Симпатизував Волошину, а прославляв Сталіна
Закарпатський поет брав активну участь чи не в усіх політичних процесах у краї. Перших переслідувань Андрій Патрус зазнав ще студентом, коли його було виключено з Мукачівської гімназії за ліві політичні переконання. У 20 років він видав першу збірку "Плетью по совести", написану з позицій русофільства. Водночас пише українською мовою і друкується в комуністичній "Карпатській правді", особисто контактує з очільником місцевих комуністів Олексою Борканюком. Діяльність Патруса поширюється далеко за межі його рідної землі: у Празі ставлять його п’єсу "Сватання", а у Нью–Йорку видають книжку "Рідний край кличе" (1938).
У часи існування Карпатської України поет стає активним громадським діячем: він симпатизує уряду Августина Волошина і проголошує свої погляди, працюючи в редакції офіційної газети "Нова свобода". Під час окупації Андрій Патрус потрапляє в угорський концтабір у селі Крива, звідки після звільнення нелегально переходить на галицькі землі. По возз’єднанні Західної України з УРСР він починає працювати в кам’янець–подільських газетах "Червоний кордон" та "Форпост соціалізму".
Друга світова війна, звісно, не могла обійти стороною активного закарпатця: він вступає в лави Червоної армії у чині лейтенанта. Поранений в одному з боїв та евакуйований у тил, Патрус перекваліфіковується в перекладача Чехословацької військової дипломатичної місії, що працює в Куйбишеві та Москві. Між усім іншим він виконує таємні доручення уряду Чехословаччини, який був у Лондоні. До слова, саме Андрій Патрус–Карпатський порушував питання про звільнення закарпатців зі сталінських таборів і формування з них як громадян Чехословаччини чехословацького військового корпусу.
У 1943 році поет написав книжку "Батьківщина кличе до бою" — вірші з неї стали агітаційним матеріалом, що активно поширювався на Закарпатті в листівках та радіозверненнях. Війна дала змогу Патрусу поїздити по всіх усюдах не лише неосяжного Союзу, а й закидала його аж до Індії.
По закінченні війни Андрій Патрус очолює щойно створене Закарпатське відділення Спілки письменників України. Але через рік його заарештовують і везуть на допити в Москву. Вирок — 25 років таборів за участь у Карпатській Україні та шпигунство під час війни. Уникнути суворого покарання Патрусові не допомогла й поема "Слово великому Сталіну", написана наприкінці війни.
Відсидівши дев’ять років, Патрус ігнорує шлях дисидента і йде на компроміс із системою: таким чином він отримує можливість регулярно видавати свої книжки. Помер Андрій Патрус–Карпатський у 63–річному віці — самотній, у Києві, незважаючи на те, що був тричі одруженим і мав трьох дітей.
Заново відкритий лірик
На думку критиків, в історію літератури поет увійде не тільки своєю складною біографією (найдовший строк політв’язня серед закарпатських письменників), а й як лірик із надзвичайно легким, пісенним стилем. Вершиною творчості Андрія Патруса–Карпатського є його "шухлядні" поезії, які за комуністичного режиму не могли побачити світ.
А цикли його тюремної лірики є взагалі винятковим явищем у літературі Закарпаття. У родини Андрія Патруса–Карпатського, яка мешкає у Минаї в будинку, збудованому його руками, досі зберігається рукописна збірка його поезій. Це унікальний документ тоталітарної доби, коли відверто висловлюватися можна було тільки в таких саморобних книжечках, які пильно переховувалися. Самвидав містить навіть кольорові ілюстрації, виконані львівською художницею.
Поет Андрій Патрус–Карпатський таки повернуся до нас своїм вибраним під символічною назвою "Голуба далечінь". Тут, як і в долі самого поета, вміститься все: і русофільство ("Плетью по совести"), і Червона Армія ("Батьківщина кличе до бою"), і подорож до Індії ("Із Бгаратського щоденника"), і табірні сонети, і поезії останніх років.
Він так і залишився людиною–загадкою, котра яскраво жила і легко писала. У ньому поєднувалося все: поезія і проза, гумор і переклади, Воркута і Верховина, Київ і Прага, Індія і Москва, русофільство і Карпатська Україна, комуністичні погляди і екзильний уряд Чехословаччини, "Слово великому Сталіну" і 25 років ГУЛАГу.
У житті Патруса–Карпатського змінювалося багато, але незмінною залишалася його любов до України.