У закарпатському селищі Перечин відкриють 4-й центр для біженців в Україні (ФОТО)

"Я хочу працювати, – каже шукачка притулку з Сирії Асма Мухамед, - а роботи нема. Мені потрібно якось жити: у нас шестеро дітей, грошей немає, перебиватися постійно по пунктах утримання для нас важко. Хай це буде невелике, але постійне житло, куди б можна було вертатися".

Що таке домашній затишок, діти Асми не знають з пелюшок. Родина Мухамед вже більше двох років блукає в пошуках щастя в України, але їх вже настільки виснажило оформлення необхідних документів та наведення аргументів, чому втекли з батьківщини, що вже зрозуміли – краще спробувати знайти притулок за океаном. Асма і хотіла б лишитися в Україні, але на заваді стає занадто багато перепон. Це – і нескінченні довідки, і невизначеність із житлом, і врешті-решт безробіття, тому родина Мухамед клопочеться про американську візу. Надіями на краще тішать себе навіть наймолодші у сім’ї. Діяр усього сім, але вона вже впевнена: "Якщо поїдемо туди, буде нам краще жити. Там дадуть нам житло, рік будуть нам помагати з грошима. Я тільки не знаю, як з продуктами. Але за рік тато вже й сам зароблятиме там".

Асма – не єдина, хто має проблеми із отриманням статусу біженця в Україні. За даними правозахисників, тільки один відсоток з них  таки отримує цей омріяний статус, решта ж – або далі довгі роки б’ється у двері чиновників, або їде у пошуках притулку до іншої держави, якщо Україна не видасть їх назад на батьківщину.

Експерти сходяться в одному: Україна біженцям повноцінного притулку нині не здатна надати, тому шукачам краще одразу ставитися до неї як до транзитної країни, а не кінцевого пункту призначення.

Камиран Аулі з Іраку статус біженця отримав: він зумів довести, що втік з батьківщини через постійні переслідування за релігійні й політичні переконання. Він проживає у мукачівському центрі для біженців “Латориця”, має дах над головою і їжу на столі й каже, що поки і цього достатньо. От тільки з працевлаштуванням ніяк не складеться: Камиран – перекладач, але робота для нього не завжди знаходиться, тому й доводиться по декілька днів сидіти склавши руки: "Пенсія мінімальна - 545 гривень. І плюс робота почасова: година - 40 гривень. Але щодня я не маю заробітку, тому що перекладати не завжди є кому", - каже чоловік.

Гроші Аулі конче необхідні: він інвалід і відкладає кожну копійку на операцію. Якби хтось в Україні дав на це 10 тисяч доларів, то чоловік тут би і залишився назавжди. Біженцю подобається і країна, і люди, і культура, але нині він вже оформлює документи на виїзд до брата в Швецію: "Думаю, що там мені принаймні допомогти зможуть. І брат кличе до себе – казав, що в них умови кращі", - каже Аулі.

У мукачівському центрі для біженців “Латориця”, де в Аула кімната на першому поверсі, проживати можна не більше трьох місяців. Щоправда, для сімей з дітьми цей термін постійно подовжують. Перебувають шукачі притулку у центрі безкоштовно: вони на утриманні в держави. Кожному на  харчі уряд виділяє по 12 гривень щодня; овочі, фрукти, солодощі, миючі засоби та інші товари першої необхідності надходять уже від благодійних організацій. На території центру є лікарі і власний медпункт, але коли хтось із біженців захворіє серйозно, його відвозять до районної лікарні. "Латориця" здатна прийняти близько сотні осіб.

Подібний центр є ще в Одесі: там може перебувати більше двох сотень. А от охочих потрапити до таких притулків у декілька разів більше, тому й проживають тамтешні мешканці ніби на валізах: вони знають, рано чи пізно прийде час, коли доведеться поїхати.

В Європі біженцям шукати притулку значно легше і соціально комфортніше, - вважають експерти. "У сусідній Угорщині, хоч вона набагато менша від України, таких пунктів відкрито близько 40. А у нас?! Два на всю країну! " – каже начальник закарпатської міграційної служби Микола Товт.

Втім, уже цього року таких центрів має стати більше - на один. Він також з’явиться на Закарпатті, у селищі Перечин.

"Україна матиме вже три центри для біженців і шукачів притулку. Це дуже мало. Існують плани щодо  їх відкриття в Яготині під Києвом та Харкові. У нас зараз коштів на це мало, тому українському  уряду порадила б звернутися за допомогою до Євросоюзу", – каже представник управління Верховного комісара ООН у справах біженців Сімона Волькен.

Для біженця з Іраку та біженки з Туреччини Латориця назавжди залишиться передусім символом кохання: тут вони познайомилися, заручилися і відгуляли тихе весілля. А от пишне святкування Касим Ахмед та Джейзна Демірсой хочуть зробити в США або в одній із країн Євросоюзу, куди вже збирають документи. Вони - як і усі біженці в Україні - мріють виїхати звідси і знайти країну, де матимуть більше можливостей та менше труднощів.

Теги: Мукачево, Перечин, "Латориця, ", центр для біженців, мігранти, нелегали, фото

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати