Художники, чорнороби й міліціонери працювали над становленням фінансової служби Закарпаття

У минулому номері "Замок" розповів читачам про перші роки становлення фінансової служби на Закарпатті. Однак зрозуміло, що за всіма складнощами створення структури стояли люди – і місцеві, й приїжджі фахівці працювали над становленням закарпатської фінансової системи. Про найцікавіших із них – друга частина розповіді.

На Закарпаття – після Башкирії  й Самарканду

"Др. Ю.І. Івашко", – приставку "Др." та ще й з великої літери досить дивно бачити перед прізвищем посадовця, призначеного в радянський період Закарпаття. Мабуть, зазначили високоповажний титул лише тому, що це було у найперші дні нової історії нашого краю. 27 листопада 1944 року, після І з’їзду делегатів народних комітетів Закарпатської України, відповідно до перших Декрету й розпорядження, виданого головою Народної ради Іваном Туряницею, уповноваженим у фінансових справах уряду Народної ради Закарпатської України призначили Др. Юрія Івановича Івашка. Назва його посади під час "притирання" Москви й Києва до нової, хай і невеликої, але досить складної територіальної одиниці – Закарпаття, змінювалась тричі: на уповноваженого ресорту (департаменту) з фінансових справ, а трохи більш ніж за рік уже на нині доволі звичне – "завідуючого облфінвідділом".

Юрій (Георгій) Івашко був тутешнім – родом із Колочави на Міжгірщині. Вчився спочатку у рідному селі, тоді на гімназійних студіях у різних містах Австро-Угорщини, відтак – в університетах Будапешта та Праги, здобув докторат юридичних наук з державознавства й правознавства.

Колеги пригадують його як цікаву й талановиту людину. Юрій Іванович вільно володів російсь¬кою, угорською, чеською, німецькою та латинською, а також українською і словацькою мовами.
Трудову біографію п. Івашко почав писарем сільської управи в рідному селі. А з 23 років пов’язав життя із фінансовими органами: понад двадцять років працював на посадах фінансового комісара, фінансового секретаря та фінансового радника фіндирекцій Мукачева, Хуста, Берегова, Ужгорода, що тоді перебували на території Чехословаччини й Угорщини.

На жаль, нинішнім дослідни¬кам жодних документів про дальшу долю Юрія Івашка після звільнення у 50-річному віці не вдалося знайти в обласному державному архіві. Кажуть, він виїхав на постійне мешкання до Чехословаччини.

Із травня 1945 року фінансову службу Закарпаття, як і всі інші, радянська влада взялася посилю¬вати кадрами. ЦК КП(б)У та Наркомфін УРСР відрядили сюди Юрія Савича Ляшенка. Він із Дніпропетровщини, 13 років працював на керівних посадах фінансових органів Дніпропетровська, Ізмаїльської, Ворошиловградської та Харківської областей. У роки Великої Вітчизняної Ляшенка евакуювали до Самарканда, де він працював на посаді начальника обласного управління Ощадкас до 1943 року, відтак його відкликали на роботу до України.

Після Ляшенка знову ж для підсилення кадрів новоствореної області Мінфін відрядив до нас Григорія Івановича Шумілова. Він ще з 1919 року працював у системі Наркомфіну СРСР, спочатку в Стерлітамакському кантонному (повітовому) фінвідділі, пізніше у Башкирському Наркомфіні. У роки війни Григорій Іванович обіймав посаду заступника Наркома фінансів Башкирської АРСР, а згодом – начальника сектора Валютного управління Міністерства фінансів СРСР. Закарпатський фінвідділ Шумілов очолював 12 років – з 1948-го до 1960-го. І навіть був нагороджений... орденом Леніна!

Фінвідділ як кузня кадрів

 Можливо, у зв’язку з хрущовською відлигою, Шумілова змінив уже закарпатець – Іван Іванович Онофрій. "Стаж" його – з 16 років: був у наймах, згодом – чорноробом на будівництві доріг, а в листопаді 1944 року вступив добровольцем до Червоної Армії. 1950 року Онофрія висунули на посаду зав. Хустського райфінвідділу. За рік після закінчення Ленінградської вищої фінансової школи,   56-го, Іван Іванович став заступником начальника облфінвідділу, а 1960 року на два десятиліття – керівником цієї структури.
Найбільш яскравою фігурою серед колишніх керівників обласного фінуправління вважають Миколу Івановича Шаранича.

Він із Великоберезнянщини, одразу після визволення Закарпаття пішов працювати міліціонером у сусіднє село. Згодом став податковим агентом і почав рости кар’єрною драбиною – аж до начальника облфінвідділу у 1980 році. Змінив колегу Юрій Білей, його заступник, уже в незалежній Україні – у квітні 1992-го.

Згодом з невеликою перервою фінансове управління понад п’ять років очолював Володимир Драбюк, а відтак – Тетяна Шаповалова, яку 2005-го змінив нинішній керівник Петро Данилович Лазар. Цікаво, що обоє виросли з найнижчих посад у самому управлінні.

Облфінвідділ дав області чимало талановитих керівників. Зо¬крема, кілька з них у різний час були заступниками голови обласної адміністрації, Марта Гнатівна Волощук очолила новостворену в незалежній Україні обласну податкову, а 2005-го на цю посаду перейшла Тетяна Шаповалова.

Від експропріаторів до білих комірців

Історію фінансової служби Закарпаття нинішні працівники вже головного фінансового управління Закарпатської ОДА старанно дослідили й зібрали розмаїтий матеріал. Кілька років тому видана книга, доповнена новими матеріалами, нині готується до перевидання.

Зокрема, цікаві спогади ветерана фінансової служби Олександра Кікінеші. Після закінчення Мукачівської гімназії він півроку – з березня 1944 – працював практикантом у відділі держдоходів Берегівської фінансової дирекції. Через кілька днів після визволення краю в Берегові був створений окружний фінансовий відділ, у якому Кікінеші працював до січня 1946 року на посадах референта, інспектора.
Ось як він сам описував події тих днів: "28 жовтня 1944 р. Радянська армія визволила Берегово. Тут розміщувалася Угорсько-Королівська фінансова дирекція (управління), яка охоплювала ціле Закарпаття.
На третій день, як пройшов фронт, створили міський фінвідділ для забезпечення коштами лікарні, школи, місцевих органів. Керуючим фінансовим урядом призначили п. Бартотека, який працював у фінансових органах за Чехословацької республіки до 28 березня 1938 р., тобто до дня окупації Закарпаття угорськими військами. Він скликав працівників колишньої Угорської фінансової дирекції до новоорганізованого фінансового уряду. Перш ніж стати до роботи, кожнен кандидат мав пройти так звану виправдавчу комісію для встановлення, чи не брав участі  у війні проти Радянського Союзу.

Створили відділи доходів, бю¬джетний і бухгалтерію. Для вишукування грошових ресурсів використали старі книги обліку податків Угорської фінансової дирекції. Виявляли недоїмки щодо різних податків, працівники перевіряли установи, які припускалися заборгованостей, вимагаючи сплати, описуючи майно. Іншим джерелом доходів було виявлення привласненого майна депортованого єврейського населення й реалізація цього добра. Не оминули й ремісників (столярів, шевців, бондарів, робітників ремонтних майстерень), визначаючи їх доходи й нараховуючи їм податки".

Крім того, що був талановитим фінансистом, Олександр Олександрович – автор сотень картин – краєвидів рідного карпатського краю. Вони давно мандрують світом разом із туристами з Угорщини, Чехії, Словаччини, які охоче купують їх на згадку про перебування в нашій області.

Інший спогад – Давида Денисовича ВОЛОШИНА. Його направили на Закарпаття після закінчення Чернівецького фінансового технікуму 1956 року. "Я дізнався, що молодих спеціалістів, які добре вчилися, переважно залишали на роботі в обласному фінансовому відділі. А я мав усього декілька четвірок, інші – п’ятірки. Начальник відділу кадрів облфінвідділу попросив мене до диплома додати ще й вкладень. Його я не мав: залишив удома. Висновок О. О. Миронова був такий: "Маєш самі трійки, тому й забув удома. Поїдеш в Міжгірський район і там себе покажеш".

Жив і працював у Колочаві. Транспортного зв’язку з Міжгір’ям не було: тільки пішки, через Синевирський перевал. Крім фінансової й податкової роботи, треба було зібрати недоїмки ліквідованого Упомінзагу від домогосподарств: м’яса, молока, шкіри. Списки боржників були дуже великі. Багато дворогосподарств були винні багато цих продуктів. Особливо шкіри – до восьми-десяти штук.

Почув від людей страшні образи, лайки. Одна з них: "Шкіра в мене одна, а ти просиш п’ять-десять штук".
Крім того, по лісах гуляли колочавські розбійники. Було страшно. Постав вибір – втікати додому або працювати. Тільки сором перед батьками втримав мене на роботі. У недоїмці була велика плутанина. Почав розчищати. Люди повірили в мене. Стали розраховуватися за реальні борги.  1967 року за підсумками роботи за рік облфінвідділ преміював мене 1200 карбованцями".
Нині у працівників фінансової системи Закарпаття інші проблеми, але й їх вистачає. Одна з головних – нестабільна нормативно-законодавча база.

– Коли я прийшов працювати у фінансові органи області (на посаду економіста Рахівського райфінвідділу 1984 року), – розповідає нинішній начальник головного фінансового управління області Петро Лазар, – законодавство було більш цілісним, не переінакшувалося так часто, постанови, інструкції відповідали закону. Тепер зміни дуже часто не стикуються між собою, наприклад, між Бюджетним кодексом і Законом про місцеве самоврядування багато розбіжностей. Це особливо турбує, бо місцеве самоврядування не менш важлива і впливова ланка у бюджетній системі. Зміни вносяться часто законом про держбюджет на кожен рік, але при цьому чимало нюансів випускається з уваги. Пам’ятаю, коли я тільки почав працювати, тодішній керівник управління Микола Іванович Шаранич викликав працівника й просив: принесіть мені інструкцію № такий-то 46-го року. Тобто у 80-х діяли ще керівні вказівки перших післявоєнних років, а нині вони можуть змінюватися й упродовж року по кілька разів. На жаль, поки немає єдиної системи, яка б чітко урегульовувала бюджетні взаємини. Залишається сподіватися, що найближчим часом таки нарешті ухвалять Податковий кодекс, внесуть давно назрілі зміни до Бюджетного – і взаємини у фінансовій сфері сприятимуть розвит¬ку територій та держави в цілому.

Але найголовніше, що я хотів сказати, порівнюючи фінансову систему далеких післявоєнних років і сьогоднішню, що як тоді, так і тепер тут працюють відповідальні, професійні, обдаровані і в той же час веселі й життєрадісні люди. Попри всі труднощі, які існували в різні часи, ця червона ниточка, що поєднує хороших фахівців і чудових людей, котрі заслужили повагу та зробили свою професію престижною, тягнеться крізь роки від покоління до покоління фінансистів і, сподіваюсь, не обірветься ніколи.

Теги: Художники, чорнороби, міліціонери, фінансова служба

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати