Горнучись до чоловіка, тендітна Марина додає, що народилася у далекій Самарі, але завдяки батькам, яких доля занесла на Закарпаття, виросла в нашому чудовому краї, і він для неї є символом великої, дружної сім’ї з сильним і надійним главою. Свою родину вона теж хотіла б бачити саме такою, тому навіть не задумувалась, де відзначити її народження.
Денис працює будівельником, Марина за фахом – економіст-міжнародник, живуть у Києві, але переконані, що і їхні діти добре знатимуть Закарпаття. Адже навіть ритуал їхнього весілля проходив у різних місцях краю – вінчалися у Цегольнянській церкві в Ужгороді, реєстрували шлюб у відділенні РАЦС у мукачівському замку Паланок, разом із гостями побували в Невицькому замку й мисливському палаці графа Шенборна, де нині розмістився санаторій "Карпати". Розповідаючи, що найбільше запам’яталося зі шлюбної церемонії, Денис згадує: "Насамперед настанова священика. Він знайшов для нас такі щирі й проникливі слова, що змусили задуматися над смислом життя, я буквально відчував над собою руку вищої сили. Вважаю, що шлюбну обіцянку треба давати перед Господом". А четвергового ранку, коли збиралися вирушати на реєстрацію шлюбу в Паланок, каже, відчинивши двері домівки батьків своєї коханої, перше, що побачив – її очі, сповнені такого запалу, який ще раз підтвердив: це любов на все життя.
Батько нареченої, Володимир, зізнався, що на обряд одруження Паланок обрали не випадково: "Цей замок має чудову історію, багато легенд. Він символізує не лише осердя Європи, це ж колишній оплот дуже родовитої династії Ракоці, яку пов’язують із таким потужним іменем, як Сен-Жермен. Одруження моїх дітей саме тут, переконаний, зміцнить фундамент молодої сім’ї. Водночас, ми б хотіли звернути увагу наших гостей, а багато з них приїхало з Києва, на ту потужну силу, яку має саме місце, де стоїть замок і його правічні мури. Адже не випадково тут звили свої гнізда вільні птахи – соколи, не випадково у колодязі, який нещодавно розчистили, кажуть, свята вода. Також хотіли б привернути увагу до чудових толерантних і гостинних людей, які живуть на Закарпатті, до звичаїв і обрядів, які віками формувалися в цьому регіоні. Все це треба оберігати й передавати дітям, адже тільки пам’ятаючи й поважаючи вікові традиції, можна довго й щасливо прожити, зберегти міцну і щасливу родину.
Молодят у дворі середнього замку Паланку зустрів величний акапельний спів хору "Кантус". А в дворику верхнього – постать Федора Корятовича з уже до блиску відполірованим пальцем, потримавшись за який, треба загадати найсокровенніше бажання. Кажуть, воно обов’язково здійсниться. Сама ж весільна церемонія проходила на одному з оглядових майданчиків Верхнього замку. Довкола простирався краєвид міста, оточеного горами й пронизаного куполами та шпилями багатьох церков і храмів, Святомиколаївського монастиря.
Один із гостей, Володимир Миколайович з Києва, дивлячись довкруг, наголосив на унікальній толерантності, яка панує на Закарпатті: "Коли приїздиш у цей край, переконуєшся, що проблеми мов, національностей узагалі не існує, бо за добу тут ми чули й українську, й угорську, й румунську, й неповторну місцеву, а те, що я запитував щось російською, не викликало й тіні неприязні. Сподіваюся, розкішна земля Закарпаття зробить його за рівнем достатку не гіршим за Швейцарію. Адже ця земля значно багатша – у Швейцарії не росте виноград, не цвітуть так рано магнолії. Пам’ятаю, тут першими в усьому Радянському Союзі достигали черешні. Потенціал, яким природа наділила цей край, повинен бути й плідним для економічного розвитку. Переконаний, що саме Закарпаття стане центром підйому з кризи всієї України".
Ще один гість, Валерій Володимирович, теж киянин, додав, що свого часу він разом із батьком нареченої й колегами багато зусиль та енергії віддав розбудові нашої області і нині радо приїхав подивитися, як живуть люди тепер, як змінився край. "Незважаючи на труднощі, життя поліпшується, навіть цей історичний замок не скоряється невблаганному часу, і ми ще раз наочно переконалися, що він – таки перлина туристичних маршрутів України".
Особливу енергетику відчув і молодий свідок наречених, теж киянин, Андрій: "Мені дуже сподобалося навіть повітря Закарпаття, яке суттєво відрізняється від київського. Надзвичайно гарна й сама церемонія у замку, органічно поєднана воєдино – слова, які тут звучали, спів, сонце, вітер, білі голуби, що випурхнули з рук молодят і разом зробили коло над фортецею, та й просто доброзичлива аура цієї споруди. Переконаний, сім’ю моїх друзів підтримуватиме історія, яка минула в цих стінах".
Міський голова Мукачева Золтан Ленд’єл завжди наголошує на особливій історії Паланку, насамперед пов’язаній із величною постаттю його захисниці-жінки Ілони Зріні, котра у час революційного піднесення угорського народу проти династії Габсбургів майже два роки не давала регулярним військам імперії здолати його штурмом. Тут розквітло й романтичне кохання Ілони Зріні та ватажка повстання куруців графа Імре Текелі. "Їхнє весілля почалося 15 червня 1682 року й тривало кілька тижнів, – розповідає Золтан Золтанович. – Тоді настільки скрупульозно вели письмові документи, що добре відомо, скільки чого спожили гості, скільки напоїв випили, зі скількох кабанів зроблено печеню. У замку відбулася й перша шлюбна ніч закоханих. Тому Паланок дуже привабливий для молодят. В екуменічній церкві можуть взяти шлюб вірники будь-якої конфесії. У перспективі, сподіваюся, тут буде створено готельно-ресторанний комплекс, отже, можна буде і відіграти весілля, а гостям і молодим пожити в готелі. Це запам’ятається назавжди, адже особлива аура давньої споруди обов’язково буде запорукою щастя сім’ї, яка тут народилася. Мені приємно, коли дізнаюся, що поєднати свої долі у наш замок приїздять молодята не лише із Закарпаття, а й з інших регіонів. Адже багатьом друзям, а колись і дітям, онукам вони показуватимуть найщасливіші миті свого життя, увічнені на фотографіях, і точно знаю: обриси Паланку, навіть якщо ті люди тут і не були, обов’язково залишать благодатний слід у їхніх душах".