ДЖЕРЕЛО НАУМОВОЇ ДОБРОТИ

Мова в нього яскрава, образна, наповнена несподіваними порівняннями, точними визначеннями, бурхливими емоціями, свідомою відразою до банальних слів і стандартного виразу почуттів.

Знаємося давно, ще з юності. Запам'яталося, як Наумова мати пригощала нас смачними варениками, а майбутній художник наліво й направо сипав жартами. Невгамовний життєлюб з характером ніжним, поетичним, він, як магнітом, притягував до себе друзів.

Майстерня у Наума Захаровича - під самим дахом. Це його світ, і бувають тут лише його друзі. Світ особливий, і аура тут особлива. Десь там, внизу, залишаються запорошена бруківка, вуличний шум і гам, а тут - спокій і тиша і... картини, на яких природа, наче жива. І не треба слів, не треба нічого говорити.

Просто стоїш, як зачарований. І забуваєш про клопоти, про ту суєту суєт, яка так часто нам заважає бачити навколишню красу. У багатьох країнах побував Наум Захарович. Йому не раз пропонували залишитися, обіцяли гори-доли, а він повертався додому, на своє горище, у свою майстерню, де так приємно пахне фарбами і наче
лавандою. Повертався із США, повертався з Кореї, Австралії, Голландії, Японії...

Разів сім виставляв свої роботи у Голландії. Остання поїздка також була в голландське місто Найкерк на запрошення благодійних фондів. Усі зібрані кошти, а це понад шість тисяч євро, віддав для придбання мікроавтобуса для Ужгородського центру «Дорога життя». Автобус з підйомником, і дітям - з обмеженими можливостями легше пересуватися, вони тепер можуть і мандрувати. Дякуючи дружнім зв'язкам художника із зарубіжними колегами, ужгородські діти часто відпочивають за кордоном.

Художник з відомим іменем, Наум Репкін за фахом енергетик. Не знаю, як хто, а я, повертаючись пізно ввечері додому, згадую його добрим словом, якщо вулиця освітлена, бо він начальник Міськсвітла. Але то - його робота, а от творчість
за мольбертом - то святе, то - для душі. Його картини, як і він. сам, викликають особливу симпатію. І не дивуюся, що ними захоплювались і у Франції, і в Росії, і у Фінляндії. Я вже не кажу про Угорщину. В Америці, в Манхеттені, у рамках всесвітньо-відомого показу художніх робіт мав навіть свій павільйон.

Вочевидь, до вподоби глядачам припав ліризм картин Наума Захаровича. Вони якісь сонячні, випромінюють тепло. Навіть зима у Рєпніна настільки гарна, що навіть не думаєш про холод. У кожної пори року - свої принади і, оглядаючи картини цього художника, любиш і ранню весну, і спекотне літо, і вітряну осінь.

Люблять Рєпкіна і в Ужгороді. Він декілька років тому визнавався в номінації «Кращий художник» в конкурсі «Людина міста». Нагород у Рєпніна не бракує. Із Стокгольму він привіз Золоту медаль за перше місце серед ветеранів із плавання, із Нью-Йорку - медаль учасника Всесвітньої виставки «Арт-Експо». Є й інші нагороди.

На початку своєї трудової діяльності Наум Захарович трудився на Ужгородщині черговим на пульті управління Оноківської гідростанції. Несе ця людина світло людям у прямому і переносному значенні. І хочеться побажати Науму Захаровичу світлої дороги у творчих пошуках. І завжди повертатися з далеких поїздок додому. І хай недоброзичливці дивуються з того, що не залишився ні в Японії, ні в Америці. їм цього не зрозуміти. У них нема майстерні під самим небом. А я його розумію: добре там, де нас нема.
Марія ЛЬВІВСЬКА

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати