Славко Нудик, вокаліст "Піккардійської терції", про секрети успіху, страхи, курйозні випадки та Ужгород...

Днями свій десятий альбом "Етюди" презентували ужгородцям хлопці з львівської вокальної формації "Піккардійська терція". Дещо незвичним виявилося "спілкування" напередодні концерту з одним з "піккардійських" вокалістів — Славком Нудиком. До речі, саме він переміг Володимира Якимця у пінг-понговому турнірі, коли 17 років тому на кону стояла доля "Піккардійської терції".

Славко Нудик, вокаліст "Піккардійської терції", про секрети успіху, страхи, курйозні випадки та Ужгород...

...У більшості інтерв’ю з відомими виконавцями журналіст обмежений у часі, тому за п’ять хвилин хочеться отримати відповіді на всі запитання. У випадку з "Піккардійською терцією" до останнього існувала завіса таємничості. І виглядало це радше, як листування, а не спілкування. Близько двох тижнів довелося чекати на відповіді й до останнього невідомо було, хто буде на них відповідати... Однак цей час і втаємничення опонента вартували того.

— Славко, вашу вокальну формацію називають феноменом української естради, в чому власне вбачаєте секрет свого успіху?

— Мені страшенно пощастило, бо вроджена любов до музики стала професійною роботою, за яку отримую гроші. Рецепти успіху кожен обирає собі сам, а потім перевіряє їх дієвість на результатах. Наша формація одразу зрозуміла просту істину — творчість повинна бути спільною, тому кожен із шести учасників виконує ту місію, яка йому найбільше до душі. Скажімо, наш художній керівник Володимир Якимець має талант створювати музику. Він "бачить" слова поезій та перекладає їх мовою нот. Навіть якщо композиція вже звучала, як-от пісня "Гранули" ТНМК, то його авторська інтерпретація знайшла відображення у новому альбомі "Етюди". Ми ж можемо або долучатися до творення своїми пропозиціями, або пропонувати цікаві поетичні тексти. Музичні варіації не були би довершеними, якщо би хтось із "піккардійців" хотів тягнути "власну" партію, а не активно співпрацювати. Ми пере­інакшили приказку "розділяй та володарюй", наша сила — у піднесеному до семи (включно з нашим менеджером Романом Климовським) ступені співтворення.

— Чого найбільше боїтеся під час виступів?

— Забути слова (сміється). Що я і роблю регулярно. Скажімо, одного разу почав співати всім відомий до мікропаузи "Старенький трамвай" із кінця, себто з другого куплету. На щастя, слухачі подумали, що це така дотепна імпровізація. А от найбільший страх, який уже 17 років не зникає перед жодним виступом, — це ймовірність не "відчути" зал. Найлегше працювати на сцені тоді, коли слухачі відповідають бартером — емоціями за спів. А от у страшних снах найгірший момент, коли закінчуєш останній акорд, а у відповідь лунає тиша. На щастя, таке відчуття пережив лише у сні. Навіть на одному з найважчих виступів — у Сінгапурі перед інтернаціональною публікою, яка не розуміла української мови, —  вдалося змусити слухачів жити музикою, підспівувати, в такт плескати та танцювати.

— Чи траплялись якісь курйозні випадки у вашій творчій діяльності, що закарбувалися в пам’яті? Пригадайте, будь ласка.

— Таких випадків хоч греблю гати. Практично кожна поїздка залишає по собі якусь життєву гумореску. Але в мене є кілька хрестоматійних історій. У середині 90-х років у Львові під час концерту до Дня незалежності серед інших творів заспівали попурі "Богдан" та народну пісню "Ой, слаба я", покладену на рок-н-рольну мелодію. Після того підійшли до нас дві пані з Торонто та висловили своє незадоволення. Одна порадила "не чіпати пана Богдана, бо він справжній українець", а друга — "не псувати українську пісню жидівськими мотивами". Довго ми з цим жили. І коли в пам’ятному 2001 році приїхали до діаспори в Торонто, то найважче дався вибір репертуару. Спільно таки вирішили зупинитися на народному. Були дуже заскочені, коли раптом отримали дві визначальні характеристики нашої творчості. Пан Іван — колишній вояк УПА — потиснув руку: "Всі, хто приїжджав перед вами, файно співали, що гармати били, а ви вдихнули нам щось нове". А от друга фраза пролунала у Філадельфії. Український професор, років під вісімдесят, зауважив: "То відразу видно, що не на коліні писане".

— Чи є у вас якийсь та­ліс­ман або оберіг, який за­вжди берете з собою в тури?

— Звісно, є. Це наш художній керівник — Володимир Якимець (сміється). Точніше те, що він завжди носить при собі — непомильний камертон. Кожну пісню починаємо співати лише тоді, коли "талісман" вкаже правильну тональність.

— Вас у колективі разом з менеджером семеро. Зрозуміло, що за 16 років ви вже стали наче рідні, та все ж, чи виникають у вас якісь суперечки, якщо так, то на грунті чого і як їх вдається владнати?

— Для того, аби виникали якомога рідше, ми вирішили не брати на сцену жінку-вокалістку, нам достатньо прес-секретаря (сміється). Інакше суттєво важче було би вирішувати конфлікти. Творчий процес — перманентний конфлікт шістьох самодостатніх вокалістів та прагматичного менеджера. Адже в кожного є своя думка чи позиція щодо будь-якого питання — від мелодії пісні до режисури концертів. І для того, аби їх усіх довести до спільного знаменника, доводиться бути максимальним дипломатом і блискучим оратором. Мало хто знає, що коли ми всі вперше почули "Пустельника", якого представив Володимир Якимець, закрутили носами. Але він так легко не здався — довший час працював над аранжуванням, а тоді запропонував прослухати вдруге вже під супровід фортепіано. Для нас це стало одкровенням, а згодом і одним із улюблених творів. А от відсутність конструктивної та доброзичливої критики миттєво вплинула би на якість музики. Було би як у анекдоті: "Мамо, а нас у селі хвалять. — А хто ж, доню? — Та ви — мене, а я — вас".

— Чи є бажання щось кардинально змінити як у житті, так і у творчості?

— У житті — ні. Хіба би ще оженити єдиного кавалера формації — Володимира Якимця (сміється). Він досі в пошуках своєї музи. Усі ж інші мають свої родини та дітлахів, добрих друзів та відданих шанувальників. Хіба цього не досить, аби бути щасливим? Щодо творчості, то якраз кардинальні зміни — це наш "коник". Зрештою, наш останній альбом "Етюди" — це суцільний експеримент. Зі стилями, жанрами, текстами, мовами, аранжуваннями. Одноманітність вбиває думку та творчість, тому як тільки десь на горизонті з’явиться перспектива позитивних творчих змін і вона буде затверджена "піккардійською" більшістю, ми це зробимо.

— Працюючи на українській сцені понад 15 років, ви не лише бачили, а й відчували на собі розвиток української естради. Які кроки, на вашу думку, були хибними в цьому процесі становлення і чого не вистачає українській естраді сьогодні, щоб вийти на якісно новий рівень?

— Як не дивно, вважаю, що українська естрада розвивається цілком нормально, адже в кожному жанровому розрізі є достатньо яскравих професійних виконавців. Про кого би то й не йшлося — рокові, фолькові, хіп-хопові чи джазові колективи. І це природний процес еволюції. А от негативом є явна кількісна перевага попсових співаків. І тут уже не діє закон перетворення кількості в якість. Гроші керують мас-медійним простором: за ротацію кліпів або пісень вимагають великі гроші, а найпопулярнішою відмовкою телевізійників та радійників є дивне слово "неформат". Якщо ж усі підлаштовуватимуться під отой "формат", то естрада стане сірою й нудною.

— Колись ви відмовилися проміняти свій рідний Львів, приміром, на Київ, і як я читала в інтерв’ю, ні на йоту про це не пожалкували. За 16 років існування колективу ви об’їздили чимало країн, чи є ще десь таке місто на карті, крім Львова, де ви би хотіли залишитися?

— Можливо, навіть Ужгород. Тут ми точно маємо, до кого прийти в гості й почуватися, мов удома, а за потреби й отримати кваліфіковану музичну консультацію (сміється). А от рідному Львову зрадити неможливо. Це любов єдина і на все життя.

— Один із вас є родом із Закарпаття. Ви вже неодноразово бували в Ужгороді. Чим саме вам запам’яталося це місто?

— От власне домівку Романа Турянина й мав на увазі — його батьки досвідчені музиканти, завжди приймають нас дуже гостинно й радісно. Ужгород — дуже комфортне місто, я би навіть назвав його психологічно сумісним, у ньому хочеться жити. Тут дуже мало совдепівських монументальних форм, витончена архітектура, доброзичливі люди, незрівнянне закарпатське вино! І на смак кава не поступається навіть львівській. Ну а це, либонь, найбільший комплімент, який може зробити львів’янин іншому місту.

P. S. "Піккардійці" завж­ди підтримують дітей, які потребують цього, про що свідчать чимало їхніх благодійних концертів і акцій. Концерт в Ужгороді не став винятком. Напередодні вокальна формація побувала в онкологічному відділенні Мукачівської дитячої лікарні. Частину коштів від виступу артисти передали саме цьому закладу.

Людмила Федоришина, РІО
02 травня 2009р.

Теги: "Піккардійська терція", Ужгород, концерт, пісня, співак

НОВИНИ: Культура

22:05
Фестиваль "Срібний Татош" цьогоріч скасували
15:38
Завершується прийом творів на Конкурс малої прози імені Івана Чендея
12:11
Дерев'яні церкви Закарпаття – національна спадщина
16:04
Вийшов друком четвертий випуск наукового щорічника "Етніка Карпат"
02:23
/ 4
Не тільки Україна повинна вшанувати Уласа Самчука
11:33
Закарпатки, що проживають нині в Будапешті, влаштували поетичний флешмоб до дня народження Ліни Костенко
09:25
Письменниця Тетяна П’янкова презентувала в Ужгороді роман "Чужі гріхи"
11:11
Через карантин Мукачівський драмтеатр транслюватиме свої вистави онлайн
15:04
/ 2
В Ужгороді представлять нові видання про Карпатську Україну
11:36
У Зняцеві на Мукачівщині представлять книжку до сторіччя Юрія Гойди
02:51
Зірки балету Катерина Кухар та Олександр Стоянов везуть в Ужгород "Кармен-сюїту" і "Шехерезаду"
14:05
"Максимум хітів" презентували в Ужгороді
09:36
Виставу "Думи мої, думи" до Шевченківських днів показали в Ужгороді
09:23
Концерт до Міжнародного жіночого дня відбувся в Ужгороді
01:03
Ще п'ятеро закарпатських письменників стали членами НСПУ
02:56
У Виноградові відкрилася виставка художниці Гелени Матій
13:02
Дмитро Кешеля презентував школярам в Ужгороді свою нову книгу "Весільна феєрія"
10:44
/ 1
Закарпатську шевченкіану на сцені Закарпатського муздрамтеатру продовжить вистава "Думи мої, думи..."
09:16
В Ужгороді відкрили фотовиставку "Вона"
09:20
До ювілею Ужгородської дитячої музичної школи ім. Чайковського викладачі влаштували "весняний" концерт
18:06
206-у річницю від дня народження Тараса Шевченка відзначили сьогодні в Ужгороді концертом "У нашім раї на землі”
11:42
У скансені в Ужгороді відкрилася "весняна" виставка "Заквітчані"
11:17
/ 1
В Ужгород із концертом завітає Народна артистка України Людмила Марцевич
03:59
/ 1
В Ужгороді звучала "Весна на вулиці Волошина"
15:28
У Міжгір'ї на початку липня відбудеться фестиваль "Рекітське сузір'я"
» Всі новини