуміло, що Угорщина, яка взагалі досить дбайливо ставиться до своєї діаспори за межами етнічної батьківщини, по-особливому підійшла до проблеми перетину кордону. В Закарпатті відкрито два консульства – в Ужгороді та Берегові, і здається, це також унікальний випадок для України – іноземне консульство у невеличкому райцентрі. Після скасування режиму спрощеного переходу (який діяв у прикордонних районах з кінця 80-х років десь по середину 90-х), угорці, які бажали відвідати родичів, могли відносно легко отримати візу до сусідньої держави. Візи видавались всім громадянам України, звичайно, легкий доступ до кордону призвів не лише до посилення родинних зв’язків. Туди-сюди – та й був налагоджений потік різноманітних товарів. Спочатку то були нескінченні залишки радянської спадщини – від тракторів та верстатів до цвяхів, лопат і навіть дрібної мідної монети померлого СРСР. До нас ішов одяг, їжа, напої, яких було так небагато у перші роки незалежності. Згодом потік змінив напрямок, – та ж їжа, напої, сигарети і, головне, пальне, – попрямували в напрямку до Угорщини. Не буду тут зупинятись на митно-прикордонних аспектах цього широко представленого у прикордонні бізнесу. Відзначу лише один аспект: нашому громадянину для перетину кордону необхідний закордонний паспорт і віза. За умови щоденного пересікання міждержавної межі паспорт заштемпелюється досить швидко, можна тільки уявити, як швидко доведеться міняти його – кілька разів на рік?.. Натомість угорські громадяни перетинають кордон без жодної візи і навіть штампу у паспорті. Чим і користуються, охоче закуповуючи українські харчі, напої та пальне прямісінько біля кордону. Щоправда, робити це все складніше через перепони, які встановлює угорська сторона, що захищає своїх виробників і торговців і суворо лімітує обсяги ввезення їстівного, питного та пального в країну.

Але відтепер робити всілякі вояжі до Угорщини стане не так і просто. Здавалося б, чого варто отримати виклик людині, яка має родича в цій країні? Але насправді давати свої дані до органів влади забажає не кожен угорець. Бо, запросивши людину, він нестиме відповідальність за її дії. А хто гарантує, що родича не зловлять на нелегальній роботі чи дрібній контрабанді? Насправді ж хвилюють мене зовсім не труднощі в човниковому та іншому бізнесі моїх співгромадян, які отримали новий бар’єр. Вони його, може, й подолають. Скоріш за все, справа вирішиться налагодженням нової діяльності – знайдуться угорці, яким любов до грошей виявиться сильнішою за острах через можливі неприємності І за певну суму вони почнуть запрошувати до себе сотні „родичів” і просто друзів, дивуючи своєю гостинністю консульства. Але для мене, громадянина, який не вважає себе „маленьким українцем”, з’явиться нова причина відчути себе неповноцінним та другосортним. Таким собі мешканцем з карантинної зони, якого вкотре перевіряють на воші. Бо, повторюсь, громадянин Угорщини їде до моєї країни без візи і навіть без штампу в паспорті. Натомість від мене вимагатимуть доказів того, що я їду до когось у гості, а не сам по собі. Віднині я не маю права, маючи певну суму грошей, як зовсім нещодавно, дібратись автостопом до першого-ліпшого їх „облцентру”, сісти там на „інтер-сіті” і на один день поїхати до чудового міста Будапешт. Або відвідати інші гарні міста. Тим більше, на відміну від тисяч європейців, я не можу тепер думати про подорож Угорщиною велосипедом (мав такий план на літо). Тобто, можу тільки теоретично – купивши фальшивий виклик, а потім принизливо доводячи в консульстві, що їду де невідомого мені Пішта-бачі, а до кращого „цимбора”.

Скільки цих принижень вже довелося перенести – причому не порушуючи законів, не працюючи начорно! А мандруючи у якості громадського діяча та науковця, із запрошеннями колег на всілякі конференції та „воркшопи”, та ще й прес-картою в кишені. Про стоянки в чергах під час поїздок до Польщі і не згадую. Пригадую Словаччину, на кордоні якої нахабний молодик-митник із садистським задоволенням перетрусив всім нам сумки із багажем. Або Румунію, при в’їзді до якої треба було показати гроші сумою в 100 євро на кожен день. Пропустили й так, коли довів, що маю заброньований номер у готелі, „усе сплачено” стороною, яка запрошувала. Але ловив себе на думці, що не кожен румун має 100 євро на місяць у себе вдома. І чи питають його наші прикордонники про щоденні 100 у.о. для перебування в нас? А чого варта необхідність принести довідку з роботи, коли купуєш навіть туристичний тур до Чехії? Уявіть собі становище українського фрілансера, який живе чим Бог послав, але раптом заробив певну суму і вирішив подивитись на Прагу, погуляти кафкіанськими чи швейківськими місцями. А в нього в турфірмі вимагають довідку - „На фирменном бланке, с указанием занимаемой должности, стажа работы, с указанием среднемесячного дохода, с подтверждением о том, что на период поездки сохраняется рабочее место и заработная плата, подписью главного бухгалтера и директора, круглая мокрая печать”. Ледь не обломились мої сімейні різдвяні канікули у Чехії через цю довідку – добре, знайшлись добрі люди, організували потрібну „бумагу”. Цікаво, Україна також вимагає в гостей їхні довідки про доходи?

Що найприкріше, всі ті принизливі передвізові допити, прикордонні обшуки та інше, були надані українцям завдяки міністрові іноземних справ, який вважався найбільшим євроінтегратором, проєвропейським політиком тощо. І тим не менш, аж ніяк не подбав, аби його роботодавці (тобто громадяни України, за чий рахунок він отримував непогану зарплату) відчували себе хоч трохи більш по-європейськи, лаштуючись до мандрів у західному напрямку. Що ж то буде, як зовнішніми справами займеться міністр проросійський?

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати