Таємниці Драгівського монастиря на Закарпатті

Як відомо, центрами православної ідентичності та аскетизму були монастирі. Одній із таких святинь на Хустщині, а саме Свято-Архангело-Михайлівському жіночому монастирю у селі Драгові-Забрід, присвячена нова книга краєзнавців Андрія Світлинця та Сергія Канайла.

У минулому з-під їхнього пера вийшла праця про історію Свято-Серафимівського монастиря в селі Приборжавське Іршавського району. Названа історична розвідка була схвально оцінена науковою громадськістю краю та започаткувала окремий напрям у крайовій історіографії.

Щоб розкрити поставлене перед собою завдання, авторам довелося добре попрацювати у різних архівних установах. Більшість документів з давньої історії монастиря А.Світлинець та С.Канайло виявили у фондах Державного архіву Закарпатської області. Не менш важливі факти були знайдені у поточних архівах Мукачівсько-Ужгородської та Хустсько-Виноградівської православних єпархій, архіві Драгівського монастиря, приватних колекціях. Важливим є також той факт, що автори не відкинули й наративні джерела. До книги залучено спогади багатьох респондентів: монахинь, близьких і родичів чернецтва, жителів навколишніх сіл.
Дослідники проаналізували й відповідну наукову літературу. Це праці істориків М.Лучкая, Ю.Жатковича, І.Панькевича, Василія (Проніна), Ю.Данильця, В.Фенича. Окрасою книги є численні фотоілюстрації, що відобразили свята та будні монастиря в Драгові.

Слід зазначити, що це видання є першим комплексним дослідженням історії Драгівського монастиря з XVIII ст. до нашого часу. А. Світлинець та С.Канайло розглядали діяльність монастиря на фоні політичного розвитку краю. Це дало їм можливість виявити особливості державно-церковних відносин та ставлення різних режимів до православної чернечої святині.

Від старожилів села авторам удалося записати переказ, згідно з яким на околицях Драгова ще у XIII ст. проживали монахи. Очевидно там було створено один із скитів Угольського монастиря. Ця версія може бути цілком імовірною, але, на жаль, не вдалося знайти архівних документів, щоб підтвердили це припущення. У той же час А.Світлинець та С.Канайло виявили джерело, за яким заснування монастиря в Драгові відноситься до 1705 р. На думку краєзнавців, причина постання обителі в Драгові та інших селах Мараморощини (Бедевлі, Вільхівцях, Бороняві, Бичкові) приховувалася в намаганні зміцнити православну церкву та перешкодити поширенню унії. Фактично монастир заснувала сільська громада Драгова на землі місцевого жителя Степана Рішка. У 1706 р. православний єпископ Йосиф Стойка (1680—1711) освятив невелику монастирську церкву. За словами авторів, перший монастир був присвячений Покрові Пресвятої Богородиці, а першим його настоятелем був ігумен Герасим (Шустяк). На початку 1730-х років монастир став тимчасовою резиденцією останнього Марамороського єпископа Досифея Феодоровича.

Згідно з іншим переказом, у 1761 р. монастир було знищено за наказом місцевого поміщика Ілош-вая. Прийнявши цю розповідь за основу, автори на архівному матеріалі підтвердили, що в Драгові справді проживав землевласник з таким прізвищем. Крім того, він постійно конфліктував з монахами. Удокументі середини XVIII ст. значиться, що всі ченці Драгівського монастиря померли внаслідок хвороби (епідемії). Проаналізувавши великий пласт інформації, А.Світлинець та О Канайло прийшли до висновків, що Драгівський монастир від часу свого заснування і до закриття "зберіг старе православне віросповідання і не входив до сфери впливу Мукачівської греко-католицької єпархії".

Відновлення монастиря у Драгові автори відносять до 1935 р. Головну роль у цьому процесі відіграв виходець із с.Іза на Хустщині - ієромонах Вікентій (в миру Василь Орос). Згодом із навколишніх сіл до обителі прийшли благочестиві дівчата, що й склали першу жіночу чернечу громаду.

Автори книги приділили значну увагу вивченню життєвого шляху Вікентія (Ороса). Вони зібрали всю доступну на цей час інформацію та підготували ґрунтовний нарис про будівничого скиту. Показовим у біографії о.Вікентія є той факт, що він мав безпосереднє відношення до відновлення та заснування скитів у Драгові, Углі, Городилові, Ізі. На долю о. Вікентія випало засудження його радянською владою за неправдивими звинуваченнями та перебування у таборах Сибіру. Однак, попри всі страждання, він завжди залишався гідним пастирем свого стада.

Радянська влада не принесла для монастиря нічого доброго. Хоча черниці й розбудовували обитель, але влада постійно тримала їх під контролем. Згодом монастир було обкладено податками, в нього конфіскували більшість землі, а 26 липня 1960 р. і зовсім ліквідували.

Друге відродження обителі відбулося на початку 1990-х років. Сестри відбудували старі споруди, звели нові житлові корпуси, побудували храми.

Теги: Хуст, Виноградово, монастирі, Драгово, історія, монахи

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати