Загалом тематика книги віддзеркалює широке коло мистецьких зацікавлень авторів. Збірка розрахована на вихідців із Бойківщини, широке коло читачів, які цікавляться художнім словом і цінують його різьбярів.
Ця книга – продовження унікальної "Антології Бойківського краю", що вийшла у 2007 році. Окрім авторів із Львівщини на сторінках антології зустрічаємо і наших земляків. Міжгірський поет і прозаїк Василь Малета показує бездіяльність та нахабство чиновників-олігархів у своїй іронічній нищівній поезії. Краєзнавець, публіцист і перекладач Василь Пагиря у нарисі "Митрополит Андрей Шептицький" досліджує життя і діяння єпископа. Іван Хланта, заслужений діяч мистецтв України, доктор мистецтвознавства підняв з небуття та відшліфував ім’я закарпатського художника Йосипа Рущака.
Ірина Гармасій, відома журналістка, поетеса, розпочинає збірку різножанровою лірикою: інколи сонячно-веселою, інколи сумно-тривожною, але зарядженою могутньою духовною енергетикою.
Саме пані Ірину, котра вже більше року є членом об’єднання, ми вирішили докладніше розпитати про погляд на збірку зсередини.
– Яким чином Ви стали членом об’єднання "Письменники Бойківщини", як вони про вас дізналися?
Мій попередник Іван Васильович Хланта, відома в Україні особистість, подав до першої антології Бойківського краю рецензію на мою другу збірку "Кольори любові". Коли вона побачила світ, керівник об’єднання, пані Любов Рудавська-Вовк, зацікавилася моєю творчістю. Ми мали розмову по телефону, в якій, зокрема, з’ясувалося, що п. Люба дивиться закарпатський канал "Тиса-1", який, як відомо, осягає сигналом Східну і Центральну Європу, тож „заочно” зі мною знайома. Пропозиція була простою і зрозумілою: чи не згодилася б я долучитися до їхнього етнічного товариства, оскільки спілка "Письменники Бойківщини" набирає своєрідних обертів, формує музей Бойківщини. І мені, зрештою, це було цікаво, бо донедавна не надто обтяжувала себе горизонтами рідної Бойківщини, а її творчий потенціал не був широко відомий (Ірина Опришко, Гармасій за чоловіком, народилася у с. Голобутів Стрийського району Львівської області - авт.). Тобто, вийшло як в приповідці – свій до свого по своє. Звісно, я подумала і через деякий час зателефонувала, бо чому б не долучитися до своїх земляків. Підготувала необхідні документи, придбала антологію, ознайомилася, і, безперечно, не пошкодувала, оскільки я дуже давно, як на мене, після восьмого класу, поїхала із Стрийщини у Львів на навчання, а потім – в Ужгород на роботу. В мої юні роки в радянський час не заохочували пізнавати культуру рідного краю, навпаки, перешкоджали. Матеріали до „Золотих оберегів” подала ще наприкінці 2008 року – поезію, яку редактор-упорядник сама відбирали за змістом. Пані Любов попросила прислати добірку на власний розсуд і я була приємно здивована, що вона такі різнотематичні твори вибрала. Зрештою, так про автора можна більше дізнатися.А посвідчення члена об’єднання пані Рудавська-Вовк вручила мені торік у Львові на Форумі видавців. Була у мене на презентації, спеціально приїхала, щоб привітати із виходом нової збірки „Обрії”.
– Який характер Вашої співпраці?
Письменники кожного року звітують про свою творчу роботу – що вони видали, де друкувалися, які отримали премії, написали рецензії, тобто розповідають про своє літературне життя. Крім цього, двічі на рік відбуваються конференції об’єднання „Письменники Бойківщини” у різних містах – Турці, Самборі, Львові. До речі, з 29 липня по 1 серпня 2010 р. в Турківському та ближніх до нього районах Львівської області відбудеться Другий Світовий Конгрес Бойків під гаслом "Світовий Конгрес Бойків – у розбудові Української незалежної держави!", на який мене запросили, тому внутрішньо я готуюся, адже дві конференції уже пропустила. Його проводить і координує Всеукраїнське громадське товариство "Бойківщина ХХІ століття" на чролі з Петром Косачевичем і наше об’єднання в тому числі. Також є така сучасна форма спілкування як Інтернет.
Це дуже цікаво, тому що звичайне спілкування з літераторами має іншу відмінність, а тут гуртуються люди близькі по духу, які мають ознаку своєї власної культури і спільну мету. Ми свідомо хочемо привнести на рідну землю те, що колись із неї винесли своєю сутністю, а сьогодні ніби віддаємо данину.
Об’єднання „Письменники Бойківщини” намагається всебічно гуртувати людей, але основний напрямок – різножанрова література: проза, поезія, для дітей, в яких гармонійний духовний світ людини. Пані Рудавська-Вовк намагається урізноманітнювати форми спільних видань. І ця друга антологія вийшла у час, звичайно, складний, але дуже похвально, що тепер є такі прекрасні книжки, з яких можна дізнатися, що на теренах України живуть і працюють твої земляки.
Зокрема в „Золотих оберегах” є маленький недолік, як на мене, бо не написано, звідки автори родом, де народилися, а тільки де живуть і працюють. Але звідки ж бойківські коріння? Це, безперечно, цікавий факт саме в цьому контексті. Однак з книги можна почерпнути й інше. „З бойка слуги не буде”, – констатували колишні поневолювачі. – Як пише Ярослав Радевич-Винницький у вступній статті. – Так, бойки не хотіли служити чужинцям і жили бідно, але гідно...”. Мабуть, тому кажуть про бойків, що вони споконвіків державотворчі люди.
– Чи плануєте залучати більше закарпатських діячів?
Плануємо, але це вибір за власним бажанням, ніхто нікого спеціально в об’єднання не приймає. Це і певні зобов’язання, членські внески, однак це дрібниці порівняно із тим, яку роботу проводить на громадських засадах мужня жінка Л. Рудавська-Вовк. Членами товариства є ті, яких об’єднує передусім бойківська культура. На Закарпатті це ті, хто походить з Міжгірщини, частини Березнянщини і Воловеччини. Мені, зокрема, довелося відчути спільність народної культури на Міжгірщині, Воловеччині. Коли побувала у церкві, то у розмаїтті вишиваних рушників пізнала частинку своєї землі, у піснях також.
– Чи пропонували Вам організувати презентацію творчості бойків на Закарпатті?
Я думаю, що нема потреби тут якось окремо представляти наших митців, це кожен вирішує для себе. У цю книгу ввійшло тільки четверо закарпатських авторів, але членів є більше, як мені відомо. Скажу лише, що книгу варто прочитати тим, кого поєднала доля із Бойківщиною – самобутнім, дорогим кожному із нас регіоном України.
Для довідки: Всеукраїнське Об’єднання "Письменники Бойківщини" створене 18 липня 2003 року. Очолює об’єднання Любов Рудавська-Вовк – лікар-поетеса з міста Самбора Львівської області.
Серед п’ятдесяти членів об’єднання є члени Національної спілки письменників України, Української Асоціації письменників, Національної спілки журналістів України, члени та керівники регіональних творчих товариств, активісти різноманітних культурних громадських організацій України та зарубіжжя.
В мальовничій перлині Карпат, в м. Турці Львівської області знаходиться головний офіс, музей бойківської книги. Загальний літературний фонд "Письменників Бойківщини" налічує понад 300 книг. У їхньому доробку сотні публікацій у газетах і журналах, історичних та краєзнавчих розвідок, рецензій тощо.
Об’єднання співпрацює з творчими особистостями (художниками, композиторами, співаками), котрі популяризують творчість письменників на різних теренах України та зарубіжжя. А загалом Всеукраїнське об'єднання "Письменники Бойківщини" – це відомі прозаїки, поети, публіцисти, фольклористи, етнографи, які проживають у різних областях України. Співпрацює з творчими колективами, видавцями, музеями, бібліотеками Донецького краю, зокрема, літературним об'єднанням імені В.Сосюри у м. Дебальцеве, міжнародною громадською організацією МАЛІЖ (Малою академією літератури і журналістики). Неординарність об'єднання і в іншому. В ньому є потужна когорта поетів, вірші яких покладені на музику і вони стали популярними піснями.
В об’єднанні проводяться конкурси: літературний – імені І. Франка (тут засновано премію ім. Івана Франка), фольклорно-етнографічний конкурс "Бойківський світ" імені Михайла Зубрицького.