Закарпаття—Румунія: Пункт пропуску... без пропуску

Тячівський і Рахівський райони Закарпаття мають близько 50 кілометрів спільного кордону з Румунією. Само собою зрозуміло, що по обидві його сторони живуть десятки тисяч близьких і далеких родичів, друзів, знайомих, бізнесових партнерів тощо.

Закарпаття—Румунія: Пункт пропуску... без пропускуТак само зрозуміло, що вони потребують не тільки заочного, тобто телефонного, а й очного спілкування – на українській чи румунській територіях.

Але можливості для цього дотепер були вкрай обмежені: пару пунктів офіційного перетину кордону між двома сусідніми країнами не могли забезпечити оперативний пропуск руху двосторонніх потоків обміну. Тому не важко зрозуміти задоволення громадськості обох країн, коли на міждержавному рівні було досягнуто домовленостей про відкриття ще одних „воріт” на кордоні між Україною і Румунією. З нашого боку вони мали відкриватися у селищі Солотвино, з сусіднього – у населеному пункті Сігет-Мармаціє. Але шлях від домовленостей до їх реалізації виявився довгим і тернистим. І вважати його пройденим до кінця не можна й дотепер.

ЗАТЯЖНИЙ СТАРТ

Не знаю, як розвивалися події на румунській стороні. Але на нашій проект стартував досить кволо, бо згідно з бюрократичними інструкціями він повинен був подолати три етапи. Першим із них був тендер претендентів на спорудження об’єкту. В ньому взяли участь шість будівельних організацій: чотири закарпатських і дві – з інших областей. Найбільш вірогідними претендентами на перемогу вважалися виноградівська ПМК-78, потужна мехколона з Хмельницька і ВАТ „Хустська ПМК-240”. Зрештою, жюрі конкурсу визнало оптимальними пропозиції хустян, яких через 45 днів і було оголошено переможцями тендера. Наступним етапом було виготовлення проектної документації на „ворота” в Румунію, які офіційно називалися міжнародним пунктом пропуску „Солотвино”. Із цим завданням інститут „Закарпатагропроект” впорався у встановлені строки. Але над уточненням окремих параметрів документу спеціалістам ПМК-240 на чолі з Василем Попадинцем довелося попрацювати ще майже два місяці. Позаяк у ньому виявилися серйозні розбіжності по обсягах робіт, кошторису та інших позиціях. Але кінець тендерно-проектного етапу ще не означав початок будівництва пункту пропуску. Бо для того, аби розпочати спорудження об’єкту в натурі, треба було зробити майданчик для всіх передбачених проектом складових митної структури. А це було нелегким завданням. Як показали підрахунки, щоб його виконати, потрібно було завезти на об’єкт 17,5 тисяч кубометрів грунту. Але механізатори ПМК-240 виконали цей напівфантастичний обсяг робіт у вкрай стислі терміни. Нарешті, можна було приступати для зведення всіх споруд об’єкту. А їх було чимало. Крім двоповерхового адміністративного будинку, де мали дислокуватися митна, прикордонна, санітарно-ветеринарна, електронно-пропускна та інші основні служби, потрібно було звести ще кілька допоміжних споруд, які забезпечували пункту перетину кордону повну автономію функціонування. А це вимагало залучення профільних підрядних організацій. Проте голова правління мехколони Василь Попадинець за довгі роки керівництва підприємством накопичив хороший досвід співпраці з надійними партнерами. І був упевнений, що і цього разу вони не підведуть. Так воно і сталося, як прогнозувалося.

НА ДИСТАНЦІЇ БУДІВНИЦТВА

Як уже було сказано вище, бюрократичні узгодження і дозволи на пропускний пункт тривали кілька місяців. Тому безпосередньо на дистанцію будівництва хустські мехколонівці вийшли з твердим наміром не тільки вкластися у проектний строк завершення об’єкту, який становив півтора роки, а й неодмінно перекрити його. Такою була установка ужгородських та київських коридорів влади. І мехколонівці взяли її на озброєння, позаяк були твердо переконані, що в них вистачить і матеріальних ресурсів, і професійного потенціалу, аби впоратися із завданням. Для цього треба було тільки правильно визначити строки і пріоритети введення в дію тих чи інших споруд на об’єкті та відповідальних за них осіб. Василь Попадинець своїм наказом призначив керівником будівництва ветерана підприємства Михайла Голоботовського, майстром – Василя Юришинця і бригадиром комплексної бригади – Михайла Русанюка. Забігаючи наперед, скажу, що це „ударне” тріо виправдало довіру свого керівника. А повертаючись назад, зазначу, що майбутній пункт перетину кордону розпочинався з підведення комунікацій. Буквально за лічені тижні двома незалежними високовольтними лініями на об’єкт прийшов електрострум. Перша лінія довжиною 850 метрів була кабельною, друга, протяжністю близько кілометра – повітряною. У такий спосіб пункт забезпечили безперебійним і потужним енергопостачанням завдяки швидко спорудженій трансформаторній підстанції. Решта все вже було, як кажуть, справою техніки – в прямому і переносному розумінні цих слів. У прямому тому, що машини і механізми в ПМК-240 здебільшого сучасні, надійні і високопродуктивні. А в переносному тому, що технічні навики і високий професіоналізм переважної більшості інженерних працівників і рядових механізаторів підприємства давно відомі вже навіть за межами області. Недаремно ж бо їх керівник Василь Попадинець носить звання Заслуженого будівельника України. Отож не дивно, що всі ці фактори сприяли тому, що солотвинський об’єкт від самого старту споруджувався з випередженням графіку. Щоправда, високі і стабільні темпи робіт довелося знизити до нуля, коли у грудні 2005-го незавершене будівництво довелося поставити на передбачену нормативами зимову консервацію: мінусові температури виключають високу якість будівництва. Але до консервації мехколонівцям вже вдалося освоїти близько мільйона передбачених проектом коштів. Отже коли у квітні наступного року спорудження об’єкту поновилося, трудівники ПМК мали вже надійний запас міцності для відкриття „другого дихання”.

РУМУНСЬКА ПІДНІЖКА

Тут треба сказати, що після розконсервації і погода здебільшого сприяла трудівникам мехколони. Дощі не надокучали, отож працювати можна було, як кажуть, від зорі до зорі. Такий режим роботи вдалося запровадити після реорганізації бригади Михайла Русанюка. Порадившись зі своїми спеціалістами, Василь Попадинець вирішив, що цей структурний підрозділ доцільно сформувати не тільки з професіоналів підприємства, а й із місцевих робітників з відповідними фаховими навичками. Зрештою, зупинилися на тому, що співвідношення перших і других має бути один до двох. Тобто, якщо кількість працюючих на об’єкті становила в середньому 30 чоловік, то в бригаді мало нараховуватися 10-12 працівників МПК і 16-18 робітників із Солотвина. Це дозволяло значно удешевити будівництво. По-перше, місцевим працівникам не треба було виплачувати командировочних, по-друге, їх не треба було підвозити на роботу транспортом мехколони здалеку і, по-третє, за режиму роботи „від зорі до зорі” для них відпадала проблема ночівлі. Здавалося б, дрібниці, але саме з них складається зниження собівартості будь-якого будівництва. А те, що солотвинським „кадрам” інколи не вистачало фахової майстерності, то їм було в кого повчитися. Адже поруч з ними у комплексній бригаді працювали такі „зубри” своєї справи, як екскаваторник Петро Котлан, бульдозерист Олександр Ашихмін, кранівник Микола Юрків, водії Роман Юришинець, Михайло Савар та ін. Саме ця обставина зумовлювала стабільність темпів і хорошу якість робіт на майбутньому пункті перетину українського кордону. Не підводили і вдало вибрані підрядники. Вони не гальмували темпи, набрані будівельниками ПМК-240, йшли крок у крок з ними, а коли треба було розширити фронт робіт, навіть випереджали їх. Отож у керівника мехколони нині є всі підстави сказати добре слово про вклад у спорудження „воріт” до Румунії партнерами. Зокрема, він відзначає підприємця Федора Терентяка, підлеглі якого професійно й які-сно забезпечили електропостачання об’єкта. Те ж саме можна сказати й про асфальтні роботи, які здійснювали працівники Хустського ДРБУ-92 на чолі з Іваном Немешом. І, нарешті, третім підрядним „китом” стало акціонерне товариство „Самбірський завод металоконструкцій” (голова правління Олександр Жук), робітники якого „накрили” пункт пропуску величезним металевим навісом вартістю близько одного мільйона гривень.

Отож у співпраці з партнерами будівельники мехколони, випереджаючи проектний графік і нормативні строки, впевнено йшли до фінішу. Але за крок до нього їм, образно кажучи, підставили підніжку румунські колеги. Справа в тому, що кошти на спорудження митного пункту пропуску нашим сусідам виділив Євросоюз. Тож його представники постійно контролювали хід будівництва, його кількісні та якісні параметри. І коли спорудження румунських „воріт” в Україну вже наближалося до завершення, євроінспектори вирішили завітати у Солотвино. Щоб, значить, порівняти об’єкти однакового призначення по обидва боки Тиси. А порівнявши, за голову схопилися: пункт пропуску, збудований на їх кошти, мало не по всіх позиціях поступався українському аналогу. Румунській стороні в ультимативному порядку було запропоновано довести свою митну структуру до рівня солотвинської. А будівельники ПМК-240, які вже були готові здати свій об’єкт, одержали можливість, не поспішаючи, довести його до найвищих кондицій якості.

ПРЕЗИДЕНТСЬКА НЕПОВАГА

Мехколонівці сповна скористалися відстрочкою, яку одержали завдяки „румунській підніжці”. Спеціалісти підприємства прискіпливо перевіряли всі основні і допоміжні об’єкти пункту пропуску, чіплялися до кожної дрібнички, вказували на найменші недоробки і вимагали їх негайного доопрацювання. У таких турботах проминув практично весь минулорічний вересень. Але в передостанній його день відбулася, нарешті, довгоочікувана подія: здача об’єкту в експлуатацію. Приймальна комісія на чолі з першим заступником голови Тячівської райдержадміністрації паном Йовдієм, згідно з державним актом перебрала міжнародний автомобільний пункт пропуску „Солотвино” під свою опіку. Зауважень щодо якості і відхилень від проекту у членів комісії практично не було. Та й бути не могло, позаяк трудівники ВАТ „Хустська ПМК-240” звикла високо тримати марку підприємства. Залишилася проста і нескладна формальність: урочисто відкрити пункт перетину кордону „Солотвино” для пропуску автомобілів з румунської сторони. А які урочистості без Президента? Чиновники з облдержадміністрації вважали, що – ніякі. Будівельникам з мехколони теж хоті-лось, щоб їх архітектурний ансамбль на кордоні подивився і оцінив Гарант Конституції. Але Віктор Ющенко, на відміну від Петра І, не поспішав урочисто відкрити „прорублене вікно в Європу”. Тим часом його візиту в Солотвині чекали з великим нетерпінням. Воно й зрозуміло: участь Президента у церемонії відкриття стала б для пункту пропуску своєрідною перепусткою, пробачте за каламбур, на пропуск транспорту з сусідньої країни.

Але Віктор Андрійович прилетів у Солотвино з вертолітним візитом лише через три з половиною місяці (!) після здачі пункту перетину кордону в експлуатацію. Я розумію пана Президента: за умов конфронтації з Кабміном і парламентом, де вже йому звертати увагу на якийсь провінційний, хоч і міжнародний пункт пропуску? Але якщо в грандіозні плани Віктора Андрійовича не вписувалася ця подія, можна було не влаштовувати тривалої тяганини, а послати на відкриття митниці хоча б того ж Віктора Балогу. Але Бог з ними, тими трьома місяцями, протягом яких пункт пропуску простоював без пропуску. Набагато гірше те, що на його відкриття не був запрошений жоден будівельник з ПМК-240 – навіть її керівник. Перед Президентом хизувалися „своїм” прикордонним успіхом тільки обласні челядники на чолі з паном Гаваші і його заступниками, котрі досхочу накупалися у променях чужої слави. І тим самим підставили Президента. Адже необізнані з придворними інтригами будівельники мехколони і донині вважають, що неповагу до них виявив особисто Віктор Ющенко.
Олександр ПІДГОРНИЙ, "Трибуна".
31 січня 2007р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Політика

14:25
/ 1
Запрацював додаток для контролю обсервації і самоізоляції: за відмову - штраф
12:49
/ 27
Депутати Свалявщини підписали листа про взяття на поруки депутата-"рекетира" Сацика
16:11
/ 11
На Виноградівщині голова райради може отримати повноваження "політично" звільняти директорів шкіл (ДОКУМЕНТ)
17:55
/ 48
Нардеп Лунченко ультимативно вимагає в Києві призначення "свого" голови Закарпатської ОДА
16:25
/ 11
Закарпаття понад усе: кому Будапешт доручить вести угорців на місцеві вибори
14:34
/ 3
Ринок дозволить українцю вільно приймати рішення – закарпатський нардеп Петьовка
14:12
/ 5
Зеленський і Орбан зустрінуться особисто попри пандемію - МЗС
23:11
/ 1
Ярослав Онищук: "Коли сніг зійшов, то перевали були буквально вкриті тілами…"
20:35
/ 15
Медведчук "наїхав" на закарпатських медиків, що не використовують його експрес-тести без сертифікатів (ДОКУМЕНТ)
02:09
/ 5
Офіційний Будапешт і його сателіти на Закарпатті не прокоментували вирок польским екстремістам за підпал офісу ТУКЗ в Ужгороді
01:41
/ 1
Громадян України в Угорщині "в цей особливий період" не будуть штрафувати за протерміновані документи – Сійярто
01:13
/ 2
Сійярто: "Є надія, що в рамках української адмінреформи створять район з центром у Берегові"
11:19
/ 6
Угорський президент позбавив громадянства 8-ох закарпатців
19:57
/ 16
Президент звільнив голову Воловецької РДА Рогову, що лобіювала ВЕС на Боржаві
17:31
/ 2
У Польщі засудили паліїв офісу Товариства угорської культури
01:45
/ 49
У Чомі на Берегівщині КМКС висадив 100 дубів ностальгії за Великою Угорщиною і втратою нею Закарпаття
00:04
/ 10
Ректор Закарпатського угорського інституту Ілдика Орос склала повноваження керівника вишу
19:48
/ 5
Закарпатський нардеп від "Слуги народу" Кривошєєв самоізолювався через контакт із хворим на короновірус нардепом
16:59
/ 9
В Ужгороді ветерани і добровольці попередили владу з приводу капітуляції
00:19
/ 11
У Берегові КМКС створив організацію для захисту фермерів-угорців в умовах земельної реформи
19:56
/ 8
Мер Берегова Бабяк орендує сам у себе елітний джип (ДОКУМЕНТ)
00:28
Спостерігачі ОБСЄ в ОДА з'ясовували ситуацію на Закарпатті
13:54
/ 9
Сійярто летить до Лаврова напередодні українсько-угорських переговорів щодо НАТО
05:07
/ 19
В Ужгороді Нацкорпус і ветерани палили фаєри під стінами ГУ НП
20:22
/ 5
У депутата з Широкого "засвітилися" акції мільярдних компаній (ДЕКЛАРАЦІЯ)
» Всі новини