Володимир Рудейчук: "Мусимо протиставити масовій культурі, що агресивно наступає, свою рідну, національну"

- Володимире Васильовичу, ви пропрацювали в галузі культури понад 30 років і, звичайно, маєте великий досвід роботи та свої міркування з багатьох проблемних питань. Проаналізуйте, будь ласка, в якому стані перебуває нині культура на Закарпатті?

- Порівняно з минулими роками бачимо великі зміни. І це закономірно, адже прийшла інша епоха, змінилися й вимоги часу, а з ними - пріоритети та культурні цінності у суспільстві. Маю на увазі події, що мали місце в кінці 80-х років минулого століття і розпочалися десь із приходом до влади Михайла Горбачова, який успішно розвалив “Союз нєрушимий”. От тоді культура й переживала свої найважчі часи. Раніше клуб був своєрідним епіцентром культурного життя як села, так і міста. Кожне, навіть невеличке село, як правило, мало свій клуб, де регулярно проводилися різні культурно-масові заходи. Відзначу, що тоді там працювали досить висококваліфіковані кадри із середньою або ж вищою професійною освітою. Нині, як свідчать звіти з районів області, які ми в Центрі культури вивчаємо й аналізуємо, ситуація змінилася не на краще. Кількість фахівців-професіоналів зменшилася, що відоб-ражається на загальному стані справ у галузі культури. Скоротилася кількість клубів, крім того, вони нерідко кардинально змінюють профіль роботи. Часом у них відкриваються генделики, ставляться ігрові автомати тощо. А це руйнує високу культуру й породжує асоціальну, і навіть кримінальну.

- Що ж робити, аби суттєво змінити ситуацію?

- Щоб покращити роботу клубних закладів, потрібно прийняти “Закон про культуру” і, звичайно, покращити матеріально-технічну базу, а це нова техніка, обладнання тощо. Нині для проведення будь-якого культурно-масового заходу потрібна сучасна якісна апаратура. Повинен відзначити, що, наприклад, у 60-80-ті роки минулого століття ситуація була набагато краща. Можу це стверджувати, адже вивчав архівні матеріали в ході написання книжки “Розвиток аматорського мистецтва Закарпаття”, яка вийшла друком 2008 року. Тоді аматорське мистецтво активно підтримувалося на державному рівні, добре фінансувалося. Адже в той час воно було важливою складовою комуністичної ідеології, колективним агітатором і пропагандистом радянської системи. Старше покоління добре пам’ятає, що майже кожен завод чи колгосп мав свій художній творчий аматорський колектив. Нині такі колективи існують лише при міських та районних будинках культури, сільських клубах, дитячих музичних та школах мистецтв. В області їх залишилося трохи більше 150. Переконаний: роль мистецтва у суспільстві останніми роками несправедливо недооцінюється.

- Для порівняння заглянемо в наше минуле.

- Гадаю, аналіз потрібно розпочати ще з повоєнного періоду, коли Закарпаття увійшло до складу УРСР. У листопаді 1945 року був створений Закарпатський обласний будинок народної творчості, що відіграв велику роль у культурно-мистецькому житті краю. У своїй роботі він керувався дуже конкретними настановами, мав чітко визначені завдання. Зокрема це соціокультурна і просвітницька діяльність із метою активізації громадськості та залучення широких верств населення до вирішення державної політики в галузі культури, духовного зростання і гуманізації нашого суспільства, ствердження загальнолюдських цінностей. Основним завданням Будинку народної творчості було надання всебічної організаційно-методичної допомоги клубним закладам на місцях, зокрема з питань організації діяльності аматорських об’єднань, колективів художньої самодіяльності, розвитку творчості народних умільців тощо. Актуальним залишалося й навчання культосвітніх працівників, керівників аматорських колективів, майстрів народного мистецтва, а також вивчення, узагальнення й поширення досвіду роботи кращих працівників. Усе це сприяло культурному та духовному розвитку населення. До слова, мало хто знає, що свого часу заклад очолювали відомі діячі культури: Андрій Коцка, Іван Кручаниця, Василь Поляк, Василь Кобаль, Василь Сможаник, Іван Канюка й інші. У кінці 40-х та протягом 50-х років посади методистів займали відомі представники куль-турної сфери - письменник Юрій Гойда, композитори Петро Милославський, Євген Шерегій, заслужені діячі мистецтв України Дезидерій Задор, Іштван Мартон, художники Федір Манайло, Адальберт Борецький, хормейстер Антон Контратович та інші, які закладали основи культурного життя краю.

Нині роботу Будинку народної творчості успішно продовжує Обласний організаційно-методичний центр культури, який я очолюю вже другий рік. Його завдання трохи змінилися відповідно до нових вимог часу. Він створений для надання методичної допомоги клубним закладам, методистам районних відділів культури з метою підвищення кваліфікації клубних працівників. Крім того, ми опікуємося збереженням, відродженням і розвитком народних художніх промислів нашого краю. З цією метою проводяться різні культурно-мистецькі акції: фестивалі, виставки, конкурси тощо. Ми відстежуємо й вивчаємо, в якому стані перебувають художні промисли, маємо базу даних про майстрів, котру постійно поновлюємо.

- Що, на ваш погляд, гальмує діяльність Центру культури?

- Результати роботи, в першу чергу, залежать персонально від кожного нашого працівника, від того, наскільки ефективно він трудиться, від його професіоналізму та зацікавленості. Хотілося би повноцінного фінансування, тоді з’явилися б ширші можливості для реалізації поставлених перед нами завдань. Бажано було б покращити й матеріально-технічну базу, забезпечити фінансування видань спеціальної літератури, регулярні поїздки в райони з метою вивчення народних художніх промислів на місцях тощо.

- Яке завдання закладу в період наступу масової культури, що є наслідком процесів глобалізації світу?

- Ці процеси розпочалися не сьогодні і навіть не вчора. Але в останні десятиріччя вони проходять особливо динамічно у зв’язку зі швидким розвитком науки і техніки, зокрема засобів комунікації та телебачення. Важливу роль відіграв винахід комп’ютера та супутникового телебачення, що робить поняття кордонів умовним. Адже маємо можливість безперешкодно спілкуватися з усім світом, можемо дивитися телевізійні та слухати радіопрограми країн Європи, Америки, Азії та Африки. У підсумку спостерігаємо взаємозв’язок і взаємовплив культур різних народів. Нині простежується падіння впливу донедавна домінуючої у світі американської масової культури. Пригадую, вона активно розпочала свій наступ ще в 70-х роках, а у 80-х, з приходом до влади М.Горбачова з його “перебудовою”, розгорнулася її експансія на неосяжних просторах Радянського Союзу. Ті, кому сьогодні за 50, добре пам’ятають цей період в історії нашої країни. Закордонна музика заполонила ефір. Зміни спостерігались і в програмах телевізійних каналів, що чи не щодня демонстрували закордонні фільми, як правило, американські. Потрібно сказати, що не найкращі зразки американського кінема-тографа. Також помітними були зміни в образотворчому мистецтві, що майже повністю втратило свою ідеологічну роль. Масово, наче гриби після дощу, з’являлися авангардисти, модерністи, концептуалісти тощо. Усе це, звичайно, не могло не вплинути на формування сві-тогляду молоді. Виросло покоління “споживачів” західної масової культури, прихильників американського способу життя. Тоді було престижним одягатися в закордонне, слухати закордонну музику, дивитися фільми. Особливо помітним стало зневажливе і зверхнє ставлення молоді до народної культури, яка асоціювалася в неї з селом. Складається враження, що все це робилося тоді зумисне, з певною метою.

Але національна народна культура нині все ж почала відроджуватися, і це радує, вселяє надію. Національна самосвідомість громадян дедалі зростає. З’являється розуміння проблем, що постали перед суспільством, як з боку регіональної влади, так і центральної. Мусимо протиставити масовій культурі, яка агресивно наступає, рідну, національну, що сягає своїм корінням у глибину тисячоліть і сприймається нами на рівні підсвідомості. Інакше ми станемо безликою “біологічною масою”, якою дуже легко маніпулювати. Адже нація, котра втратила своє обличчя, не має національної ідеї, культури, втрачає й власний осібний шлях, свою роль в історії людства, більше того, з часом і державну незалежність.

- У чому вбачаєте важливість збереження та відродження народних художніх промислів та народного мистецтва загалом?

- Народне мистецтво - це той ґрунт, з якого проростає кожна національна культура. Саме народна творчість визначає її обличчя. Народне мистецтво за характером - синтетичне, безпосередньо пов’язане з трудовою діяльністю людини і представляє матеріальну та духовну культуру одночасно. Корінням воно сягає в глибину тисячоліть, зберігаючи у своїй основі міфопоетичне відчуття світу. Питання “Хто ми, звідки й куди йдемо?” завжди було актуальним і залишається таким для кожного народу, нації чи навіть певної етнічної групи. Відповідь можемо дати тільки через глибоке вивчення народного мистецтва та культури загалом. Національна культура - це те, що відрізняє одну націю від іншої, а вона, як було сказано, виростає з народного мистецтва. Тому нація, яка дбає про своє збереження, повинна перш за все підтримувати народне мистецтво. А художні промисли - до слова, одна з вагомих частин мистецтва, важлива невід’ємна складова культури, тому не випадково Міністерство культури і туризму опікується цією проблемою.

- Нещодавно пройшли огляди районних творчих звітів аматорських колективів. Ви як хореограф які колективи хотіли б відзначити і чому?

- Огляди засвідчили високий професійний рівень підготовки багатьох колективів художньої самодіяльності. Але порівнювати можна тільки одножанрові гурти. Особливо хочу виділити ті колективи, репертуар яких базується на фольклорному матеріалі народів та етнічних груп, що проживають на Закарпатті. Зокрема це зразковий дитячий ансамбль народного танцю “Джерельця Карпат” (худ. керівник - заслужений працівник культури України М. Сачко), зразковий дитячий ансамбль народного танцю “Веселка” (керівник Л. Петрецька), зразковий дитячий ансамбль танцю “Турянська долина” (худ. керівник - заслужений працівник культури України І. Пастеляк), народний вокально-хореографічний ансамбль “Словенка” (худ. керівник С. Симочко, балетмейстер О. Хижун), народний ансамбль народного танцю “Ритм” (керівник Т. Сабов), народний ансамбль угорського танцю “Сонях” (художній керівник М. Шютів), народний хореографічний ансамбль “Писанка” (керівник О. Хижун). А якщо говорити про колективи сучасного танцю, то тут хотілося б відзначити народний самодіяльний шоу-балет “Сучасник” (керівник - заслужений працівник культури України О. Яцканич), зразковий дитячий хореографічний колектив “Арт” (керівник Н. Середа) та народний ансамбль сучасного танцю “Арабеск” (керівник Тетяна Ковач). У цих колективах проводиться систематична робота над підвищенням професійного рівня, артистизму виконання, що й засвідчили концертні програми творчих звітів.

- Над чим працюєте нині, Володимире Васильовичу? Що плануєте?

- Зробити хотілося би багато… Нині продовжую займатися систематизацією та аналізом даних, пов’язаних із діяльністю хореографічних колективів Закарпатської області, розробкою методичних матеріалів для їхніх керівників. Веду дослідницьку роботу, записую автентичний хореографічний фольклор, який, сподіваюся, стане у пригоді всім шанувальникам народного мистецтва.

Теги: Ужгород, обласний центр народної творчості, мистецтво, самодіяльні, фольклорні, творчі звіти

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати