Закарпаття: Про охорону лісу і довкілля в контексті історії краю

Своє ставлення до природи рівно 240 років тому він висловив у есе "Природа". "Природа! Ми нею оточені й охоплені — непереможно, нам не вийти з неї, ні глибше в неї проникнути. Вона творить вічно нові форми... вона вічно говорить з нами і не видає своїх таємниць. А ми постійно впливаємо на неї, але не маємо влади над нею. Вона все. Вона себе нагороджує і карає, сама себе радує і мучить. Завжди в ній є все. Вона добра — я славлю її у віках і творіннях" (переклад з німецької. — Авт.). Яку б посаду не обнімав Гете, на першому плані в нього була природа. Його творчою лабораторією були ліси Тюрінгії. Ним започатковано весняні (квітень-червень) місяці тиші у лісі — "Stille Monate im Walde". Разом з тим він ретельно вивчав досвід охорони довкілля інших країн, зокрема Австрії. Йому належать слова: "Ліси Тюрінгії не гірші за ліси Австрії!..".

Історично склалося так, що упродовж віків Закарпаття входило до тих чи інших держав. До 1919 року — до складу Угорщини і Австро-Угорщини, Чехословаччини, Угорщини і СРСР — до часу розпаду останнього.

У другій половині XVIII ст. на Закарпатті ліси вперше було обліковано, пропарцеловано, виділено площі під резервати, заповідники, а також площі комунальної власності. Вперше було введено державну охорону лісів. Охоронні функції лісу, як і довкілля, було покладено на лісові управи. У лісовому господарстві строго дотримувалися закону про ліс і довкілля — "Waldordnung und Umwelt". У законі 1797 року "Про порядок вирубок, їх раціональне використання та відновлення лісових фондів" мовиться, щоб "...у кожному дистрику був майстер лісу (лісничий. — Ф. К.) та 5—6 підмайстрів (лісівників). Треба звернути увагу і на таке. Лісничих у ті часи призначало у погодженні з міністерством сільського і лісового господарства міністерство внутрішніх справ. Ця обставина, на нашу думку, накладала на лісничих високу державну відповідальність, суворе дотримання законів, а це:

— власник, якому виділено площу під вирубку, повинен внести у формі передплати певну суму грошей за заліснення. У разі дотримання терміну заліснення власникові поверталися кошти передоплати. До речі, така форма функціонує і нині у Фінляндії та деяких інших європейських країнах. Шкода, що у нас, на жаль, вона відсутня;

— відповідно до закону про довкілля категорично заборонялася вирубка в смузі 200 м від річок, доріг, а на крутосхилах — 300 м. Очищення річок, потічків, доріг від весняних чи осінніх паводків на територіях сіл покладалося на сільські громади;

— на лісосіках з середини квітня по червень вирубки призупинялися. Це були т. зв. "Місяці тиші у лісі" — "Stille Monate im Walde" — це час окотів тварин та виведення виводків;

— при лісництвах закладалися лісорозсадники (шкілки) повирощуванню саджанців для заліснення, відтворення лісових фондів. Запроваджувалася раціональна система ведення лісової справи.

У 30-х роках XIX століття на околиці Мукачева було закладено взірцевий лісорозсадник — "Musterpflanzenstatte". Для розробки технології по вирощуванню саджанців і виведення нових порід дерев графом Карлом-Едуардом Шенборном-Бухгаймом (1803—1876) було запрошено вченого — географа, природознавця Георга-Коля — Georg Kohl, який у 1845 році видав книжку під промовистою назвою "Земля цілителька" — "Die heilende Erde", у якій описав свою працю на Мукачівському лісорозсаднику; ним же складено топографічну карту Мукачівсько-Чинадіївської домінії, описано також мінеральні води та їхні лікувальні властивості — Синяка, Неліпина, Солочина, Поляни, Плоского, Оленьова, Заньки, Квасного потока.

Г.Колем було розроблено технології по вирощуванню різновидів дуба, сосни, липи, бука, клена, граба, вільхи та інших. Чималий внесок у розвиток лісівництва й охорони довкілля на теренах краю у другій половині XIX століття вніс відомий вчений — ботанік, лісовод Ф. Пакс (F. Pax), який у 1898 році у Лейпцигу видав двотомну монографію "Основні засади поширення рослинництва у Карпатах". У монографії подано опис вирощування лісових культур у розсадниках в умовах Карпат, як і питання охорони довкілля від стихії. На сьогодні праця Ф.Пакса не втратила своєї наукової цінності і варта перекладу.

У туристичному путівнику "Берегвар" головний лісничий Мукачівсько-Чинадіївської домінії Й. Сартпише: "...більшість рідкісних поріддерев, висаджених у лісопарку "Берегвар", — це саджанці, вирощені у Мукачівському лісорозсаднику, а в с Неліпино закладено липову алею і сосновий гай біля мінерального джерела" (Y. Sart. Beregwar — Reisefiihrer. W. 1897).
Для надійної охорони лісів і довкілля кваліфікованих лісівників готували у Сваляві, де функціонувала нижча однорічна лісова школа (Е. У. — т. IV, Л. 1994, с. 1326).

Іншими словами, у середині XIX століття на теренах Закарпаття закладалися підмурки дослідної роботи по вирощуванню високопродуктивних саджанців для заліснення Карпат.

Звичайно, що ми повинні творити наше завтрашнє, добре усвідомлюючи минуле, абстрагуючись від надмірної туги чи мрійливості, щоб свята його пам'ять давала нам, сьогодні сущим з надією, вірою і правдою творити майбутнє.

Теги: Закарпаття, Карпати, довкілля, природа, охорона, туризм, історія, мінеральні води

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати