Ужгород: Невидимі фортеці і бар'єри словацько-українського кордону

Близькість кордону та наявність зручного автомобільного переходу в напрямку на країни Центральної Європи в післявоєнній історії міста асоціювалось з коротким і ємним поняттям – „європейські ворота країни”. Ужгородці добре пам’ятають 50-і – 70-і роки минулого століття, коли ці ворота в буквальному сенсі були „на замку”, а через прикордонний перехід в день проїжджали, можливо, кілька авто. У 80-і роки співробітництво з „братньою соціалістичною Чехословаччиною” трохи пожвавилось. Обмін делегаціями і навіть комбайновими загонами для боротьби за високі врожаї зернових стали звичними, як і традиційні Дні Дружби радянського і чехословацького народів на кордоні до Дня Перемоги. На них, принаймні представники радянсько-партійної номенклатури області і міста мали рідкісну можливість скуштувати якісне пиво та вільно придбати заморські фрукти під акомпанемент ідеологічних промов і концерту на нейтральній території.

Майже від початку періоду незалежності України і до вступу Словаччини до ЄС прикордонний перехід поблизу Ужгорода пережив бурхливий період масового переміщення людей, товарів і автотранспорту. А на усьому відрізку у 97 км українсько-словацького кордону від гірської ділянки і стику з польським кордоном у Великоберезнянському районі - аж до Чопа сталися суттєві зміни. Залишимо експертам аналізувати причини різкого зниження бар’єру нелегального проникнення мігрантів через українсько-словацький кордон за роки незалежності України. І особливо – у його так званій „зеленій” гірській зоні. Можливо, колись хоча б частково проясниться і стане відомою правдива інформація про тисячні потоки нелегальних мігрантів, про „бізнесменів –мільйонерів”, що організовували ці потоки та чиновників в різних правоохоронних структурах, які дахували цей „бізнес” і, звичайно ж, були у долі від прибутків.

Факти залишаються фактами: у 90-і роки і на початку нинішнього століття жорсткість охорони і митного контролю усіх західних кордонів України у порівнянні із радянським періодом суттєво знизилась як за технічними параметрами і засобами, так і за людським фактором. І те, що проникало час від часу у ЗМІ про затримання чергової партії нелегалів чи крупної контрабанди – насправді було і є лише невисокою вершиною айсберга, що й досі плаває в мутних водах нашої перманентної кризової реальності. Схоже, ситуація різко змінюється. Нині на всьому відрізку українсько-словацького кордону, який водночас став кордоном Європейського Союзу і Шенгенської зони, вибудовується неприступна фортеця, подібна до жорстких і непрохідних кордонів, які свого часу створив на своїх рубежах СРСР. Лише зараз до будівництва такого укріпленого кордону Європейський Союз долучив країни-члени ЄС на східних кордонах, у т.ч. й Словаччину. Отже, нині все навпаки у порівнянні з радянським періодом.

Автор на минулому тижні був учасником чергового українсько-словацького семінару, який проводився в рамках проекту „Партнерство задля розвитку: розбудова словацько-української транскордонної співпраці”. Проект, підтримуваний Урядом Словаччини за т. зв. Норвезьким грантовим механізмом, у співпартнерстві виконують Словацька Асоціація сприяння зовнішній політиці та Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) у м. Ужгороді.

Актуальність і значимість цього проекту диктується нинішніми реаліями геополітичних змін у Центрально-Східній Європі після вступу цілого ряду країн колишньої „соціалістичної співдружності” до ЄС, а невдовзі – і до Шенгенської зони. Його головна мета – мінімізувати наслідки тих викликів і загроз, які спричинює введення Шенгену для жителів прикордонних регіонів і України, і Словаччини.

Як мінімізувати? Співкоординатори проекту – керівник Пряшівського відділення Асоціації і відомий словацький експерт з питань транскордонного співробітництва Владімір Бенч та директор РФ НІСД у м. Ужгороді, Заслужений діяч науки і техніки України і визнаний експерт з питань зовнішньої політики і прикордонної співпраці Світлана Мітряєва обґрунтовано вважають: через всебічну підтримку і активізацію людських контактів і співпраці в усіх можливих сферах співробітництва; через посилення інформаційної роз’яснювальної роботи серед жителів Закарпаття щодо потенційних можливостей нових правил оформлення шенгенських віз та дозволів в рамках угод про малий прикордонний рух.

В цьому процесі мають бути задіяні також і усі структури, що займаються оформленням віз та дозволів, здійснюють митний і прикордонний контроль по обидва боки кордону. Саме тому на цей раз учасниками семінару стали близько 15 працівників прикордонних і митних служб, що розташовані на Закарпатті, а також – представники громадськості області.

А загалом багатотисячною цільовою групою проекту є підприємці, представники органів державної влади, місцевого самоврядування і неурядового сектору, науковці і експерти, журналісти і митці. Всі вони задіяні в різного роду семінарах і конференціях, шість з яких уже відбулися в різних містах Словаччини за участі українських команд і делегацій. Як відмітив у своєму вступному виступі на останньому семінарі у словацькому містечку Стакчині Генеральний Консул Словацької Республіки у м. Ужгороді пан Маріан Сладечек, подібні проекти є надзвичайно корисними і в інформаційному, і в роз’яснювальному планах. Вони дозволяють, з одного боку, краще прояснити нововведення візової політики ЄС і Словаччини, а з іншого – скористатись усіма потенційними можливостями чинної угоди між Україною та ЄС щодо спрощення умов візового режиму у зв’язку із введенням Шенгену.

Доповідь Світлани Мітряєвої на семінарі була присвячена узагальненому аналізу кількаетапного моніторингу візової політики і практики діяльності консульських установ країн – ЄС, розташованих у Закарпатті. Зокрема, із задоволенням було відмічено, що в Генеральному Консульстві Словаччини у м. Ужгороді за останній час відбулися помітні позитивні зрушення у роботі: з’явились можливості попереднього запису по телефону та через Інтернет, отримання консультацій у ранішні години. Вирішено спростити процедуру оплати за послуги у святкові дні, коли банківські установи в місті не працюють. Процент відмов у наданні віз знизився з 7 до 2,5 відсотка, що цілком „вписується” в шенгенську практику. Важливо і те, що змінилось на краще відношення працівників Генконсульства до відвідувачів, тоді як на прикордонних переходах подібних змін, на жаль, не відбулося.

Учасники семінару прослухали також ґрунтовні і змістовні презентації словацьких експертів і науковців з питань зовнішньої політики і транскордонного співробітництва Владіміра Бенча та Владіміра Білчіка з Асоціації сприяння зовнішній політиці Словаччини та Юрая Бузалка з Університету Яна Коменського в Братіславі.

Їхні доповіді – презентації загалом різко розходилися в оцінках з тією жорсткою практикою візової політики і пропуску на прикордонних переходах, які за останній рік – два культивуються у відносинах з Україною урядовими структурами Словаччини. Наша делегація була надзвичайно приємно здивована тим, що громадськість Словаччини досить негативно сприймає намагання окремих політиків Словаччини показово згортати свої відносини з Україною і на противагу – посилювати контакти з Росією. Як сказано було в одній з доповідей словацького експерта – „Деякі словацькі політики дивляться на Україну, як на тунель, другий кінець якого виходить аж у Москві. Словацькі урядові структури з технічних і практичних питань поставилися до вимог Шенгену набагато більш жорсткіше, аніж Угорщина і Польща, які теж мають кордон з Україною. В результаті – кількість відвідань Словаччини українцями зменшилась більше ніж у 3 рази. Кому це вигідно?!”

Якщо врахувати, що за статистикою близько 90 відсотків усіх відвідань Словаччини українцями припадає на Закарпаття, то зрозуміло, що жорсткість урядової політики сусідньої країни негативно впливає на розвиток транскордонного співробітництва нашої області у стратегічному для нас пріоритетному напрямку. Не в захваті, м’яко кажучи, від такої політики і жителі та органи місцевої влади Кошіцького та Пряшівського самоврядних країв.

Коли вже завершувалось написання цієї статті, до Ужгородської міської ради в черговий раз завітав заступник пріматора міста-побратима Міхаловце Габріел Доріч. За його активної участі впродовж останніх 8-10 років міські ради та неурядові організації двох міст виконали цілий ряд змістовних проектів розвитку у сферах енергозбереження, підтримки підприємництва, туризму і спорту. На запитання щодо нинішньої ситуації вибудовування бар’єрів на кордонах пан Габріел висловився однозначно: „Бар’єри, які штучно створюються візовою політикою і практикою пропуску на кордонах декларативно виправдовуються боротьбою з нелегальною торгівлею і криміналітетом. Насправді різко обмежуються ділове і культурне співробітництво та людські контакти. Програш у сотні разів перевищує евфемерний виграш від такої політики. І програють люди по обидва боки кордону”.

На завершення семінару його учасники побували з цікавими екскурсіями в Управлінні прикордонної поліції у м. Собранце, яке має 10 будов і підрозділів на 97-кілометровому відрізку українсько-словацького кордону. Не без гордощів учасникам семінару розповіли, що українсько-словацька ділянка східного кордону завдяки зусиллям і позиції Уряду Словаччини та ЄС є найбільше і найкраще оснащена технічно, матеріально і кадрово у всьому Європейському Союзі. Справді, 885 поліцейських, 52 патрульні та 71 спецавтомобілі, начинені спецтехнікою, сканери, тепловізори і відеокамери, система радіозв’язку і супутникового відеоспостереження і зв’язку – це тільки частина вибудованих фортець на кордоні з нами.

Добре було б, щоб подібну екскурсію провели із тими, хто ще не відмовився від бізнесу на нелегальній міграції і контрабанді не у баках приватних авто, а ешелонами й каміонами. Бо для звичайних громадян обидвох країн будівництво подібних сучасних технічних фортець на кордонах не має жодного сенсу.

Теги: Ужгород, Словаччина, прикордонний, митний

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати