Пекельна купіль у закарпатських Лумшорах (ФОТО)

Село Лумшори - водолікувальний курорт ще з австро-угорських часів. Тутешні підприємці пристосовуються до нових умов господарювання, й сюди тягнуться спраглі оздоровлення українці та іноземці

Пекельна купіль у закарпатських Лумшорах (ФОТО)

Це невеличке село розташоване на краю української географії – на Закарпатті. Але, зважаючи на кількість і громадянство іноземних туристів, що тут тепер бувають, Лумшори – місцина цілком європейська. Тут на всіх вистачає лісу, водоспадів і свіжого гірського повітря.

Старосвітське джакузі

Після невеличкого дощу пахне свіжою глицею. Дорога прямує в гори... Колись я тут уже бував, тож їду селом у пошуках славетних лумшорських чанів не навмання.

Певно, слід пояснити сутність водолікування в Лумшорах, яке тут практикують іще з XVII сторіччя. Ви заходите до дерев’яної колиби, тільки без даху. Посередині, замість шинквасу, стоїть чавунна посудина, наповнена мінералкою. Її підігрівають дровами на відкритому вогні. В чані лежить кілька камінців. Ви залазите всередину (в цьому саморобному джакузі вміщуються інколи ще 4–5 людей), а меткий гуцул, котрий підкладає хмиз під чан, варить вас на повільному полум’ї. Як відчуєте, що кров починає кипіти (хоча насправді воду гріють не більше ніж до +45°C), вискакуйте! За кілька кроків – прохолодний гірський потік. І влітку, і взимку процедура відбувається просто неба.

Усі таким чином оздоровлені згадують казку про Горбоконика, де схоже варили (щоправда, в молоці) головного персонажа, й він виліз із казана красенем і розумником. І майже всі після цієї процедури кажуть, що "пройшли тренування перед пеклом".

Рухаюся вглиб села. Шляховики кладуть асфальт – точніше, латають покриття. При цьому сказати напевно чи дорога асфальтова, чи ґрунтова, важко. Раніше вона прошивала село наскрізь повз турбазу "Полонина" й прямувала вище, вгору. Піднімалась уздовж річки Туричка з її численними водоспадами до невеличкого гірського озерця й перетворювалася на туристичну стежку десь на полонині Руна.

А нині? Ось раптом на дорозі виростає шлагбаум. Невже я десь поворот пропустив? За огорожею – будка охорони. Питаю в дядька: "Мішу знаєте? Як до нього проїхати?" Гуцул відкриває проїзд: "Як не знаю… Їдь прямо, на розвилці – праворуч".

Виявляється, шлагбаум вирішило поставити на дорозі загального користування керівництво туристичної бази як такий собі психологічний захист: "щоб чужі не вешталися". Хто не знає секрету – хай розвертається або ж платить за стоянку й далі йде пішки…

Міша – так по-тутешньому називають Михайла Ворожильника. А ще тут є Володя, або Володимир Ап’ярі. Обидва – власники лумшорських чанів. Конкуренти й закляті сусіди.

Мокра сага

"Колись, за радянських часів, обидва бізнесмени працювали на базі "Полонина", – розповідає мені місцеву сагу мешканка Лумшор пані Марія. Непогано їм велося на потужному туристичному підприємстві з розвиненою інфраструктурою. Обидва були інструкторами з туризму, екскурсоводами. Народ із усього СРСР мріяв пройтися туристичними стежками Перечиншини. Міша водив горами відпочивальників, а згодом став барменом. У часи горбачовського "сухого закону" це було особливо вигідно, хоча й доволі небезпечно. Володя, крім туризму, захоплювався фотографією, розносив туристам недешеві тоді кольорові знімки на згадку про перебування в Карпатах – як додатковий сервіс. Так і осіли обидва в Лумшорах, хоча й не місцеві.

Пекельна купіль на ЗакарпаттіМіша в 1990-ті роки набрався досвіду підприємця, а вже в новому тисячолітті розбудував "Колибу" – так зараз зветься чималий ресторанний комплекс, зведений на місці радянської турбазівської колиби. Володя мешкає через потік, за мостом – у будиночку, де раніше розташовувалися фотолабораторія й бібліотека. "Отак вони й прихватизували, що зуміли, – каже пані Марія. – Але досі не можуть остаточно ні землю поділити, ні мінералку".

Як нагадування про чималі запаси лікувальної води біля річки стирчить нова бурова вежа.

Мінералка з підігрівом

"Та то для Міші буримо, – каже Толян, мешканець Мукачева. – Ми тутки три місяці вахтовим методом, уже пробурили 150 метрів".

Отже, свердловина з’явилася недарма – Міша виглядає підприємливим бізнесменом. Крім того, що тримає ресторан із вишколеним персоналом, він ще чекає на доставку вже третього чана для водних процедур, відлитого саме під його замовлення. Цього разу – місткістю на десять людей.

Михайло Ворожильник першим здогадався облаштувати на річці контра­стні міні-купальні для кожного казана, щоб із гарячого стрибати в холодне. Він же прагне стати першим у Лумшорах приватним власником свердловини з мінеральною водою. А біля неї ще збирається спорудити й міні-готель.

Розширюватися є куди. Три чани на його обійсті – це, виявляється, не так уже й багато: попит на купання останні кілька років просто шалений. "Тепер ми приймаємо замовлення тільки за повною попередньою оплатою", – задоволено каже бізнесмен. Полікуватися в сірководневій мінеральній купелі приїжджають і зі сходу України, й із сусідніх Словаччини та Угорщини. Купання в гарячій, переважно артезіанській або й річковій воді, стає модним і далі по Закарпаттю: подібні чани вже встановлені й діють у сусідньому селі Кострино, на Свалявщині, та й в обласному Ужгороді є. Дехто практикує й фітованни – коли у воду додають відвар лікувальних трав.


Курортники-старожили


"А ми чан не збираємося ставити, – з московським акцентом промовляє пані Ольга, власниця однієї з лумшорських "зелено-туристичних" садиб. – Мінералку тягнути до нас далеко".
Ольга Фейка колись приїхала в Карпати з Москви відпочити. Тут, на базі, познайомилася з майбутнім чоловіком і лишилася. Мешканців у неї зараз небагато – відбила криза. Однак роботи по садибі, де з чоловіком живе й працює, чимало: "А ще дров на зиму треба знаєте скільки? Шість вантажівок по 600 гривень машина, от і порахуйте. Газ, упевнена, сюди ніколи не підведуть". А туристи приїжджають і взимку, й умови за свої гроші хочуть отримати пристойні.

Подружжя також має квартиру в Ужгороді. Але їм подобається в Лумшорах. Це лише за 45 кілометрів від обласного центру. Та й не тільки їм: землі в селі вільної вже не знайдеш. Ось тут, показує пані Ольга, якийсь митник будується, там далі – податківець: "А он наші сусіди – лумшорські дачники-першопрохідці". Колись у 1980-х непоказну хатинку ті люди придбали за 500 радянських рублів.


Врятований антикваріат


Чанів у Лумшорах я нарахував із півдюжини. З’явилося на старовинному курорті й кілька "зелених" садиб, досі працюють дві радянські туристичні бази, де готові прийняти поціновувачів гарячих купань.

Розмовляю з іншим бізнесменом – Володимиром Ап’ярі. Він обурюється діями конкурента Міші, який почав самовільно бурити свердловину і, мовляв, цим порушив природні водяні пласти. Поруч місцеві теслі лагодять паркан.

"Йой, та й файний нись бов динь! Рано іще семої не було, ай ми з Іванком пуйшли на вокзал, – чути розповідь одного з будівельників. – Потюм удвіз мене Іванко у варош, зустрілисьме нашого цімбора Хруста і мало посиділи у кафе. Так там файно боло!"

Повз мене раз по раз пробігає хлопчина, носить якісь цурки. "Ти чий будеш?" Малий киває головою в бік гуцула, який щойно виголосив монолог про кафе. "Ненько твій?" – "А то!"
Одинадцятирічний Дімка – балакучий і роботящий хлопчина. Щодня з батьком їздить із сусіднього села в Лумшори працювати. Йому подобається в такий спосіб проводити канікули. Піднімається о сьомій та й їде маршруткою сюди – подає дрова, аби підтримувати вогонь під чаном. Балачка в нього значно зрозуміліша, ніж у батька.

"А в чані купався?" – "Що? Джекі Чан?" – хлоп’яга стає в позу каратиста, але, побачивши свого працедавця Володю, хутко хапається за хмиз.

"Після армії в мене боліла шия, мучили поліартрит, виразка, – розповідає Тижню пан Ап’ярі. – Тут через день приймав сірководневі ванни й практично вилікувався. Пив водичку – й виразка затяглася. Тож коли вода мені допомогла, у 1980-х влаштувався працювати на тутешню турбазу. Тепер я – мєсний абориген. Ходжу в гори з сином, друзями. Й обов’язково після кожного походу – в купіль".

Це не складно: в пана Володимира мінералка просто на подвір’ї б’є з-під землі. А біля джерела – традиційний лумшорський чан. Особливий, виготовлений у XVII сторіччі. Його історію вислуховую як детектив.

У період пізнього СРСР чавунну ємність, за різними версіями, чи то забули неподалік мінерального джерела, чи викинули як непотріб. Пан Володимир: "Валявся перекинутий під деревом оно там, а я встановив його, щоб можна було користуватися всім, хто любить "поваритися" за старовинною технологією. Ходила до чана одна бабця, не лінувалася збирати дрова в лісі, от вона собі купалася. А так із села мало хто приходив. Бо у ваннах на турбазі скупатись завжди було простіше – заплатив 40 копійок, повернув кран із гарячою мінеральною водою, та й кайфуй".

Настали нові часи – початок 1990‑х. "Турбаза розпалася, – веде далі бізнесмен. – Поки я лазив по Карпатах, був відсутній близько місяця, цей чан хтось потягнув – уже на металобрухт. Тоді, власне, все цупили – й кочегарку, й труби… Але вдалося врятувати – викупив оцей антикваріат у якоїсь фірми, де він лежав і очікував відправки на металургійне підприємство. Тоді я його на старе місце встановив і міцно зацементував, щоб крадії й трактором не витягли. До речі, мені вже кілька людей казали, що такий самий чан бачили у Віденському музеї".

Ось так відновилася в Лумшорах епопея старовинного купання в гарячій мінеральній воді.

"Український Тиждень"
14 серпня 2009р.

Теги: Лумшори, курорт, чан, джакузі, мінеральна вода, туризм

НОВИНИ: Соціо

11:22
Запис мого діда і сепаратне святкування Паски
11:11
/ 1
У Ракоші Вишківської громади попрощалися з полеглим Героєм Святославом Корнійчуком
20:19
/ 4
В Ужгороді на об'їзній депутати-"слуги" планують "роздерибанити" понад 1 га землі із заниженням вартості в 10 разів
21:59
/ 20
На Закарпатті було зроблено спробу дестабілізації шляхом перекриття доріг "через мобілізацію". Поліція звільнила проїзд
18:44
/ 36
Головою Ужгородського міськрайонного суду переобрано Віктора Данка
18:38
На війні поліг Віталій Петах зі Страбичова Мукачівської громади
02:00
/ 29
Комбат Руслан Каганець: "Без людей виграти цю війну неможливо. Ми не зробимо мільйон роботів із штучним інтелектом, які за нас воюватимуть"
00:32
/ 1
Відсьогодні на Закарпатті розпочалася нерестова заборона
21:48
Біля Солотвинського солерудника виявлено смітники, пластикові пляшки в карстових проваллях і забруднення потоку Глод
16:44
/ 3
В Ужгороді пойдуть чемпіонат України з велоспорту-МТБ та чемпіонат області
11:26
/ 4
На війні з росією поліг Ігор Сакало з Горінчова Хустського району
10:53
У лютому споживчі ціни на Закарпатті в цілому не зросли – статистика
11:15
"Щасливі діти" запускають новий цикл відновлювальних ретритів для мам із дітьми "Сила Карпат"
10:56
/ 6
В Усть-Чорній на Тячівщині попрощалися з полеглим Героєм Октавіаном Коненком
22:53
/ 3
У понеділок в Сваляві проведуть в останню дорогу полеглого 21-річного Героя Василя Томащука
22:20
/ 2
У Великій Копані попрощалися з Віталієм Чонкою, що загинув на Запоріжжі ще торік у червні
15:31
У лютому в порівнянні з торішнім груднем ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 1,4%
14:57
Торік на Закарпатті прийняли в експлуатацію житла на 17,8% більше, ніж у 2022-му
14:10
/ 1
Кабмін перерозподілив освітню субвенцію на 2024 рік: місцеві бюджети Закарпаття втратили 2,4 млн грн
23:00
/ 3
На війні поліг ровесник Конституції України Василь Цьока з Крайникова Хустської громади
18:40
/ 1
Загинув Герой з Вишківської громади Святослав Корнійчук
11:17
/ 1
У Берегові діти принесли додому з річки стару протитанкову міну
10:45
В Ужгороді попрощалися з полеглим Героєм Михайлом Козаком
10:35
/ 3
Сьогодні, в четвер, у Буштині попрощаються з Героєм Іваном Рущаком
11:29
/ 7
Державний "Ощадбанк" долучиться до приватного нищення унікального високогір'я Карпат вітряками
» Всі новини