- Дарію Степановичу, звідки у вас таке незвичне для нашого регіону ім’я?
- Не можу назвати точної причини того, чому батьки дали мені ім’я давніх персидських царів, але для Тернопілля, де я народився в 1933 році, воно не є таким уже й незвичним. Може, мода тоді була така, а може, до того спонукала освіченість моїх батьків. Річ у тім, що мій тато був священиком, а мама - вчителькою. З Тернопільщини наша родина переїхала на Львівщину, а коли батько в 1942 році помер (він мав хворе серце, а під час війни ліків нам знайти не вдалося) - у Львів. Там я вступив до політехнічного інституту на спеціальність “Будівництво автошляхів”, після навчання 15 років жив і працював у Молдавії, а коли там почалися міжнаціональні заворушення й російських викладачів викидали прямо з вікон вищих учбових закладів, зрозумів, що варто повернутися в Україну. З усіх міст ми з дружиною обрали Ужгород. Тут у 1968 році всі дороги були геть зіпсовані танками та важкою військовою технікою, яку “гнали” на Чехословаччину, а тому місцеве шляхово-будівельне управління № 58 шукало спеціалістів для ремонту автошляхів та будівництва нової дороги через Карпати (стара була непридатна для пересування ракет та військової техніки через численні серпантини). Так у 1970-му я й опинився в Ужгороді.
- Збирати поштові марки почали з дитинства?
- Так. Мої батьки активно листувалися й постійно отримували багато кореспонденції. То були переважно листівки, або, як ми їх тоді називали, поштові картки. Оскільки ми жили в глухому селі, небагатому на дитячі розваги, я почав збирати ті листівки: годинами роздивлявся малюнки, сортував, а потім обережно ховав у спеціальну скриньку. На жаль, ця моя найперша “колекція” не витримала війни та переїздів і не збереглася донині, але, безперечно, поклала початок моїй любові до філателії. Пізніше, у Львові, я захопився збиранням поштових марок більш серйозно. У 1945 році в місті відкрили спеціалізований магазин, де можна було дешево купити радянські марки, то я їх збирав, потім деякий час ні, але згодом все одно повертався до улюбленого хобі.
- Чим вас привабила філателія?
- Розумієте, поштова марка дає нам можливість вивчати світ: його історію, флору і фауну, мистецтво, життя відомих людей та багато іншого. Розглядаючи марку, можна без візи подорожувати планетою і навіть Всесвітом, дізнаватися про всі події, які відбуваються. Звісно, жоден філателіст не займається тим, що збирає геть усі марки, які видаються у світі, частіше за все люди обирають для своєї колекції тему, якою найбільше цікавляться. Наприклад, на одній виставці я бачив стенди, присвячені звичайній жабі, - їхній автор багато років колекціонує марки, які зображують лише цих тварин. Є такі, що збирають лише техніку, хтось цікавиться космосом - це все справа смаку й уподобань. Мені ж подобалося все, я ніяк не міг визначитися з однією темою, тому почав колекціонувати всі марки, що виходили на теренах Радянського Союзу.
- Скільки марок налічує ваша колекція тепер?
- Важко сказати навіть приблизно. У мене є всі марки Радянського Союзу з 1961 по 1990 роки та незалежної України. Крім того, маю й окремі позаколекційні: кілька довоєнних, велику добірку чехословацьких 20-х років минулого століття, закарпатські листівки й конверти домарочного періоду, британську марку 1865 року із зображенням англійської королеви і навіть марку, яка побувала на космічній станції. Власне, найбільше уваги тепер я приділяю новій колекції, яка присвячена обігу поштових марок Чехословацької Республіки на теренах Закарпаття з 1919 по 1939 роки. Почалося все з того, що до моїх рук потрапила велика кількість “кубиків”, тобто 100 однакових поштових марок, обгорнутих паперовою стрічкою. Не знаю, чому філателісти в ті роки збирали саме по 100 штук, але таких марок мені подарували в сумі аж 105 тисяч. Якось узимку я помітив, що багато з них мають штемпелі, на яких добре видно назву населених пунктів і поштових відділень. Я дізнався, що тоді у краї працювало 96 поштових відділень, і подумав: добре було б зібрати марки з усіх цих відділень. Цілу зиму я лише тим і займався, що прискіпливо оглядав і сортував кожну марочку і врешті відібрав 52 тисячі з потрібними мені штемпелями. З 96 поштових відділень не знайшов штемпелів лише двох, із сіл Лалово та Загаття, - інші 94 склав у ще сиру, але дуже цікаву колекцію.
- Чи були в нас на Закарпатті випадки крадіжок марок?
- Знаєте, хоч я і не чув про те, щоб у когось із моїх колег були в колекціях справді коштовні марки, їх не раз обкрадали. Нефахівці ж просто не розуміють, що, до прикладу, та моя британська марка 1865 року не має майже ніякої матеріальної цінності, бо їх тоді випускали чи не мільйонним тиражем, і дорого продати їх крадії просто не зможуть.
- Збирання марок є вашим хобі чи способом заробітку?
- Звісно, на Закарпатті є філателісти, котрі промишляють тим, що їздять по Європі, купують там марки і продають їх потім місцевим фанатам цієї справи, але я таким ніколи не займався. Продав колекцію марок лише раз (то було довоєнне радянське зібрання), та й то досі про це жалкую.
- А як до вашого захоплення ставляться рідні?
- Дружина ніколи не була в захваті від мого хобі, але й не мала нічого проти нього. Думав, що хоч діти успадкують мою любов до філателії, але ні вони, ні онуки, на жаль, не виявляють цікавості до колекціонування поштових марок.
- Спілка філателістів нині відчуває брак молоді?
- Так, молодих стало суттєво менше. Колись клясер із марками мав кожен радянський хлопчик, а тепер діти радше жуйку собі куплять, аніж марку. Звісно, в цьому винна не лише сама молодь, але й політика держа-ви. Згадайте, у Радянському Союзі філателія була більш ніж доступною: марки, листівки тощо коштували копійки, тож дозволити собі придбати їх могла кожна дитина. Нині ж “Укрпошта” провадить зовсім не зрозумілу для мене політику. Марки стали досить дорогими (до прикладу, за красиво оформлений малий аркуш із 12 марок слід віддати близько 40 гривень), а для того, щоб підняти коштовність української марки на світовому філателістичному ринку, тепер ще й планують обмежити їхній тираж (раніше випускали 200 тис. примірників однієї марки, тепер же тільки 50 тис.). Також нова дирекція “Укрпошти” значно скоротила кількість спецпогашень (під це скорочення потрапило і святкове погашення конверта, випущеного спеціально до 100-літнього ювілею Золтана Шолтеса) і, зіславшись на економічну скруту, закрила єдиний спеціалізований журнал “Філателія України”. Тепер ми взагалі залишилися в інформаційному вакуумі й не знаємо, що нового відбувається у вітчизняній філателії, які марки, конверти та спецпогашення готуються побачити світ.
Думаю, такі кроки значно зменшать кількість українських філателістів. Пам’ятаю, в радянські часи фанати цієї справи так само відреагували на урядову пропаганду. Коли на всіх поштових марках з’явилися червоні прапори й комуністичні лозунги, філателістам стало нецікаво збирати такі одноманітні марки, і багато хто покинув колекціонування.
- Чи цінується у світі українська марка?
- Знаєте, попри все, що я сказав раніше, наша держава має безліч талановитих людей, котрі працюють над тим, щоб українська марка була якісною та красивою. Художнє оформлення в нас дійсно є дуже високим - і це беззаперечно визнають усі філателісти світу. Прикро лише, що для самих українців вітчизняна марка стає все менш доступною.
- Правда, що марки вашої колекії бачив Президент Ющенко?
- Так. На святкуванні 70-ліття Карпатської України в березні цього року мене запросили виставити 2 стенди з усіма марками, присвяченими або так чи інакше пов’язаними з Карпатською Україною. Віктор Ющенко оглянув їх із великою цікавістю, мені ж пощастило бути присутнім на всіх урочистостях, проведених до цієї дати. Разом з “Укрпоштою” філателісти краю навіть організували цікаву естафету. Із 6 по 15 березня ми провели естафетну пошту містами й селами Закарпаття, ставили календарні штемпелі на конвертах. Почали зі столиці Гуцульської республики - села Ясіня, а закінчили столицею Карпатської України - Хустом, усього ж об’їздили 19 населених пунктів краю.
- У філателістичних виставках участь берете?
- Був учасником 3-х: у Сімферополі, Львові та Чернівцях. До речі, на останній отримав срібну медаль у розділі “Традиційна філателія” за 5 стендів із конвертами зі спеціальними поштовими штемпелями України за 1992-1997 роки. Там же репрезентував стенд із колекцією поштових марок чехословацької доби на Закарпатті, але ця робота поки нагород не отримала - надто вже в сирому вигляді я її повіз.
- Чи залишають вам марки час на ще якесь хобі?
- Звісно. Наприклад, я активно займаюся розробкою штемпелів для спецпогашень і на сьогодні є автором 10-х закарпатських штемпелів, таких, як “100 років від дня народження Степана Клочурака”, “Рахову - 550 років”, “60 років з дня проголошення Карпатської України” тощо. Раніше брав участь у випуску журналу “Закарпатський філателіст”, який, на жаль, був закритий. Крім того, полюбляю малювати, особливо гірські пейзажі, а ще збираю автографи відомих людей (маю автограф Валентини Тєрєшкової та кількох інших космонавтів, Едіти П’єхи тощо). Люблю перечитувати старі листівки, які в різні часи потрапили в мої руки. Є серед них написані різними мовами, всіх я не розумію. Але ті, що можу прочитати, перечитую годинами. Ось, я приніс і вам кілька, подивіться. Тут бабуся словацькою пише своїй онучці неймовірно гарним каліграфічним почерком, буквально вимальовуючи для малої абетку, а там у мене листування батька із сином, котрий перебуває у концтаборі. В цих листівках і листах стільки шанобливості та шляхетності, що хапає за серце. Послухайте, як вони звертаються один до одного: “Вельмишановний”, “любимий” тощо. У них же мова була зовсім іншою, ніж зараз.
- Дарій Степанович, плани на майбутнє виношуєте?
- Я вже немолодий, тому починати збирати марки на якусь нову тему не бачу сенсу. Хочу ще зробити експозицію “Про що розповів поштовий штемпель”, в якій кожен спеціальний штемпель на конверті присвячений певній події. А ще довести до ладу колекцію чехословацьких марок зі штемпелями закарпатських поштових відділень. Я десь нещодавно вичитав рецепт довголіття, в якому один дідусь радить випивати щодня одне сире яйце та з’їдати зранку натщесерце 5 волоських горіхів - мовляв, це дозволить продовжити життя на довгі роки. Вирішив перевірити на собі, бо маю зі своїми марками ще дуже багато цікавої роботи.