Різдво швабів Закарпаття

Довіра нас, галичан, до дещо замкнутих першокурсників-швабів з’являлася наприкінці року, коли вони найшвидше привозили з дому до гуртожитків смачні їства з різдвяного столу, пояснюючи, що їхні родичі – римо-католики. Мало хто з тих знайомих залишався у Львові, бо прагнули повернутися до рідного Закарпаття. Нині ж годі шукати їх там: одні повиїздили до Німеччини, інші – до Австрії.

“Ще не так давно ми мали 11 парафій, де відправляли Богослужіння німецькою мовою, – розповів мукачівський єпископ РКЦ Антал Майнек. – А перед Другою світовою війною німці жили практично в кожному закарпатському місті, чимало німецьких поселень було й у сільській місцевості”.

ВЕЛИКІ НІМЕЦЬКІ ПЕРЕСЕЛЕННЯ

У тамтешніх церковних хроніках зафіксовано, що німці почали осідати на південному Підкарпатті ще до приходу татар. Іще 1141 року поблизу сучасного Берегового поселилися саксонці. Після татарської навали угорський король Бейла IV, який володів цими землями, знову запросив туди німців, які осіли в Мукачевому та на його околицях. Нове організоване переселення німців до Закарпаття припало на XVIII століття після входження Закарпаття до складу Австро-Угорщини. 1726 року архієпископ граф Лотгар Ференц Шенборн придбав у Закарпатті маєток, що перейшов до його кревних, котрі розвинули в краї різні промисли, зокрема, з видобутку руд і виплавлення металу, переробки деревини, виробництва скла. Німці й австрійці осідали в низинах гірських рік, які впадали до Тиси, а також засновували свої поселення далеко в горах серед лісів.

Так вони з’явилися в Усть-Чорній, де найменше сонячних променів у всій Україні. В сусідньому селі Німецькій Мокрій кажуть, що в них випадає найбільше опадів в Українських Карпатах. Примандрувавши з різних земель, німці принесли із собою різні діалекти та говірки, народні звичаї; тривалий час трималися осібно. Називали себе швабами.

ПРИХІД "ВИЗВОЛИТЕЛІВ"

Ніхто із сусідів інших національностей не нарікав на них, бо трудолюбиві шваби були неконфліктними. Глибоко побожні, вони навіть у невеличких поселеннях обов’язково зводили маленькі храми. Лихо принесла їм восени 1944 року Червона Армія. 13 листопада надійшов наказ усім чоловікам німецької й угорської національностей віком від 18 до 50 років зголоситися до найближчих військових комісаріатів. Там їх затримали й, оголосивши фашистами, під вартою відправили до сталінських концтаборів (Закарпаття тоді офіційно перебувало в складі Чехословацької держави). З трьох тисяч репресованих закарпатських німців дві третини не повернулися додому. Тим часом встановлювалася нова радянська влада, за розпорядженням якої розпочали нищення німецьких садиб і святинь.

Літня Марія Гойс – одна з тих швабок, хто скуштував усіх благ “визволення”.

“Як і всі діди-прадіди, я народилася в Синяку, яке ми називаємо по-німецьки Blaubad, – поволі мовить жінка. – Перед війною тут жило понад 60 швабських родин. Чоловіки працювали в лісі, а жінки поралися вдома. Всі тутешні шваби жили однією дружньою громадою. Наприклад, коли в когось було весілля, то готувалися всім селом. На Різдво всі ходили одні до інших, від хати до хати. Із сусідніх сіл приходили вітати нас русини з вертепом, й було так гарно та весело. Раптом прийшли з-за гір руські, сказали, що “фашистам нічєво нє положено”. А вже 6 березня 1946 року нас повезли на каторгу до Сибіру. Висадили аж у Тюменській області на лісорозробках. На засланні познайомилася з майбутнім чоловіком Фердинандом, швабом з Іршавського району. Лише 1957-го нам дозволили повернутися додому, але на місці своїх садиб ми побачили голі місця, або ж хати заселили люди з інших сіл. Тому довелося купити для житла звичайнісінький хлів. Там із трьома діточками сідали до Святої вечері аж до 1961 року, коли спромоглися побудувати власну хатину”.

Старенька показала мені єдину свою реліквію, з якою не розлучалася навіть у неволі, – видрукуваний німецьким шрифтом довоєнний молитовник, який слугував також підручником рідної мови для дітей.

ПАТЕР ЙОЗЕФ

Коли шваби повернулися до Синяка, то дуже зраділи, побачивши зачинену кірху, проте невдовзі за розпорядженням районної влади святиню розвалили тракторами. Марії та Фердинандові Гойсам довелося шукати діючий на Закарпатті римсько-католицький храм, щоб обвінчати та охрестити дітей. Шваби, які повернулися, жили тихо, аби не накликати чергової біди. Чоловіки знову пішли на лісорозробки, а частина жінок влаштувалася до праці в місцевій бальнеологічній здравниці, що набула рангу всесоюзної. Санаторій звів для своїх працівників дві “хрущовки”, й на тому розвиток радянського Синяка завершився.

Відтак його зарахували до списку неперспективних населених пунктів. Без жодної святині це віддалене гірське село щороку все більше деградувало морально, згадує о. Йозеф Трунк, який приїхав із Німеччини душпастирювати серед закарпатських швабів. Почав доїздити також до Синяка, де відправляв Богослужіння в тимчасовій каплиці у приміщенні школи. А наприкінці літа 1997-го на місці зруйнованої церкви звели нову. Нині там красується величний духовний комплекс: храм Воздвиження Чесного Хреста, реколекційний дім, каплиця-грот, пам’ятник св. о. Піо, фігури Святої Діви бідних із джерелом і високий хрест із розп’яттям і фігурою Пресвятої Діви Марії.

Священик доклав чималих зусиль, аби до кожної оселі, без огляду на національність господарів, провели газ. Восени завозив капусту та картоплю малозабезпеченим. Німецький священик став найшанованішою та найавторитетнішою особою в селі. Десятиліттями невінчані просили його дати їм церковний шлюб і сідали за катехизм разом зі своїми дітьми й онуками. Зверталися за порадами. Влітку він збирає дітвору й возить до Німеччини, на екскурсії до Києва, Львова. Патер Йозеф, як усі називають священнослужителя, почав відправи німецькою мовою. Навчався української, а місцевих дітей учив німецької. Згодом уже відправляв двома мовами. Тепер здебільшого українською, навіть проповіді виголошує, бо із села за нетривалий час емігрували до Німеччини й Австрії всі німецькі сім’ї. Зосталося лише декілька мішаних родин, і то не відомо, чи надовго.

ІСУСИК НА ДОЛОНЯХ

Патер Йозеф щоразу довго відмовляв кожного, хто подавав документи на виїзд, однак марно. Пояснюють просто: дуже шкода покидати Закарпаття, але за кордоном є робота, рівень життя значно вищий. Сам отець Йозеф Трунк твердо каже, що не має наміру залишати Синяк, бо, на його думку, до храму Божого прийдуть інші люди, які теж потребуватимуть священика. А скільки паломників приїздить сюди, та й курортники щодня навідуються.

Сутінки швидко впали на єдину в ущелині вуличку з високою церковною вежею. Разом із вечірньою зорею навколо храму спалахує безліч різнокольорових вогників на ялинках. У гроті-каплиці видніється вертеп, а у святині перед вівтарем молодь і діти розпочинають виставу про народження Божого Сина. Перед початком Служби Божої отець Йозеф вносить до храму на долонях маленького Ісусика. Після завершення Літургії кожен із присутніх теж зможе потримати Його перед покладенням до ясел.

А на порозі вже стоять колядники з сусіднього села. Далі ходитимуть оселями, від Різдвяних свят за григоріанським календарем до Різдва за юліанським. До речі, отець Йозеф Трунк окремо для вірних східного обряду, котрі приходять до латинського храму, відправляє Богослужіння в їхній Святвечір.

"НЕХАЙ ЗНАЮТЬ, ЩО ТАКЕ РІЗДВО"

Пані Лариса Сарканич, чия мама – швабка, тепер одна з небагатьох готує за місцевими рецептами страви до святкового столу: курячий суп – поливку, тушковану капусту з копченою ковбасою, колдуни з тіста на сметані й усілякі смаколики. За бесідою торкаємося майбутнього Синяка. Одну з характерних швабських хат патер Йозеф викупив і мріє з часом перетворити її на музей. Решта порожніх садиб руйнується. Лише окремі з них перебудовують. “Приватна власність” – табличками з такими попередженнями рясніють навколишні схили, де впродовж усього року рубають дерева, прокладають електромережі, трубопроводи та дороги, на яких звичними стали джипи зі столичними номерами. Нові круті господарі, зокрема й із великих східноукраїнських міст, на місці швабських хатин і угідь швиденько зводять кольорові палаци й обносять їх мурами.

“Може, наступного року підемо туди колядувати, – жартують у гурті перебраних хлопців. – Нехай знають, що таке Різдво”.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати