Станіслав АРЖЕВІТІН: "Опришки — це касово!"

А нещодавно італійські режисери запропонували йому зняти фільм про останнього карпатського опришка..

Про те, як відбувалися його зйомки, розповів сам Станіслав Аржевітін.

— Пане Аржевітін, як зародилася ідея зняти фільм?

— Для мене, уродженця закарпатського села Колочава, де діяв останній карпатський опришок Микола Шугай, це було мрією. Адже Шугай у Карпатах більше, ніж легенда. В інших краях, можливо, хтось грав у«Чапаєва».

А колочавські діти — у свого рідного «розбійника Шугая»! Про його подвиги ми знали все. Приміром,
набігавшись досхочу крутосхила-ми, ми навідувалися до хати ЕрЖіки — коханої Миколи Шугая.

Ідея ж створення фільму в мене виникла спонтанно. Святкуючи якось свій день уродин у Колочаві, я попрохав своїх земляків: «Не потрібно мені від вас жодних подарунків, хіба що дружно зніметеся в масовках фільму про Шугая!» Земляки підтримали мене на «ура», і я почав зйомки.

— Нині закарпатська Колочава більше відома в Чехії, ніж в Україні. Чому?

— Ще б пак! Адже Микола Шугай став головним героєм роману одного з найпопулярніших чеських письменників Івана Ольбрахта «Микола Шугай, розбійник». Не скутий провінційними пересудами і офіційною версією злочинів Миколи Шугая, Іван Ольбрахт порівняв легенду про невразливість героя старогрецького епосу Ахілла, старонімецького — Зігфрида, з переказами про славетного Олексу Довбуша та інших опришків — Пинтю, Бойчука, Орфенюка.

— Або про легендарного Зорро...

— Авжеж. Шугай, за переказами, наче Зорро, в панському одязі полюбляв з'являтися в кав'ярнях Хуста.

Сяде, мовбито невідомий чужинець, і слухає розмови панів про свої подвиги. А потім офіціант під кухлем пива знаходив записку по-угорськи: «Шугай Міклош». Це єдине, що навчився писати Шугай, перебуваючи в угорському полку. О, що тоді творилося в місті!

— Протягом якого часу знімався кінофільм «Стежками опришків»?

— Я знімав його у два етапи. Перший — у Києві. Тут знімалися «хатні» сюжети — дільниця жандармерії, лікарня... Причому в буквальному розумінні слова — всі сценки я відзняв у власній хаті! До другого етапу залучив моїх банківських колег. І 14 червня, на мій день народження, ми вирушили в рідну Колочаву. Оце було кіно!

— Хто з професійних акторів грав у цьому фільмі?

— Вийшло так, що най професійним актором був я! (Сміється.) Головну жіночу роль Ержіки, коханої Шугая, зіграла вчителька села Колочави Христина Макар. Усі інші актори — мої однокласники, рідня, працівники нашого банку «Ажіо». Ось і всі професіонали!

— Зігравши головного героя, опришка Миколу Шугая, декотрі критики вважають, що ви більше схожі на Олексу Довбуша?

— Зараз про це важко судити. Адже світлини справжнього Шугая, на жаль, не збереглося. Справжній Шугай, розповідають, був трохи вищий середнього росту. А я — атлет. Але Шугай з мене вийшов хоч куди! Із кіностудії імені Довженка ми взяли напрокат костюми опришків, зброю та іншу бутафорію тих часів. Мене підгримували, я відростив вуса -ну, вилитий Шугай! Але є ще одна деталь, чому я взявся за цю роль.

Ніхто, крім мене, не розмовляв із колочавським колоритом. Бо на цю «дрібничку» просто бракувало часу.

— Хто найбільш професійно зіграв у фільмі?

— Мої однокласники Василь Леньо, Роман Дербак і Олександр Буркало, зігравши ролі кумів, які намагаються вбити головного героя. Вкотре переглядаючи ці сценки, переконуюсь: вони зіграли, мов у житті. Ще один мій кум Анатолій Сюгай також на відмінно виконав роль... кума. Адже, як ви знаєте, Шугая вбивали три куми. Словом, три мої справжні куми у фільмі повинні були вбити Шугая. Тобто мене, четвертого кума.

Проте не вбили! Бо, за моїм сюжетом, Шугай не вмирає, він вічно живий — як Ленін.

— Яке задоволення отримали від зйомок фільму?

— Приємно те, що наш аматорський фільм здобув стільки позитивних відгуків. Як наших, так і зарубіжних критиків. Вітчизняні кіностудії, мовляв, у занепаді, а тут аматори створюють шедеври!

- Що найцікавіше запам'яталося під час зйомок?

- Цікавого було чимало. Зокрема, сценка під час убивства Шугая. Не спромігшись ніяк вимовити по-закарпатськи: «Виткі ти ся взяв, куме, куй тя вбили?» («Звідки ти взявся, куме, якщо тебе вбили?» — авт), хлопці прохають: «А можна сказати: «А водку ти взяв, куме?». І як зарегочуть! Чи, скажімо, підйом групи до скелі Шугая.. Тут мали відзняти сценку бою. А скеля — майже на вершині крутої гори. У формі чеських жандармів, скиглячи, піднімаємось догори. Несемо вибухові пакети для димових завіс. У когось тиснуть чоботи, в когось затісний мундир... І, бігаючи сюди-туди, я загубив... групу! «Кіношники» видираються нагору, а головного героя, тобто мене, — нема! Ну, каїнова душа. Всі — у відчаї, матюкаються. А тут — злива, яку світ не бачив. А моя дружина грала зв'язкову. І вони давай їй дорікати: «Яка ж ти зв'язкова, коли навіть із чоловіком втратила зв'язок?!» Словом, зйомки зірвали. Геть у багнюці, мокрі, «жандарми» без «бою» понуро спускаються донизу і клянуть мене, на чому світ стоїть. І тут я «знайшовся»! Першим мене побачив син Павло, який грав одного з жандармів, і шепоче мені: «Тату, тікай, бо зараз тобі надають стусанів!».

— Як кінофільм сприйняли у Колочаві?

— Після презентації кінострічки у моєму рідному селі, я відчув, що кінофільм удався. А перед тим серед селян ми провели анкетування про їхнє відношення до постаті Миколи Шугая. Так ось, 80 відсотків поставились до нього негативно — бандитів горяни не шанують. Та найбільше мене вразили... італійські режисери. Переглянувши мою стрічку, вони разом з одним відомим вітчизняним кіномитцем запропонували мені зняти кіносеріал про Миколу Шугая, розбійника. Щоправда, більшість акторів у ньому мають бути італійські, а в сценарії — побільше еротики.

— Які ще мистецькі проекти у ваших планах?

— Із великим задоволенням бажаю реалізувати проект на окрему тему «Дикий призов» із життя закарпатських хлопців післявоєнних років, які відмовлялися відновлювати шахти Донбасу, переховувалися в лісах. Одна з таких груп Штаєра протягом 1947-1957 років фактично діяла в лісах. Наводила страх на округу. Для мене тут надто цікаві людські фрагменти. Хлопці навчились писати й читати в бункері. І навіть створили коломийки. Тож наступна моя книжка буде «Коломийки з бункера». Не менш цікаві теми - закарпатських січових стрільців або доля закарпатців, які потрапили в табори ГУЛАГу. Це, повірте, були б чудові кінофільми.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати