ДИВНАЯ НОВИНА

— Дозволите пощедрувати, - на порозі стояли двоє дівчаток у шапочках. – Ну що ж, - розвів я руками. Щедрівка була короткою, але щирою.

Через десять хвилин другий дзвінок у двері. На цей раз – свої.

– Тату, ми з Васьою наколядували 14 гривень! – гордо простягає малий жменю гривень і копійок. Ого! – чухаю я потилицю. – І як вам це вдалося?

– Та ми обійшли наш будинок і сусідський! – розрум’янілий син-п’ятикласник задоволено шморгає носом.

Ну звичайно! Як я не здогадався? У нашому будинку небагато мешканців. Всі один одного добре знають. Попробуй тут дитині не дати гривню. Жлобом назвуть на віки-вічні. Одне слово, психологічний тероризм. А ви кажете, не та молодь росте!

- Синку, і що з тебе виросте? – плескаю його по плечу.
- Бізнесмен! – задоволене відказує він.

Різдво цього року така ж, як зима. Виявляється, ось яке воно: глобальне потепління. Якщо так далі піде, то Ужгород півроку буде борсатися в багнюці. Як і все сонячне Закарпаття. Тепер наші курорти будуть відомі своїми „грязями”.

Дивовижно, як погода впливає на настрій. У газетах друкують поради лікарів і психологів, як краще переносити теплу зиму. Дожилися!..

А, може, все-таки не погода є визначальною. І не дебільна українська політика. І не довколишня сірість та одноманітність. Може, наш настрій все ще залежить від нас.

От був днями у Львові. Дерева в ілюмінації, народ просто на вулицях купкується, колядує. Стоять на майданах чужі і свої, старі й молоді, виспівують, обіймаються. Цигани ті взагалі підігнали авто до дороги, розклали на капоті горілку з чарками, врубали екзотичну музику і почали танцювати просто на проїжджій частині. Машини сигналять, водії чортихаються, а їм хоч би що. Я підійшов, запитую: що за радість така у людей? „Різдво!” – відповідають мені смугляві і безтурботні обличчя.

Он воно як! А пам’ятається і Ужгородом колись ходили вертепи. І ми перебиралися в чорта, жида та ангелів, аби повеселити знайомих. І колядувалося тиждень до зірвання голосу. І колядників було – не перелічити. І не ховалися від них за глазком броньованих дверей. І пилося. І їлося. І хотілося. І моглося.

Тепер, здається, все це з кожним роком кудись безповоротно відходить. На зміну нашим бетлегемам приходить бетмени. Хто з наших дітей бачив справжній закарпатський бетлегем – зі страшними масками, овечими гунями, цоркотливими ланцами. Зате бетмена бачили всі! Навіть я.

А, може, ми просто старіємо?

Зима, братці, зима...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати