На Закарпатті ситуація із збереженням пам’яток є надзвичайно критичною

Більше того, ратифіковані Верховною Радою України міжнародні конвенцГі" з охорони культурної спадщини наклали на нашу країну міжнародно-правові зобов'язання перед світовою спільнотою у цій сфері діяльності. На жаль, незважаючи на відповідні положення Конституції України, Закон України "Про охорону культурної спадщини" та інші нормативно-правові документи, ситуація зі збереженням пам'яток минулого в Україні в цілому, й особливо на Закарпатті, є надзвичайно критичною.

Першість у справі державного регулювання охорони пам'яток минулого належить Франції, де вже 1834 року була створена Комісія історичних пам'яток. Ідея швидко поширилася Європою. Дуже скоро цей рух досяг і Угорщини, до складу якої в той час входила і територія сучасного Закарпаття. Ініціатором поширення нових ідей виступила Угорська академія наук, яка 22 лютого 1847 року опублікувала звернення до уряду і всіх громадян Угорщини із закликом про необхідність охорони і збереження пам'яток угорської революції. Вчений Імре Гежелман звернувся до міністра барона Йо-жефа Етвеша з пропозицією створити комісію із захисту археологічних пам'яток (так тоді називали всі пам'ятки минулого від найдавніших часів до початку XVIII ст.), але складна політична ситуація завадила здійсненню цього задуму.

Після поразки революції 1848-49 pp. і питання охорони культурної спадщини відійшли до юрисдикції Відня. Саме там у 1851 році цісарем був виданий указ про створення Комісії по охороні пам'яток архітектури, діяльність якої поширювалася і на територію Угорщини (з кінця XVII ст. до кінця Першої світової війни Угорщина входила до Австрійської імперії, а з 1867 року - Австро-Угорщини).

Однак угорці хотіли мати власний орган. 22 лютого 1858 року Угорська академія наук створила Археологічну комісію, в обов'язки якої входило виявлення пам'яток, їхнє збереження (реставрація) й охорона та пропаганда пам'яток через різні видання. Комісією було визначено, що поняття пам'яток включало в себе всі (угорські і неугорські) пам'ятки від первісних часів до визвольної війни угорців під керівництвом Ференца Ракоці II (1709-1711). Сюди зараховувалися старі будівлі та їхні залишки; скульптури; герби, надмогильні плити; фрізи; барельєфи; старі надписи; олтарі; дзвони; дерев'яні і металеві скульптури; городища, кургани, археологічні знахідки (предмети); надписи і розписи в церквах; стара зброя; печатки і документи тощо. Друкованим органом Комісії став журнал "Агсhасolоgіаі Кozlеmепуек" (Археологічні повідомлення").

Переломним у справі охорони пам'яток історії та культури Угорщини став 1872 рік, коли, згідно з указом міністра релігії та освіти Дюли Пауела, була створена Тимчасова комісія по охороні пам'яток культури, яку очолив Агоштон Солої. Комісія складалася з голови, заступника, кількох членів, а також членів-кореспондентів на місцях. У 1881 році був уже прийнятий окремий закон, що регулював пам'яткоохоронну справу. За ним згадана вище комісія стала державним органом при Міністерстві релігії й освіти. Цікаво, що керівництво комісії за свою роботу зарплату не отримувало; оплачувалася лише робота допоміжного персоналу. Кінцеву роботу комісії врегулював закон №41178/1901, затверджений у 1902 році.

Отже, на початок XX ст. в Угорщині склалася власна, національна, державна служба охорони і збереження пам'яток, діяльність якої чітко регулювалася законодавством. На території сьогоднішнього Закарпаття піонером пам'яткоохоронної справи був відомий історик, археолог, етнограф, прокурор Мукачівсько-Чинадпвської домінії графів Шенборнів Тиводар Легоцький (1830-1915). Уже в кінці 1850 - на початку 1860-х років він став активним Дописувачем угорських газет на тему історії, археологи, пам'яток минулого. Легоцький навів контакти з головою Археологічної комісії Агоштоном Кубіні та засновником угорської археологічної науки Флорішом Ромером і під їхнім впливом став активно працювати на ниві виявлення, охорони і пропаганди пам'яток історії та культури. Його статті раз за разом з'являються у друкованому органі Археологічної комісії "Археологічні повідомлення".

Окрім власне археологічних пам'яток, дослідник уже із середини 1860-х років розпочав облік і фіксацію (обміри, зарисовки) дерев'яних церков (1864 - Солочин, 1869 - Плоске, 1870 - Сускове і т.ін.) Альбом, до якого ввійшли рисунки 12 дерев'яних церков Березького комітату (Ганьковиця, Грибовець, Мале Лохово, Мала Мартинка, Верхня Бистра, Старе Давидково, Росош, Солочин, Сускове, Плоске, Колодне, Уклин) Легоцький передав Археологічній комісії і, таким чином, перший звернув увагу угорської громадськості на необхідність збереження й охорони цих своєрідних пам'яток сакральної архітектури.

Діяльність Тиводара Легоцького не залишилася непоміченою.

Влітку 1876 року міністр релігії та освіти Угорщини призначає його місцевим представником (членом-кореспондентом) Тимчасової державної комісії по охороні пам'яток культури. Починаючи з цього часу, мукачівський прокурор систематично, до кінця життя, призначався членом-кореспондентом згаданої комісії. Отримавши офіційний статус місцевого представника, Легоцький активно взявся за пам'яткоохоронну роботу. Його діяльність поширювалася на чотири комітети: Унг, Берег, Угоча і Мараморош. Уже в 1877 році він надіслав комісії цілу серію зарисовок та схем планів таких пам'яток архітектури, як церков у Бене, Кідьоші, Берегах, Ардові (нині Берегово) та Мукачівського замку. Відома його роль у піднятті на державний рівень питання про необхідність реставрації Мукачівського замку.

Звичайно, до охорони і збереження пам'яток історії, архітектури і культури нашого краю в той час доклали чимало зусиль і не місцеві діячі, архітектори, реставратори. Важливо, що справа охорони культурної спадщини на території сьогоднішнього Закарпаття вже в той час стояла на високому рівні і була доволі ефективною.
У якому стані пам'яткоохоронна справа нашого краю знаходиться тепер, видно з історичних центрів наших міст, боротьби навколо закарпатських замків, згарищ дерев'яних церков, руйнації пам'яток археології, ліквідації у 2005 році спеціального органу охорони культурної спадщини і... жалюгідного стану будинку, в якому жив і працював Тиводар Легоцький.

Йосип Кобаль,
завідуючий відділом археології
Закарпатського краєзнавчого музею

Теги: Ужгород, Мукачево, замки, пам’ятки архітектури, історія, реставрація

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати