Конфлікт по-імстичівськи. Прихожани повиносили речі школи-інтернату з монастиря

– Зібралося більше 30 прихожан і повиносили інтернатівські речі, – розповідає настоятель монастиря отець Климентій. – Людям увірвався терпець: хочуть, аби монастир був монастирем. Вони не проти школи-інтернату. Але хай би діти навчалися й проживали у пристосованих для того приміщеннях, бо служби Божі та молитви мають проходити у спокої, а не перериватися криками дітей. Міністерство України у справах національностей, міграції та культури своїм наказом 1995 року офіційно зареєструвало Імстичівський Свято-Михайлівський монастир як пам’ятку архітектури й містобудування національного значення. Приміщення руйнується, його ніхто не ремонтує.

З архімандритом Климентієм оглядаємо територію монастиря й інтернату. Обитель побудована у формі літери "П". На стінах лівобіч, де був розміщений спальний корпус інтернату, обсипається штукатурка. На задньому подвір’ї монастиря є статуя Божої Матері. Навколо – високі бур’яни. Отець Климентій каже, що тут, під келіями монахів, діти ганяють м’яча, нормального спортмайданчика заклад не має.

 В Імстичеві проживає 2700 чол. З 750 сімей 380 є прихожанами Свято-Михайлівської церкви. До монастиря приходить багато людей і з довколишніх сіл – тут тричі в році правиться відпуст: на Вознесіння Господнє (свято перехідне), на Різдво Пресвятої Богородиці (21 вересня) та на Михайля (21 листопада).

Прихожанин Юрій Пітра, каже, що громада хоче, аби святиня набула такого ж значення, як до приходу совєтів на Закарпаття:

– Нашому монастиреві 348 років. Він завжди був духовним оплотом християн, окрім радянських років. Де таке чувано, аби монахи й вірники молилися, а поряд діти пиячили, влаштовували гульки, вмикали музику на повну котушку? – обурюється чоловік.

Імстичівський греко-католицький чоловічий монастир заснований 1661 р. уродженцем села Іваном Зейканом, який заробив гроші, будучи на службі в російському посольстві у Відні, працюючи педагогом при царському дворі. Спершу обитель складалася з дерев’яного корпусу келій, малої церкви та господарських споруд. З ініціативи єпископа Андрія Бачинського 1772 р. почав споруджуватися сучасний монастирський комплекс. Цегляну Свято-Михайлівську церкву тут зведено 1798 р. У квітні 1950 р. радянська влада закрила єдиний діючий на той час греко-католицький монастир Закарпаття. 1951-го року тут розмістили допоміжну школу-інтернат І–ІІ ступенів для дітей із розумовими вадами.

1992 року Імстичівський монастир частково – церкву й чотири келії – було повернуто ченцям Василіанського чину святого Йосафата. 24 грудня 2002 року між Іршавською райрадою, Провінцією отців Василіан Найсвятішого Спасителя в Україні та настоятелем Імстичівського монастиря була укладена відповідна угода, згідно з якою Іршавська районна рада зобов’язалася упродовж 6–7 років передати обителі все нерухоме майно, яке йому належало раніше і яке, відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійних організацій", Указу Президента України від 21 березня 2002 року "Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій", підлягає поверненню у власність релігійних організацій безоплатно.

– Упродовж останніх років листуємося з багатьма інстанціями. Дехто просить ще зачекати, а деякі навіть відповіді не дають. Відновлена Провінція Святого Миколая Василіанського Чину Св. Йосафата в Україні, яка об’єднує й Імстичівський монастир, надіслала листи голові Іршавської районної ради Петрові Станку й Президентові України Віктору Ющенку, але відповіді ані від одного, ані від другого не отримали, – о. Климентій приносить копії згаданих та інших документів, які підтверджують ним сказане.

 Директор школи-інтернату Петро Клепар відмовився від коментарів.

– Коментарів не даю ніяких і нікому, доки обласне управління освіти не ухвалить якогось рішення. Ми мирно уживалися з монахами, то хочемо й надалі так жити, а всякі журналісти пишуть те, що хочуть, і кому як треба. Монахи забрали своє, конфлікту нема, – сказав пан Клепар.

В Імстичівській шко­лі-інтернаті навчається 66 учнів із розумовими вадами віком від 7 до 16 років. Педагогічних працівників – 37 та 24 чоловік обслужного персоналу.

Начальник управління освіти і науки Закарпатської облдержадміністрації Михайло Мотильчак цю ситуацію коментує так:

– Монахи попередили нас офіційним листом, що після закінчення навчального 2008/2009 року спальні приміщення інтернату будуть повернуті монастиреві, тим більше, що термін угоди між обителлю й Іршавською райрадою спливає у грудні цього року. Інтернатівські речі складено у звільнені приміщення. Наразі нема 1-го, 2-го та 6-го класів. Щороку кількість дітей з розумовими вадами в області зменшується. Проблем із нашими вихованцями не буде – частина залишиться на місці, частину буде переведена до інших аналогічних закладів, які не заповнені. Про вихід із ситуації вели розмову з колективом. Пенсіо­нерам запропонували піти на заслужений відпочинок.

Пан Мотильчак додає, що нині вже виготовлено документацію на будівництво школи-інтернату в Імстичеві на 144 учні, кошторисна вартість якої становить 28 млн грн.

– Таких грошей в обласному бюджеті нема, до того ж зведення нового закладу не є доцільним, – зазначив чиновник.

Депутат Іршавської районної ради Денис Добра каже, що, незважаючи на звернення Імстичівської громади, депутатів села, монахів, працівників інтернату, ніхто палець о палець не вдарив, аби вирішити проблему.

– Не відомо, чому всі мовчать про заморожений довгобуд? – знизує плечима пан Добра. – У 1993–94-му роках в Імстичеві заклали чотири фундаменти для інтернату в екологічно чистому мальовничому місці. Один корпус навіть витягли й накрили. 1995-го будівництво заморозили. Торік із обласного бюджету було виділено 200 тис. грн на перепроектування. До мене, як до депутата, постійно звертаються ченці, люди, працівники інтернату. Довгобуд можна виставити на аукціон. Впевнений, що інвестори знайдуться й робочі місця будуть. Там можна звести чудовий санаторій, тим більше, що під комплекс виділено півтора гектара землі.

У звільнених монастирських келіях триває ремонт.

– Ми хочемо відродити духовні традиції, бо монастир завжди був паломницьким центром. Та й монахам ніде жити, тому нас тут тільки четверо. Роботи вистачає: як бачите, внизу будуємо велику двоповерхову відпустову каплицю. До того ж провадимо просвітницьку діяльність, – додає архімандрит Климентій.

Теги: конфлікт, монастир, Імстичево

13 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати