М. Дочинець майстерно володіє жанровими особливостями оповідання. Вимальовується оповідач-романтичний, іронічний, філософськи налаштований, соціально точний і проникливий. Він не моралізує, не повчає, тональність його інтонацій з доброзичливою легкістю переходить від міфологічної епічності та велично-монументального пафосу - до іронії та гротеску. "Кожен мужчина від дев'яти до дев'яносто обертається їй услід. Так поденні маляри споглядають Рафаеля. Жодна жінка не промине її здивовано-колючим поглядом. Так безбожники дивляться на храми.
Вона не тягне "авоськи" в руках, як інші. Вони самі пливуть, самі горнуться до неї, як горнеться виноградна лоза до гарячої колони.
Вона сама - як колона, що підпирає сіре провінційне небо.
І лише шийка, тендітно-медальна шийка ледь похилилася під ланцюжком, на якому дружно теліпаються чоловік, діти, батьки, город, кредит, мішки з цементом, квартальний звіт, хрестик, а на хрестику - ВІН, розіп'ятий її любов'ю" ("Силует жінки").
Потрібно зауважити, що жінці відведене особливе місце в творах М. Дочинця. Він уважно спостерігає за психологією сучасної жінки. З нею пов'язана фатальність почуттів, прагнення мужчини знайти другу половину своєї душі. Якщо представлені новели прочитати крізь таку призму сприйняття, то їх можна назвати невеличким циклом. Такий собі "сучасний пентамерон", в якому задіяні історичні постаті - і міфологізм, концептосфери життя і смерті - і точні соціальні характеристики персонажів сучасності. Історії прочитуються в контексті лицарського міфу, де обов'язково присутні любов до Прекрасної Дами, фатум, трагедійність, невблаганність смерті і, звичайно, відданість християнським ідеалам.
Зовсім інший лейтмотив - романтичної спорідненості закоханих-лежить в основі оповідання "Біла дорога". Два лейтмотиви - середньовічного лицарського служіння і романтичного почуття - вивіряються третім: коханням-самопожертвою заради блага ближнього.
Виявляється, є щось вище за кохання, за тілесне задоволення. "А я думаю про зовсім нове для себе. Про те, що приходить лише тоді, коли побуваєш однією ногою там. Рано чи пізно кожна людина, холодіючи серцем, відкриває для себе закон самотності. Основний з-поміж сущих законів. Тоді одинока душа - а вона завжди одинока, бо неповторна! - вже не чекає милості й допомоги від інших, а сподівається лише на себе", - замислюється оповідач. У оповіданні "Митро з хірургії" простий сільський дядько з надзвичайно драматичною долею стає "батьком" для омріяної молодої коханої дружини та її нового обранця. Сюжет розгортається в лікарні, в післяопераційній палаті, звідки є два шляхи -:до життя і до смерті. На такому роздоріжжі понад усе набуває цінності рідна душа, яка позбавить від самотності на цім і на тім світі.
Авторський голос разом із властивим М. Дочинцю вдячним філософським баченням світу майже не присутні, або винесені у позатекстові маркери - заголовки. Ось замальовка в один абзац про стареньку, яка гаряче молиться Богу, відмолює гріхи, але перелік "гріхів" свідчить про те, що бабця кинута напризволяще, самотня, ошукана рідними і близькими. Етюд із іронічною гіркотою названо "Грішниця". Оповідання про ледь помітний жест щирого співчуття свекрухи до невістки після смерті немовляти має заголовок "Ланцюжок". "Телефонна" новела "Продаються старі пляшки" використовує символіку пустоти, порожнечі як узагальненої характеристики інтелектуала, заможного -бізнесмена, збирача рідкісної старовини - але загалом самотньої людини без щасливого взаємного кохання, без дружнього душевного тепла.
Письменник вдало використовує жанрово-стильові канони світової літератури, але цей інтертекст задіяний дуже обережно і спрощено. Хочеться нагадати: культура - багатющий запасник, потрібно сміливіше використовувати його скарби. Талант Мирослава Дочинця в новій книзі малої прози явив стильову різноплановість його письма, інтригуючий діалог із читачем, гостроту постановки сучасних соціальних проблем.