Із щоденника Сергія Федаки: "Бережіться весняного нежитю"

Приблизно так само двадцять років тому ми перейшли із занепалого тоталітарного суспільства до відносної демократії і свободи. Тоді був точнісінько такий же шок. Переважна більшість виявилася категорично не готовою до нових умов життя і правил гри. Горбачовська перебудова була занадто короткою для людей, що десятиліттями звикли розкачуватися.

Багато хто не призвичаївся і досі. Хоч всі теоретично визнають, що весна краща за зиму, але долається цей рубіж непросто. Люди навколо зберегли у душі найогидніші пережитки минулого, зрослися з ними і, мабуть, вже не зміняться. Заздрісність, подвійні стандарти, лицемірство, необов’язковість, розхлябаність сиділи глибоко у душі радянської людини, складали суть її психології.

Держава виховувала її засобами батога і пряника. З одного боку, досить низький рівень життя (порівняно з Заходом), зрівнялівка, але з іншого боку, той життєвий стандарт був тобі гарантований, навіть якби ти взагалі не працював, а тільки імітував би бурхливу зайнятість. Більшість, власне, так і жило. В результаті ситуація дійшла до краю. Держава, де всім на все начхати, розвалилася. Але збудувати щось нове зі старою психологією виявилося неможливим.

Надії на цивілізованих кооператорів швидко вивітрилися, бо вони виявилися в меншості. Більшість їх було задавлено бюрократичним апаратом, меншість криміналізувалася і стала олігархами. Інтелігенція і зараз безнадійно заражена патерналізмом, так само заглядає до рота державі (точніше – конкретним чиновникам), як і тоді. Спершу освічені люди були ошелешені, що так легко здобули національну державність, кілька років тому очманіли від того, що вона почала демократизуватися.

Швидка і несподівана весна! В результаті з гарних стартових умов так і не вдалося скористатися. Виявляється, державні форми мають схильність самовідтворюватися. Ющенко копіює Кучму, Кравчук копіював Щербицького. Без активного громадянського суспільства ніяких перемін статися не може. Люди старших поколінь навряд чи здатні його створити, вантаж минулого занадто сильний.

Пострадянських людей дуже легко розколювати, маніпулювати ними, примушувати діяти у заданому напрямку. Київських бабусь обманюють за гречку, національних лідерів – за посади, творців купують уславленням, борців – земельними ділянками, на кожного є своя строго визначена ціна. Так демократія перетворюється на свою протилежність. У Росії говорять про керовану демократію, у нас вона вже якась без керма і без вітрил. Усі усім незадоволені, всі прагнуть перемін, але глибоко в душі.

Реально же тупо прямують єдиною отарою у заготоване стійло. Через референдум можна провести будь-яке рішення. Вибори депутатів ще мають якісь елементи змагальності, але і тут виборців все активніше скеровують до потрібного результату. Зимовим людям тяжко стати весняними. Більше надії на молодші покоління, хоч і вони дуже далекі від ідеалу, мають родимі плями, але все-таки у них вже принципово інші вади, молодь краще пристосована до життя в нових умовах. Там більше розрахунку на власні сили, а не на допомогу зовні.

Прагматичне покоління інтуїтивно відчуває, коли треба пересидіти у тіні, а коли підставити обличчя променям. Молодь схильна то до цілковитого радикалізму, то до такої же всепоглинаючої апатії. І все ж за своєю природою вона легше пристосовується до різких перемін. Тому в ці дні її так багато на вулицях.

Розгубленої, невиспаної, але оптимістичної. Врешті-решт, їй розбудовувати наше життя далі. Багато наших ідеалів їй до лампочки. Може, це і на краще. Те, що справді вартісне, витримає перевірку навіть молодіжними цинізмом. А те, що не витримає – значить, так йому і судилося. Весна перемагає, як хтось уже обіцяв. Але раді тому не всі. До весни ще треба призвичаїтися, і це зовсім непросто. То ж бережімось весняного нежитю.

Теги: нежить, весна, демократія, свобода, щоденник, Сергій Федака, вибори

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати