Хай живуть "Березневі коти"! Київський журнал "Дніпро" про ужгородський фестиваль

Сонячне Закарпаття зустріло нас дощем. Другий день фестивалю, (а для нас перший) розпочався з презентації збірки чуттєвої еротики "Лінії пристрасті", яку журнал "Дніпро" видав наприкінці грудня минулого року. У просторих, світлих і досить таки прохолодних залах обласного музею імені Йосипа Бокшая у рамках фестивалю "Березневі коти" розмістилася досить цікава експозиція-виставка. Але серед картин, залитих білою фарбою чорних подушок та скульптур, глядачі віддавала найбільшу свою увагу останньому залу, де виставлялися ч/б фотографії вагітних жінок. І дійсно візуалізація жінки, що носить у собі життя має магічний вплив, мабуть на генетичному рівні, бо споглядаючи фотографії погляд відвести неможливо.

Презентація збірки еротичної прози "Лінії пристрасті" а також розповідь про оновлення у літературно-художньому журналі "Дніпро" викликали кілька запитань щодо формату журналу і подачі авторських рукописів.

Судячи з того як виглядала публіка, що прийшла на презентацію збірки "Лінії пристрасті" вчорашній вечір фестивалю був вдалим.  Тож одразу після презентації розпочалися так звані Поетичні читання мачок* (мачка – закарпатський діалект – кішка). Свої твори на публіку представили Христя Вінгренюк, Дана Кваша, Ірина Дементьєва, Маріанна Кіяновська, Оксана Чужа. І хоч тепліше фізичному тілу не стало – душу деякі поезії зігріли й надихнули. Але на цьому повільний і розмірений ритм фестивалю скінчився і розпочалися творчі перегони з одного закладу до іншого. Програма насичена, і зрозуміло, що кругом хотілося встигнути і все побачити і почути.

Кав’ярня музей "Під замком" належить до тих закладів, де ти раптом забуваєш, що у кав’ярнях треба, ну якщо не їсти, то хоча б каву пити. Безліч старовинних предметів побуту, які колись полегшували людям життя майстерно вписані в інтер’єр, а камін з живим вогнем робить кав’ярню "Під замком" особливо затишною. Для проведення літературних вечорів годі й шукати кращого місця.

Мабуть не перебільшу, якщо скажу, що улюбленцем читань у кав’ярні "Під замком" став мацур* (кіт) з Білорусі – Сергій Прилуцький на прізвисько Сярошка Пістончик, який читав свої новелки з щойно виданої збірки. Учасники і гості реготали так, що тряслися старовинні праски і м’ясорубки на поличках інтер’єру кав’ярні. Привіз гість з Білорусі і кілька календарів під назвою: "Канец словаў" – кінець слова (білоруською). Цим проектом прогресивні білоруські письменники, філософи вирішили звернути увагу влади і громадськості на стан сучасного літературного процесу країни і випустили настінний календар який проілюстрували своїми фотографіями в жанрі "ню". Щоправда поки що у цьому проекті взяли участь виключно чоловіки.
 
Розпал ЕротАртФесту відбувся ввечері у кав’ярні "Кактус". Не зважаючи на досить мексиканську назву страви тут подають цілком закарпатські, суп називають – поливкою, а деруни – кремзликами, а також є ще гомбовці, банош , пасулі, руслики… словом у Закарпатті на "Березневих котах" можне не лише почути сучасну літературу, смачно поїсти, а й ще гарно збагатити свій словниковий запас.
 
Тож, повертаючись до "Кактусу". Тут ввечері другого дня відбувся Третій Еро-слем купАж. Моя колега знайшла цьому дійству дуже правильну назву: "Коли творча молодь казиться". Це правда. Змагання на краще читання поезії на фестивалі "Березневі коти-5" це дійство яке складно описати цнотливо, бо той заряд міцного мату, а ще й у жіночих вустах – переслідує ще довго. Підсумовуючи скажу єдине – переміг киянин Дмитро Лазуткін і повіз до столиці кицю, зроблену руками ужгородського майстра та двісті з зайвим гривень, зібраних тут же, до речі п’ятдесят з яких були від журналу "Дніпро" за чесно куплене місце у журі.

Відвідали фестиваль і гості з Польщі – Софія Балдига та Анета Камінська, які прочитали свої твори на сцені театру ляльок "Бавка". А вся географія фестивалю склала три країни – Україна, Польша, Білорусь. Якщо ж говорити про міста України – були гості й учасники з Києва, Львова, Івано-Франківська, Чернівців, Одеси і звичайно ж господарі з міста Ужгород.

Не можна не згадати затишний дегустаційний зал "Шардоне" де в рамках фестивалю демонстрували відеопоезію. Або джаз-кав’ярню, де відбулося закриття фестивалю. Чесно-кажучи, кожен захід по-своєму заслуговує на окрему розповідь і аналіз. Приємно вразило дружнє ставлення людей, починаючи від організатора і автора фестивалю, невтомного Vіка Коврея, який особисто прийшов на вокзал нас зустрічати і тягав наші пакунки з журналом "Дніпро" і не завершуючи бабусею, яка продавала солодку вату на театральній площі біля театру ляльок. Протягом всього нашого перебування на фестивалі гідом і людиною, що прийняла нас у себе вдома як рідних, стала молода письменниця і журналістка – Оксана Чужа, яку так хочеться тепер називати – Своя! Після галасливого Києва, тихий і розважливий Ужгород має терапевтичний вплив. Тому, звичайно, коли потяг Ужгород-Київ рушив, наближаючи нас до столиці з її шаленим темпоритмом, стало трохи сумно…

Хай живуть "Березневі коти – 6"!!!

Теги: фестиваль, Березневі коти

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати